17 квітня 2024 року
м. Київ
справа №990/317/23
адміністративне провадження №П/990/317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М., Білак М.В., Радишевської О.Р.,
секретаря судового засідання - Орел П.Ю.
представника позивача - адвоката Степаненко Ю.М.
представника відповідача - Ізвєкова К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої ради правосуддя про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення коштів без розгляду в частині дотримання строку звернення до суду,
На розгляді в Касаційному адміністративному суді в складі Верховного Суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення коштів.
Від ВРП до Суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
На обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказує, що з дати прийняття наказу № 106-к та припинення виплати винагороди (09 травня 2022 року) до дати звернення позивача до суду (24 листопада 2023 року) минуло більше 18 місяців. Відповідач уважає, що немає підстав вважати, що позивач упродовж цього строку не знав, не мав можливості дізнатися про порушення своїх прав (на його думку) та не міг звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом для звернення з адміністративним позовом.
На переконання ВРП, у цій справі підлягають застосування норми щодо строку звернення до адміністративного суду відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України, якою встановлено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби місячний строк, а не положення статті 233 КЗпП України, як про це зазначає позивач, при цьому, посилаючи на редакцію вказаної статті, яка втратила чинність з 01 липня 2022 року на підставі Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ).
Аргументуючи свою позицію, відповідач вказує, що згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У цьому зв'язку відповідач просить Суд відхилити доводи, викладені в позовній заяві, про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо строків звернення до суду викладених у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №826/12721/17, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, за їх безпідставністю, оскільки відбулися значні зміни у законодавстві і як наслідок змінилося нормативно-правове регулювання спірних правовідносин.
Натомість, за позицією ВРП, до спірних правовідносин мають бути застосовані висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 щодо необхідності застосування положень частини п'ятої статті 122 КАС України, а не приписів КЗпП України.
У запереченнях на клопотання про залишення позову без розгляду, сторона позивача вказує на необхідності врахування при оцінці дотримання позивачем строку звернення до суду висновків Конституційного Суду України, який у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) вказав на те, що право працівника на належну обітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з цим позовом про стягнення належної йому заробітної плати. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
Звертає увагу, що аналогічних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.
У додаткових поясненнях від 12 лютого 2024 року представник позивача, повторно наголошуючи на позиції Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення норми частини другої статті 233 КЗпП України, викладеної в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, № 9-рп/2013, вказує на відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, адже звернення позивача до суду відбулося у межах та у відповідності до норм чинного законодавства.
У додаткових поясненнях від 27 лютого 2024 року відповідач наполягає на тому, що в цій справі підлягають застосування норми щодо строку звернення до адміністративного суду відповідно до статті 122 КАС України, а не положення статті 233 КЗпП України. Зауважує, що у будь-якому випадку, на дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 233 КЗпП України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
У відповідь на вказані пояснення сторона позивача вказує, що отримавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року, якою визнано протиправним та скасовано наказ в.о.Голови ВРП «Про припинення нарахувань та виплат ОСОБА_1 » від 09 травня 2022 року, позивач 13 червня 2023 року звернувся у порядку цивільного судочинства та відповідно до норм КЗпП України до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ВРП про стягнення заборгованості з виплати неотриманої у період з 07 травня 2022 року по дату звільнення винагороди. Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 26 червня 2023 року прийняв вказану позовну заяву та відкрив провадження у справі №761/21537/23.
В підготовчому судовому засіданні у справі № 761/21537/23 04 вересня 2023 року представник ВРП заявив клопотання про закриття провадження у зазначеній справі, оскільки спір про стягнення винагороди члена ВРП пов'язаний з проходженням публічної служби, а тому повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою від 09 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив клопотання представника ВРП та закрив провадження у справі №761/21537/23, а вже 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду.
Тож, як вказує сторона позивача, до суду загальної юрисдикції задля вирішення свого трудового спору ОСОБА_1 звернувся з межах процесуального строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Водночас з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року щодо визначення підсудності цієї категорії спорів, провадження у справі № 761/21537/23 за позовом ОСОБА_1 було закрите 09 листопада 2023 року.
На підставі наведеного, представник позивача, вважаючи строк звернення до суду із цим позовом пропущеним з поважних причин, подала заяву про поновлення вказаного строку, в якій просить поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Також 15 квітня 2024 року представник позивача надіслала до Суду клопотання, де обґрунтовуючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, просить визнати їх поважними та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом.
У судовому засіданні 17 квітня 2024 року представник відповідача клопотання про залишення позову ОСОБА_1 у цій справі без розгляду підтримав та просив його задовольнити.
Сторона позивача проти вимог вказаного клопотання заперечувала та просила відмовити у його задоволенні. Аргументуючи наявність поважних причин пропущеного позивачем строку звернення до суду з цим позовом просить поновити цей строк.
Верховний Суд, заслухавши думки учасників справи, виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; .
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, .
Відповідно до частини першої статті 266 ("Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України") КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; .
Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів (частина друга статті 266 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Вища рада правосуддя є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.
Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з'їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з'їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ (частина перша статті 5 Закону № 1798-VIII).
За частиною першою статті 2 Закону № 1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частин першої, другої статті 21 («Гарантії діяльності членів Вищої ради правосуддя») Закону № 1798-VIII на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя з числа суддів та прокурорів відряджаються до Вищої ради правосуддя із збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.
Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.
Виплата винагороди членам Вищої ради правосуддя провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
За частиною першою статті 3 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя: 16) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України; .
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Питання поширення на спір про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди члена ВРП було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 29 листопада 2023 року справі № 990/233/23, де Суд зазначив, що такі вимоги як вимоги про стягнення заборгованості з виплати винагороди члена ВРП, яка [винагорода] охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (пункт 2.1). Тобто, «заробітна плата», з погляду колегії суддів, застосовний термін на позначення «оплатності» виконання обов'язків на посаді члена ВРП й у цьому аспекті тотожний поняттю "винагорода члена ВРП".
За позицією Верховного Суду у справі № 990/233/23, спір про винагороду за виконання обов'язків на посаді члена ВРП набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка, на думку колегії суддів, містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного - в матеріальному аспекті - права на оплату праці.
Частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та у редакції до 19 липня 2022 року встановлювала, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.
Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 818/1095/16 указав, що норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту та мають пріоритет над нормами діючої на той час частини третьої статті 99 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).
Частина третя статті 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) визначала, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. З 15 грудня 2017 року КАС України викладений в новій редакції Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII і з того часу місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні висновки щодо співвідношення норм частини другої статті 233 КЗпП України та частини п'ятої статті 122 КАС України у питанні застосуванні строків звернення до адміністративного суду публічних службовців з позовними заявами у спорах про порушення законодавства про оплату праці неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 травня 2023 року у справі № 560/3294/22, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Правові висновки Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, на необхідності застосування яких наполягає ВРП на обґрунтування клопотання про залишення цієї позовної заяви без розгляду, не є релевантними до обставин цієї справи, позаяк у цій справі предметом спору було стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника на підставі статей 116 та 117 КЗпП України, що за правовою природою є окремим видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати та, відповідно, не регулюється положеннями статті 233 КЗпП України.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи ВРП про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини п'ятої статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строків звернення до суду за частиною другою статті 233 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Правовідносини у цій справі виникли з лютого 2023 року у зв'язку із скасуванням Великою Палатою Верховного Суду наказу в.о.Голови ВРП «Про припинення нарахувань та виплат ОСОБА_1 » від 09 травня 2022 року, яким з 07 травня 2022 року позивачу припинено нарахування та виплату винагороди члена ВРП, що є підставою, як зазначає ОСОБА_1 , для стягнення з ВРП заборгованості з виплати неотриманої винагороди у період з 07 травня 2022 року.
На цей час стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з 16 лютого 2023 року (ухвалення постанови у справі № 990/99/22) і в силу приписів пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Необхідно врахувати, що у спірний період особливості застосування норм статті 233 КЗпП України визначалися дією карантину, установленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у зв'язку з чим запроваджувалися обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19 ( у тому числі встановлювався режим надзвичайної ситуації), що безпосередньо впливало на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, вводилися певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
З метою зменшення негативного впливу поширення коронавірусу COVID-19 та забезпечення виконання функцій держави законодавцем прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (набрав чинності 28 квітня 2020 року), який спрямований на вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, серед яких і трудові відносини.
Цим Законом, серед іншого, КЗпП України доповнений главою ХІХ «Прикінцеві положення" такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Термін дії цього карантину безперервно і неодноразово продовжувався. Зокрема, на дату звільнення позивачки з ВРП та відрахування зі штату ВРП (23 лютого 2022 року) на всій території України діяв карантин і на той час строк його дії був визначений до 31 березня 2022 року (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року№ 1336). Цей строк неодноразово змінювався згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 24 квітня 2023 року № 383 і таким чином датою його закінчення визначено 30 червня 2023 року.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан.
