справа№380/26961/23
22 квітня 2024 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/26961/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення від 30.10.2023 року №262240023377 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності та не зарахування періодів роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, зарахувати всі періоди роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 з 24.04.1980 по дату звернення 24.10.2023, та призначити пенсію по інвалідності з 24.10.2023, ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), оскільки відповідає вимогам, встановленим законодавством. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.10.2023 року №262240023377 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Позивач вважає, що має достатній вік та стаж, для призначення їй пенсії, тому переконаний, що зазначене рішення є протиправним і таким, що порушує його право на отримання належного пенсійного забезпечення. Відтак, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. Вказав, що законодавством України, чітко визначено порядок внесення змін та виправлень до трудової книжки. У зв'язку із тим, що дублікат трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 не містить печатки підприємства, яке видало трудову книжку, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу не враховано до страхового стажу періоди роботи згідно дубліката трудової книжки та винесено рішення від 30.10.2023 № 262240023377 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Ухвалою судді від 17.11.2023 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААВ № 784836 від 10.10. 2023 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку загальним захворюванням.
24.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії позивачем надано, зокрема дублікат трудової книжки НОМЕР_1 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 30.10.2023 № 262240023377 про відмову у призначенні пенсії. Рішення обґрунтоване тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою організації, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 30 Закону №1058-IV встановлено умови призначення пенсії по інвалідності. Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону №1058-IV.
Статтею 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Судом встановлено, що на час звернення позивача до відповідача зі заявою про призначення пенсії по інвалідності (24.10.2023), позивачу виповнилося 62 роки, що не заперечується сторонами.
Окрім, цього щодо посилань відповідачів на відсутність в позивача необхідного стажу 15 років, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Львівській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Позивачу не зараховано до загального стажу періоди його роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою організації.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача періоди його роботи з тих підстав, що титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою організації, яка не заповнювала вперше трудову книжку, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про його роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували трудову діяльність позивача відповідач не надав.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, відповідачами не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
З огляду на вищевикладене суд дійшов до переконання, що відмову відповідача в зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи позивача згідно дублікату трудової книжки серії з підстав зазначених у спірному рішенні, прийнято не обґрунтовано.
Таким чином, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.10.2023 року №262240023377 про відмову у призначенні пенсії позивачу є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача із врахуванням цих періодів роботи призначити пенсію по інвалідності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону №1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
У спірному рішенні відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача необхідного страхового стажу та з цієї підстави відмовив у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
Отже, з вказаного рішення слідує, що відповідач, отримавши заяву позивача про призначення пенсії та додані до неї документи надав оцінку лише одній з обов'язкових умов, необхідних для призначення зазначеної пенсії, а саме наявності стажу роботи.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому, завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
У межах спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності оскаржуваного рішення щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача у спосіб зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачу до страхового стажу період його роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 24.10.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
За змістом правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає, виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 2147,20 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.10.2023 року №262240023377.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 24.10.2023.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2147,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп. 15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення суду складено в повному обсязі 22.04.2024 року.
Суддя Гавдик З.В.