22 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/238/24 пров. № А/857/3766/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/238/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
суддя у І інстанціїШумей М.В.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України про:
- встановлення протиправної бездіяльності Державної казначейської служби України з питань виконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року у справі №343/387/22;
-досягнення позивачу невиконання до 22.02.2023 року грошового зобов'язання держави в розмірі 34328,91 грн - інфляційних втрат (розрахованих до 30.11.2023 року) та 32 081 грн -3% річних (розрахованих до 06.01.2024 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати названу ухвалу та задовільнити його позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлений спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Вказує, що судові рішення ВС на які має місце покликання, ухвалені в інших справах.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції і позивач та відповідач не заявили клопотання про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п. 1 ч.1 ст.311 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Щодо стягнення з Державної казначейської служби інфляційних витрат та 3% річних за тривале невиконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі №343/387/22 ухваленого в порядку цивільного судочинства, то суд дійшов висновку що обумовлена вимога позивача підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року у справі №343/387/22, ухваленим в порядку цивільного судочинства та залишеним без змін Івано-Франківським апеляційним судом позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування втраченого заробітку 101626 (сто одну тисячу шістсот двадцять шість) гривень 88 коп.;
- стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 22000 (двадцять дві тисячі) гривень 00коп. суми, сплачені ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги .
- стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1100000 (один мільйон сто тисяч) гривень моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
- стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6000 (шість тисяч) гривень 00коп. витрат за надання правової допомоги при розгляді даної справи.
- в решті позовних вимог відмовлено.
- судовий збір віднесено за рахунок держави.
Предметом розгляду справи №343/387/22 була незгода позивача з діями відповідача щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Із змісту позовної заяви убачається, що позивач просить стягнути з Державної казначейської служби інфляційні витрати та 3% річних.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.?
Згідно матеріалів справи позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з неналежним виконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року у справі №343/387/22, винесеним у цивільній справі щодо стягнення на користь позивача коштів.
Аналіз змісту частини 2 статті 625 ЦК України дозволяє дійти висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня? 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Законом № 2050-III також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених? статтею 625 ЦК України та Законом України № 2050-III зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Подібний висновок було викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, відповідно до якого «Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин».
Отже, якщо вирішення питання про стягнення інфляційних і річних відсотків безпосередньо пов'язане із розв'язанням публічно-правового спору, то розгляд таких справ має відбуватися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З матеріалів справи убачається, що окрім обумовленої вимоги про стягнення інфляційних і річних відсотків позивач звернувся з позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України з питань виконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року, ухваленого в цивільній справі №343/387/22.
При цьому, як слідує із змісту оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не з'ясовував обставин в чому саме полягає протиправна бездіяльність відповідача при виконанні рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року ухваленого у справі №343/387/22.
У випадку, якщо така протиправна бездіяльність стосується невиплати в добровільному порядку Державною казначейської служби України інфляційних втрат та 3 % річних при виконанні рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року ухваленого у справі №343/387/22, то такий спір з урахуванням частини 5 ст. 21 КАС України належить розглядати в адміністративному судочинстві. Підтвердженням вказаного є постанова КАС ВС від 19 грудня 2023 року у справі № 380/8020/22
Якщо ж заявлена позивачем вимога стосується виключно факту невиконання/ неналежного виконання покладених на відповідача зобов'язань за рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року, то колегія суддів зазначає, що статтею 431 ЦК України установлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частини першої статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в цивільних справах здійснюється у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК. Так згідно ч.1 ст. 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
При цьому, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отож, наявність у ЦПК України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання до суду нового позову в порядку адміністративного судочинства.
За приведених положень законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судове рішення в цивільній справі виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2020 року в справі №640/15623/19, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17 та постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19.
Також згідно правового висновку, викладеному в постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13 не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому ЗУ № 1404-VІІІ, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Отож, якщо заявлена вимога позивача стосується виключно факту невиконання/ неналежного виконання покладених на відповідача зобов'язань за рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2022 року, то така вимога не підлягатиме розгляду в порядку адміністративного судочинства, що вказує на відсутність між сторонами публічно-правового спору та як наслідок виключатиме можливість застосування до вказаних правовідносин положень частини 5 ст. 21 КАС України щодо розгляду заявленої позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за правилами адміністративного судочинства. У такому випадку позовна вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягатиме розгляду за правилами цивільного судочинства.
Натомість суд першої інстанції на вказані положення законодавства не зважив та при постановленні оскаржуваної ухвали не повно з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (а зокрема не дослідив суті вимог позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача), а як наслідок суд прийняв передчасне судове рішення про відмову позивачу у відкритті провадження.
Враховуючи положення пункту 1 частини 1 ст. 320 КАС України апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення шляхом направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, п. 1 ч.1 ст. 320, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/238/24 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос