22 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/4553/23
адміністративне провадження № К/990/13693/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенко О.Б., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поронюка Ігоря Богдановича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі №380/4553/23 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання працевлаштування,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської обласної прокуратури № 168к від 03 лютого 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на роботі;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати Львівську обласну прокуратуру та керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області працевлаштувати ОСОБА_1 на роботу у Стрийській окружній прокуратурі Львівської обласної прокуратури на посаду державної служби на умовах безстрокового трудового договору.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
09 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поронюк Ігор Богданович, подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Верховний Суд звертає окрему увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що судом апеляційної інстанції не врахований висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі № 2а-7625/11/2670, від 12 лютого 2020 року у справі № 810/685/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16, від 16 квітня 2018 року у справі № 805/771/16-а щодо застосування частини другої статті 40, статті 42, частини другої, третьої статті 49-2, статті 184 Кодексу законів про працю України, статті 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі № 2а-7625/11/2670 встановлено, що попередження позивача про наступне вивільнення відбулось 13 квітня 2011 року без пропозиції наявних вакантних посад (іншої роботи), у зв'язку з чим суди дійшли висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо пропонування іншої роботи відповідно до кваліфікації одночасно з попередженням про звільнення.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 810/685/17 встановлено, що одночасно з попередженням про наступне вивільнення позивачеві було запропоновано переведення на іншу посаду із переліку наявних вакантних посад. Отримавши попередження разом з пропозицією обійняти іншу посаду, позивач висловив згоду на переведення на іншу рівнозначну посаду, про що письмово зазначив на попередженні про наступне вивільнення. Втім, наказом відповідача звільнено позивача з посади заступника у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про переведення його на іншу посаду, однак у їх задоволені було відмовлено та призначено інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16 встановлено, що позивач оскаржував своє звільнення з посади прокурора. На час звільнення позивача, у прокуратурі були вакантні посади, одну з яких згодом їй запропонували та на яку вона погодилася, проте на цю посаду призначили іншу особу.
У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 805/771/16-а встановлено, що позивач оскаржував своє звільнення з органів внутрішніх справ з посади слідчого. На час звільнення у зв'язку із скороченням посади, позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною. Пропозиції щодо можливості подальшого працевлаштування позивач від керівництва відповідачів не отримувала.
Натомість у цій справі встановлено, що роботодавець дотримався передбаченої законом процедури звільнення працівника в частині видання попередження про наступне звільнення. Одночасно з попередженням про звільнення позивачці було запропоновано рівнозначну посаду державної служби, від зайняття якої вона відмовилась. Водночас позивачка не посилалась на наявність у неї переважного права на залишення на роботі.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Суд вказує на помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки фактичні обставини цієї справи на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанції та зазначає, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом1 частини другої статті 353 КАС України.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поронюка Ігоря Богдановича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі №380/4553/23 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання працевлаштування повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.Б. Прокопенко