22 квітня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/6766/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу № 190749 від 05.12.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно - господарського штрафу № 190749 від 05.12.2022 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не має статусу фізичної особи - підприємця та не здійснює господарську діяльність у сфері автомобільного транспорту з наданням послуг по перевезенню вантажу, а отже позивач не є автомобільним перевізником та суб'єктом відповідальності в розумінні статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначав, що під час рейдової перевірки, результати якої оформлені актом №251527 від 07.11.2022 року, виявлено перевезення вантажу за відсутності на час перевірки документів, передбачених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, на момент проведення перевірки у водія в індивідуальній контрольній книжці останній запис зроблено 27.10.2022 року, що унеможливлює перевірку дотримання водієм режимів праці та відпочинку, оскільки водій не веде індивідуальну контрольну книжку. Зауважував, що Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області в повній мірі дотримано вимог Порядку № 1567 щодо належного повідомлення автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. При цьому Порядок №1567 обов'язку щодо перевірки отримання повідомлень суб'єктом господарювання не передбачає. Стосовно доводів позивача про передачу транспортного засобу в користування іншій особі зазначав, що під час проведення рейдової перевірки не було надано жодних документів на підтвердження законності використання транспортного засобу ФОП ОСОБА_2 .
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
07.11.2022 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки затверджено графік проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області у період з 07.11.2022 року до 11.11.2022 року, до якого включено, зокрема, автодороги державного та місцевого значення в межах Полтавської області.
На підставі вказаного графіку Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області видано направлення від 07.11.2022 року № 008170, в тому числі старшому державному інспектору ОСОБА_3 , для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортних засобів автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів України, громадян, водіїв щодо дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на адміністративній території м. Полтава та Полтавської області з 07.11.2022 року до 11.11.2022 року.
07.11.2022 року старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Литвином С.М. проведено перевірку транспортного засобу марки КАМАЗ/ГКБ номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , та за результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 251527 від 07.11.2022 року (далі - акт перевірки).
Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, на момент перевірки у водія в індивідуальній контрольній книжці останній запис зроблено 27.10.2022 року, що унеможливлює перевірку дотримання водієм режимів праці та відпочинку, оскільки водій не веде індивідуальну контрольну книжку.
25.11.2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області надіслано на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи від 22.11.2022 року № 42488/36/24-22, в якому зазначено, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відбудеться 05.12.2022 року з 10.00 до 12.00, яке повернуто відправнику "за закінченням терміну зберігання".
05.12.2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190749, якою за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до ОСОБА_1 за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (згідно акту проведення перевірки № 251527), відповідальність за яке передбачено абз. 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовано штраф у розмірі 17000,00 грн.
Вважаючи постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № 190749 від 05.12.2022 року протиправною, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Частиною 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до положень частин 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).
За змістом пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
В силу вимог пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Згідно з пунктами 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Статтею 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з абзацем третім частини першої статті 60 Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз викладених положень норм законодавства свідчить про те, що державний контроль на транспорті здійснюється органами Укртрансбезпеки шляхом проведення, зокрема, рейдових перевірок, в ході яких перевірці підлягає наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. У свою чергу відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
В межах цієї справи позивачем не оспорюється правильність висновків контролюючого органу про відсутність у водія під час рейдової перевірки належним чином заповненої індивідуальної контрольної книжки, а спірним є те, що позивач не вважає себе автомобільним перевізником.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідноз договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
За текстом частини першої статті 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; .
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.
Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
За текстом підпункту 10.1 пункту 10 Правил перевезення вантажів перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
За підпунктом 10.10 пункту 10 Правил перевезення вантажів за домовленістю сторін водій може виконувати обов'язки супровідника вантажів (експедитора).
За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
У постанові від 22.02.2023 по справі №240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що особа, яка не є автомобільним перевізником вантажу, щодо якого була оформлена товарно-транспортна накладна, не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої статтею 60 Закону №2344-III.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону №2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
З матеріалів даної справи вбачається, що згідно з товарно-транспортною накладною - №6206-001092 від 07.11.2022 року, на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу, перевізником вказано ФОП ОСОБА_2 код: НОМЕР_3 , вантажовідправник (замовник) СТОВ "Говтва", вантажоодержувач ПрАТ "Полтавське ХПП".
Вказана товарно-транспортна накладна надавалась водієм ОСОБА_4 під час перевірки, про що зазначено в акті перевірки.
Згідно договору про надання послуг по перевезенню вантажів № 05/07/2022 від 05.07.2022 року та додатку № 1, транспортний засіб КАМАЗ/ГКБ номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 значиться в реєстрі автомобілів, які виконавець ФОП ОСОБА_2 надає замовнику СТОВ "Говтва" для надання послуг по перевезенню.
Таким чином, ОСОБА_1 є лише власником транспортного засобу КАМАЗ/ГКБ номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , натомість автомобільним перевізником згідно з товарно-транспортною накладною №6206-001092 від 07.11.2022 року є ФОП ОСОБА_2 .
При цьому, замовник СТОВ "Говтва", складаючи товарно-транспортну накладну №6206-001092 від 07.11.2022 року, автомобільним перевізником зазначив саме ФОП ОСОБА_2 , а не позивача.
Доказів в спростування вказаних обставин відповідачем не надано.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що під час проведення перевірки водій не надав контролюючим особам Управління Укртрансбезпеки тимчасовий реєстраційний талон, а пред'явив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, виходячи з наступного.
За приписами пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, власник транспортного засобу може безперешкодно, дотримуючись вимог пункту 2.2 Правил дорожнього руху, передати транспортний засіб у користування іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Суд також акцентує увагу на тому, що за змістом частини 1 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтями 238, 239 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частини 1 статті 241 ГК України, адміністративно-господарский штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
На підставі частини 1 статті 5 Закону №2344-III, основним завданням регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Положення Закону №2344-III визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону №2344-III, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
В позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що не зареєстрований фізичною особою - підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність.
Вказані обставини відповідачем не спростовані та відповідних доказів суду не надано.
Водночас відповідачем визначено позивача автомобільним перевізником на підставі лише реєстраційних документів на транспортний засіб та проігнорована інформація щодо автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_2 у товарно-транспортній накладній №6206-001092 від 07.11.2022 року.
Таким чином, оскільки позивач не був перевізником на транспортному засобі, що перевірявся, він не може бути суб'єктом відповідальності за статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.12.2022 року № 190749 є протиправною та підлягає скасуванню.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору, сплачені позивачем за подання цього позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першою та дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано до суду жодних документів, зокрема не надано копій договору про надання професійної (правничої) допомоги, актів виконаних робіт (наданих послуг), а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо).
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката, у зв'язку з чим судові витрати на правничу допомогу стягненню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області (вул. Європейська, 155, м. Полтава, 36008), Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190749 від 05.12.2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко