Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
22 квітня 2024 року Справа №200/2292/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Пулинця Богдана Анатолійовича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправним не нарахування та не виплату ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 , передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць у період з 01.06.2023 по 31.12.2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 01.06.2023 по 31.12.2023 року.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п.п. 1, 4, 5 ч. 1, ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушеннями вимог ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, згідно статті 233 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, законодавцем встановлено єдиний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору (окрім справ про звільнення) до суду, у тому числі для спорів щодо порушення законодавства про оплату праці - тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналізуючи питання дотримання строків звернення до суду в спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідно до п. 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпПУ (чинного на дату набрання чинності Законом № 2352-IX та подання адміністративного позову в даній справі), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено з 19 грудня 2020 р. по до 28 лютого 2021 р. карантин, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В подальшому вказаний карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України.
Востаннє Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 р. № 1236», карантин продовжено до 30 червня 2023 року.
З 01 липня 2023 року карантин не продовжено.
Верховний Суд вирішуючи питання щодо застосування строків звернення до суду у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати від 21 вересня 2023 року дійшов наступних висновків щодо строків звернення до суду:
«…до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України...»
Ураховуючи викладене, в спірних правовідносинах застосовується тримісячний строк звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З огляду на означене, строк звернення до суду із позовними вимогами за червень 2023 року закінчився 01 жовтня 2023 року, за липень 2023 року - 01.11.2023 року, за серпень 2023 року - 01.12.2023 року, за вересень 2023 року - 01.01.2024 року, за жовтень 2023 року - 01.02.2024 року, за листопад 2023 року - 01.03.2024 року, за грудень 2023 року - 01.04.2024 року.
Адміністративний позов датований 11.04.2024 року.
Щодо строків звернення до суду представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, яке обґрунтовано тим, що позивач є військовослужбовцем, постійно перебуває на службі та безпосередньо в зоні проведення бойових дій, а також не є фахівцем у галузі права, а тому з метою захисту своїх порушених прав звернувся до Адвокатського об'єднання «Резолюшн» та уклав договір про надання професійної правничої допомоги.
Щодо доводів сторони позивача щодо відсутності необхідних фахових знань у галузі права, суд зазначає, що у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 360/3398/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб'єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.
Щодо доводів сторони позивача про запровадження на території України воєнного стану суд зазначає наступне.
В ухвалі Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц, суд дійшов висновку, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
В постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 500/4332/22 Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Разом з тим, Верховний Суд погодив висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов'язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.
При цьому, колегією суддів відхилено посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, оскільки норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Ураховуючи означену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що саме пособі проходження військової служби під час воєнного стану не має наслідком автоматичне поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Водночас, доказів безпосередньої безперервної участі позивача у бойових діях на території активних бойових дій у період з 01.10.2023 року по 01.04.2024 року або інших обставин, що унеможливили його звернення до суду, представник позивача суду не надав.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Тож, суд дійшов висновку, що сторона позивача не надала належних доказів існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з реальними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду у визначені процесуальним законом строки.
Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 КАС України у разі не усунення у визначений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху або яку підписано особою, яка не має права її підписувати, позовна заява буде повернута заявникові.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Ухвала набирає законної сили з моменту та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко