Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
22 квітня 2024 року Справа №200/2252/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1
до Головного управління МВС України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області - відповідач 1,
Міністерства внутрішніх справ України - відповідач 2,
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління МВС України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління МВС України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області та Міністерства внутрішніх справ України, в частині невидачи ОСОБА_1 військового квитка, витягу з наказу про результати службового розслідування з приводу втрати військово-облікового документу, та не розгляду по суті питання про виплату йому грошового та матеріального забезпечення з 30.06.2001 року по день отримання на руки трудової книжки;
- зобов'язати Головне Управління МВС України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області та Міністерства внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 військовий квиток, витяг з наказу про результати службового розслідування з приводу втрати військово-облікового документу та розглянути по суті питання про виплату йому грошового та матеріального забезпечення з 30.06.2001 року по день отримання па руки трудової книжки.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п.п. 1, 4, 5 ч. 1, ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушеннями вимог ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Висновок про застосування спеціального місячного строку звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби та обчислення цього строку, виходячи не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти, неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 10 листопада 2022 року у справі №500/1185/21 і від 26 жовтня 2023 року у справі №500/4332/22.
У зазначених постановах Верховного Суду також роз'яснено, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений на підставі доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Аналогічна правова позиція виснувана у постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 826/14071/17.
Адміністративний позов датований та, згідно штрих-кодового ідентифікатора поштового відправлення 6900210930739, надісланий до суду 08.04.2024 року.
Щодо строків звернення до суду позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, яке обґрунтовано посиланням на правову позицію з цього питання Верховного Суду по справі № 380/15245/22 від 25.04.2023 року, дією карантину, військовим станом, проживання позивача на тимчасово окупованій території тощо, а також використанням позивачем досудового способу оскарження дій відповідачів.
Дослідивши доводи позовної заяви, суд встановив наступне.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Донецької області з 15.08.1997 року по 15.10.2001 року, проте 12.07.2001 року позивача було затримано та 14.07.2001 року поміщено до слідчого ізолятору, вироком Апеляційного суду Запорізької області від 16.07.2004 року позивача засуджено за ст. 215-3 ч. 3 КК України (1960) до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, на підставі ст. 42 ч. 3 КК України (1960) приєднано повністю вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 05.03.2001 року і остаточно призначено покарання у вигляді 11 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна та позбавлення спеціального звання «лейтенант міліції».
Згідно постанови Менського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2011 року у справі № 5-258/2011 року, позивачу замінено вид покарання з позбавлення волі на виправні роботи на невідбутий строк покарання 1 рік 6 місяців 4 дні по місцю роботи з відрахуванням на користь держави 20 % заробітку.
Згідно довідки Управління інформаційно-аналітичного забезпечення №39-14012015/23210, позивач був звільнений 08.07.2011 із заміною 1 року 6 місяців 4 днів на виправні роботи.
Позивач зазначає, що про звільнення зі служби його повідомлено не було, проте згідно даних Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року у справі № 2а-28385/10/0570 адміністративний позов позивача про визнання дій протиправними в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, скасування Наказу Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 липня 2001 року № 321, скасування накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ - залишено без розгляду.
При цьому судом було установлено, що 14 грудня 2010 року ОСОБА_1 подано позов до Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, скасування Наказу Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 липня 2001 року № 321, скасування накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
З позовної заяви суд установив, що 15 жовтня 2001 року Наказом Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 247 л/с від 8 жовтня 2001 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, при цьому позивач у позовній заяві посилався на те, що 11 листопада 2010 року він ознайомився з рішенням ГУМВС України від 22 жовтня 2010 року № 10/г-554 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 4 жовтня 2010 року на рішення та дії Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у вигляді притягнення до дисциплінарної відповідальності. З позовної заяви також вбачається, що позивачем були оскаржені дії Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до Менського районного суду Чернігівської області стосовно неправомірного звільнення з органів внутрішніх справ, а не дії щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Позивач вважав, що він дізнався про накладення на нього дисциплінарного стягнення лише 20 вересня 2010 року, коли був ознайомлений з відповіддю ГУМВС України від 13 серпня 2010 року № 10/г-357.
Проте, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивачем поданий з пропущенням місячного строку, встановленого частиною 3 статті 99 КАС України (в редакції чинній на момент звернення до суду), на оскарження в судовому порядку Наказу Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 липня 2001 року № 321 звільнення з органів внутрішніх справ позивача, тому позовна заява позивача підлягає залишенню без розгляду.
