Справа № 495/2539/24
Номер провадження 2/495/2157/2024
05 квітня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого - судді Савицького С.І.,
при секретарі - Гасанзаде М.Р.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась 21 березня 2024 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання батьківства.
Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що тривалий час вона мала дружні та близькі стосунки із громадянином Швейцарії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона познайомилась ще у 2016 році під час подорожі до Швейцарської Конфедерації. Вони спілкувались у різноманітних месенджерах, потім вона відвідувала його, приїжджаючи до нього та залишалась проживати декілька місяців в його будинку. Потім він декілька разів гостював в Україні, проживаючи в її квартирі в м. Одеса. За цей період між сторонами склались відносини, притаманні подружжю: в них були сумісні витрати та надходження доходів, вони проводили разом відпочинок, відвідували та приймали гостей, проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Від цих відносин у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки сторони на момент народження спільної дитини не перебували у зареєстрованому шлюбі, відомості про батька під час реєстрації народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану були зазначені відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, тобто зі слів матері. 17.02.2022 року сторони уклали шлюб, який було зареєстровано у Швейцарській Конфедерації.
Станом на теперішній час відповідач не має об'єктивної можливості приїхати до України через запроваджений військовий стан для внесення змін до актового запису, тому позивачка змушена звертатися до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
В судове засідання позивачка ОСОБА_4 не з'явилась, однак згідно поданої до суду позовної заяви просила розглядати справу за її відсутності, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, однак адвокат Бережна Т.Г., яка діє в його інтересах, надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі, просить їх задовольнити.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши всі представлені докази та обставини справи, суд вважає за необхідне задовольнити позовну заяву з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що тривалий час позивачка ОСОБА_1 мала дружні та близькі стосунки із громадянином Швейцарії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона познайомилась ще у 2016 році під час подорожі до Швейцарської Конфедерації. Вони спілкувались у різноманітних месенджерах, потім вона відвідувала його, приїжджаючи до нього та залишалась проживати декілька місяців в його будинку. Потім він декілька разів гостював в Україні, проживаючи в її квартирі в м. Одеса. За цей період між сторонами склались відносини, притаманні подружжю: в них були сумісні витрати та надходження доходів, вони проводили разом відпочинок, відвідували та приймали гостей, проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Від цих відносин у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією актового запису про народження №4250 від 22.06.2017 року, складеного у Одеському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Оскільки сторони на момент народження спільної дитини не перебували у зареєстрованому шлюбі, відомості про батька під час реєстрації народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану були зазначені відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, тобто зі слів матері.
Вищезазначена обставина підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 ст. 135 Сімейного кодексу України №00018336240 від 11 липня 2017 року та повідомленням Білгород-Дністровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) №410/24.4-20 від 04.04.2024 року.
17.02.2022 року сторони уклали шлюб, який було зареєстровано у м. Лозана, Івердон-ле-Бен, кантон Во, реєстратором відділу державної реєстрації Сілві Мабійяр, у Швейцарській Конфедерації.
Отже, сторонами по справі не заперечується та визнається факт того, що батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідач ОСОБА_2 . Окрім того, вищезазначене підтверджується фотокартками, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі, чи поза ним. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 24.02.1991 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обв'язки. Згідно зі ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини.
Згідно ст. 128 ч. 3 Сімейного кодексу України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно ч. 4 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Таким, чином, оскільки під час розгляду справи було достеменно встановлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними, такими, що ґрунтуються на дійсних обставинах справи, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Відповідно до п.п. 20 п. 1 Розділу ІІІ «Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п. 2.13.1 «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання», які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року №96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за №55/18793, рішення суду про визнання батьківства є підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану.
Відповідно до п. 2.16.4 Розділу ІІ Правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 84, 121, 125, 128, 134, СК України, ст.ст.12, 13, 76, 77, 141, 200, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280- 283 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Швейцарії, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась: Україна, м. Одеса.
Зобов'язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) внести зміни до актового запису №4250 від 22.06.2017 року, складеного Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «прізвище» вказати: « ОСОБА_6 », в графі «по батькові» вказати « ОСОБА_7 », в графі «відомості про батька» вказати: «громадянин Швейцарії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » та видати нове свідоцтво про народження з урахуванням вказаних змін.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Савицький С.І.