У цей період Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (набрав чинності 19 липня 2022 року) назву та частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції.
Тож з 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України діє у такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи сторони позивача про необхідність врахування юридичної позиції Конституційний Суд України щодо необмеження будь-яким строком звернення працівника до суду із позовом про стягнення заробітної плати, викладеної в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, оскільки вказана норма на момент виникнення права у позивача на стягнення невиплаченої винагороди вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тлумачення щодо застосування якої у вказаних рішеннях не надавалося.
За обставин цієї справи позивач, отримавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року, якою скасовано оскаржуваний ОСОБА_1 наказ в.о.Голови ВРП «Про припинення нарахувань та виплат ОСОБА_1 », звернуся 13 червня 2023 року до суду загальної юрисдикції з позовом про стягнення з ВРП заборгованості з виплати винагороди. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2023 року вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі № 761/21537/23.
Тож вперше звернення позивача до суду за захистом порушеного права щодо стягнення невиплаченої винагороди відбулося з дотриманням строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, який був продовжений на строк дії карантину, а саме до 30 червня 2023 року.
На момент закінчення вказаного строку, провадження у справі № 761/21537/23 за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ВРП невиплаченої винагороди перебувало на розгляді в суді загальної юрисдикції.
В підготовчому судовому засіданні 04 вересня 2023 року у справі № 761/21537/23 представник ВРП заявив клопотання про закриття провадження у зазначеній справі, оскільки спір про стягнення винагороди члена ВРП пов'язаний з проходженням публічної служби, а тому повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою від 09 листопада 2023 року, після надання позивачу строку для ознайомлення із вказаним клопотанням ВРП, Шевченківський районний суд м.Києва за наслідками розгляду вказаного клопотання закрив провадження у справі №761/21537/23, роз'яснивши позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Суд також враховує, що клопотання представника ВРП від 04 вересня 2023 року про закриття провадження у справі № 761/21537/23 в суді загальної юрисдикції було вирішено лише 09 листопада 2023 року, що також вплинуло на строк звернення до суду адміністративної юрисдикції.
Необхідно зазначити, що положеннями ЦПК України, зокрема статтею 256, не передбачено механізму, у разі закриття провадження в справі судом першої інстанції, звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Таке право позивача передбачено у разі, якщо постанову про закриття провадження у справі ухвалено судом апеляційної або касаційної інстанції.
Оскільки провадження у справі №761/21537/23 закрито ухвалою суду першої інстанції, позивач не мав процесуальної можливості звернутися до цього суду із відповідною заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, що, в свою чергу, виключило б питання пропуску строку позивачем із таким позовом.
Враховуючи, що в ухвалі від 09 листопада 2023 року у справі №761/21537/23 суд роз'яснив позивачу про підсудність цього спору адміністративному суду, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом вже 23 листопада 2023 року, тобто менше ніж у двадцятиденний строк.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів враховує, що з урахуванням описаної ситуації зміни правового регулювання з моменту припинення дії карантину позивач опинився у стані правової невизначеності щодо строку, протягом якого він може звернутися за захистом своїх прав, оскільки дата відміни карантину не була заздалегідь обумовленою.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 березня 2020 року № 2-р(ІІ)2020 наголосив, що зміни в юридичному регулюванні має бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. За певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.
Оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів враховує, що рішення суб'єкта владних повноважень (наказ) на підставі якого позивачу припинено нарахування та виплату винагороди скасовано в судовому порядку 16 лютого 2023 року, позивач вчиняв дії на захист свого порушеного права на оплату праці шляхом звернення (13 червня 2023 року) до суду загальної юрисдикції в межах строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, а звернення до адміністративного суду, після закриття провадження у справі № 761/21537/23, відбулося в найкоротший строк, без зайвих затримок і зволікань.
З огляду на те, що строки звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, то колегія суддів дійшла висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.
Проаналізувавши сукупність наведених стороною позивача доводів та наданих на їх підтвердження доказів, колегія суддів уважає, що строк звернення до суду із цим позовом пропущений ОСОБА_1 з поважних причин, а відтак наявні правові підстави для його поновлення.
Керуючись статтями 240, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
У задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення коштів відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлений 22 квітня 2024 року.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко
В.М. Соколов
М.В. Білак
О.Р. Радишевська
Судді Верховного Суду