Провадження №1-кп/748/112/24
Єдиний унікальний № 748/4903/23
23 квітня 2024 року м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючої - судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2023 року за № 42023271320000027, відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , с. Феневичі Іванківського району Київської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, що має на утриманні малолітню дитину: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учасника бойових дій, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 ,
у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України почав діяти воєнний стан.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2022 № 249 ОСОБА_3 призначено на посаду сержанта резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
В свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, 15.12.2022 близько 08 год. 00 хв., в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишив місце служби, що було визначене у АДРЕСА_2 .
06.01.2023 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 самостійно прибув до місця служби в АДРЕСА_2 та приступив до виконання обов'язків військової служби.
В подальшому, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, 10.01.2023 близько 09 год. 00 хв., в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1,2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи повторно, з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишив місце служби, що було визначено у АДРЕСА_2 .
З 17.01.2023 по 23.01.2023 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради.
13.11.2023 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 самостійно прибув до П'ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за адресою: АДРЕСА_3 , та заявив про себе.
Так, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 сержант резерву запасної роти ОСОБА_3 внаслідок самовільного залишення місця служби, що було визначене в АДРЕСА_2 , обов'язки військової служби з 15.12.2022 по 05.01.2023, з 10.01.2023 по 17.01.2023 та з 24.01.2023 по 13.11.2023 не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначені періоді часу не вживав, а займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, пояснивши, що дійсно 15.12.2022 самовільно залишив військову частину через виниклу конфліктну ситуацію з командуванням, в подальшому повернувся 06.01.2023. Також самовільно залишив військову частину 10.01.2023, з 17.01.по 23.01.2023 проходив лікування, повернувся 13.11.2023. На даний час контракт закінчився, але має намір в подальшому проходити військову службу. Просив суворо не карати.
З'ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не о спорюються, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з'ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, роз'яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, суд вважає, що обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_3 знайшло своє підтвердження у судовому засіданні в повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 суд вважає за необхідне визнати щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
ОСОБА_3 є раніше не судимим, притягувався до адміністративної відповідальності 01.12.2022 року за ч.5 ст.122, ч.1 ст.130 КУпАП, за місцем служби характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, є учасником бойових дій.
Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ст.4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
При цьому суд зазначає, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення було вчинене до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IХ, яким були внесені відповідні зміни до КК України, в тому числі й до ч.1 ст.75 КК України та визначені обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Так, положення ч.2 ст.5 КК України визначають, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Тобто, оскільки зміни до ч.1 ст.5 КК України були внесенні з 27 січня 2023 року, які погіршують становище особи,тому не можуть бути застосовані та не мають зворотної дії в часі.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до вимог ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст.65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 суд, у відповідності до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, дані, що характеризують його особу, і вважає, що йому має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, - в межах санкції інкримінованої йому статті особливої частини Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі.
Разом з тим, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, те, що ОСОБА_3 є раніше не судимим, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, зробив для себе відповідні висновки, має на утриманні малолітню дитину, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, а також має намір в подальшому продовжити військову службу, за час відсутності у розташуванні нових кримінальних правопорушень не вчинив, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, а також виходячи з того, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, суд приходить до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, із звільненням його на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на певний термін, з покладенням на останнього певних обов'язків, передбачених ст.76 КК України, оскільки він, як особа не становить небезпеки, а отже його виправлення і перевиховання можливе без ізоляції від суспільства протягом іспитового строку.
Цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.
Запобіжні заходи відносно ОСОБА_3 під час досудового розслідування не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись ст. 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити йому за дане кримінальне правопорушення покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення, поклавши, у відповідності до ст. 76 КК України, наступні обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На вирок може бути подана апеляція до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1