За наслідком апеляційного перегляду зазначеної ухвали 23.02.2011 року Донецьким апеляційним адміністративним судом, колегія суддів погодила висновок суду першої інстанції, що позивачем до позовної заяви не надано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених ним у позовній заяві, крім того, як вбачається з копії ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2009 р. позивач у квітні 2007 року вже звертався до суду з позовом про визнання наказу №247 від 08.01.2001 р. про звільнення неправомірним та зобов'язання поновлення на службі, оскаржуваний позивачем наказ № 321 від 27.07.2001 р. є однією з підстав складання наказу №247 від 08.01.2001 р. про звільнення та на нього посилався суд у мотивувальній частині рішення, тому колегія суддів дійшла висновку, що позивач дізнався про існування наказу № 321 від 27.07.2001 р. не 20.09.2010 року, а значно раніше у 2009 році.
Поряд із цим, позивач зазначив, що 03 листопада 2008 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області за підписом Заступника Начальника УКЗ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_2 оформило та видало йому трудову книжку з записами про прийняття на службу в ОВС та звільнення зі служби з ОВС.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників» від 9 червня 1994 р. № 377, громадяни, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах, у разі прийняття на військову службу в Управління державної охорони, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Державну спеціальну службу транспорту, Внутрішні війська МВС, Державну прикордонну службу чи на службу начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, МВС, податкової міліції, Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби знімаються з військового обліку у військових комісаріатах і передаються на облік відповідно Управління державної охорони, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної спеціальної служби транспорту, Внутрішніх військ МВС, Державної прикордонної служби, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту та на облік у кадрах МВС, податкової міліції, Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби.
Відповідно до п. г ч. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року N 2232-XII в редакції чинній на дату набрання чинності вироку Апеляційного суду Запорізької області від 16.07.2004, виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: […] г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів; […].
Відповідно до ч. 5 ст. 38 цього ж Закону, органи дізнання та попереднього (досудового) слідства зобов'язані в семиденний строк повідомити районні (міські) військові комісаріати про призовників, щодо яких ведеться дізнання або попереднє (досудове) слідство, а суди - про призовників, кримінальні справи яких розглядаються судом, а також про вироки стосовно військовозобов'язаних і призовників, що набрали законної сили.
Військові квитки військовозобов'язаних і посвідчення про приписку призовників, засуджених до позбавлення волі, в тому числі умовно і з відстрочкою виконання вироку, надсилаються судами до відповідних військових комісаріатів.
Виходячи із системного аналізу викладених норм, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо виключення з військового обліку та видачі військового квитка пов'язаний безпосередньо із датою засудження позивача та розпочинає свій відлік із дати доведення до відома позивача вироку суду.
Як вже було зазначено судом, позивача було засуджено до позбавлення волі вироком суду від 16.07.2004 року, при цьому позивач фактично був звільнений із виправної колонії 08.07.2011 року.
При цьому, позивачем не надано будь-яких доказів, що ним вживалися заходи щодо з'ясування питання про виключення його з військового обліку та видачі військового квитка у період з 2011 року по 2024 рік, тобто протягом 13 років.
Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача щодо введенням на території України карантину, який був введений у 2020 році, військового стану, який був введений 2022 року, та його проживання на тимчасово окупованій території, оскільки окупація територій України рф розпочалась у березні 2014 року.
Поряд із цим, позиція Верховного Суду по справі № 380/15245/22 від 25.04.2023 року не є застосовною щодо позовних вимог у цій частині, оскільки стосується виплати заробітної плати.
Щодо доводів позивача стосовно визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, з покликанням на досудове врегулювання спору у 2024 році, суд дійшов висновку, що це свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач проявив зацікавленість щодо реалізації своїх прав через 13 років після того як виникли підстави для виключення його з військового обліку та понад 23 роки після свого звільнення з органів внутрішній справ.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Тож, суд дійшов висновку, що сторона позивача не надала належних доказів існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з реальними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду у визначені процесуальним законом строки.
Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 КАС України у разі не усунення у визначений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху або яку підписано особою, яка не має права її підписувати, позовна заява буде повернута заявникові.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Донецькій області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Ухвала набирає законної сили з моменту та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко