Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 квітня 2024 року Справа№200/575/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40009, ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення від 14.12.2023 року № 057250005580 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу роботи періоди роботи з 01.07.2000 по 04.02.2002;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу роботи за Списком № 2 з повним робочим днем періоди роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005, з 01.12.2005 по 31.01.2006, 24.07.2015 по 24.08.2016;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.12.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.12.2023 року позивач звернулась до установи ПФУ із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Рішенням від 14.12.2023 року № 057250005580 відповідач відмовив в призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку 55 років та необхідного стажу.
Позивач наголошує, що досяг 50 років, що є достатнім для виходу на пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а також має необхідну кількість стажу; просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06.02.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Станом на момент прийняття рішення по справі воєнний стан продовжується, на підставі чого суд вважає за належне продовжити строки розгляду даної справи.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 12.12.2023 про призначення пенсії відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 (в частині спірних періодів) позивач працював:
з 01.01.1998 по 04.02.2002 продавцем магазину «Аіст»;
з 23.12.2002 по 07.12.2002 машиністом конвеєров 2 розряду;
з 07.12.2002 по 29.11.2005 машиністом установок збагачення та брикетування 3 розряду в ТОВ «Плюс і К»;
з 01.12.2005 по 31.01.2006 року машиністом установок збагачення і брекетування;
з 24.07.2015 по 24.08.2016 апаратником вуглезбагачення основного виробництва;
Відповідно Довідки «ДТЕК ТОВ “Курахівська ЦЗФ” від 29.11.2023 року № 389-11 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній позивач з 23.12.2002 по 06.12.2004 виконував роботи машиніста конвеєров
За принципом екстериторіальності зазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням від 14.12.2023 року № 057250005580 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_1 , відмовлено в призначенні пенсії через недосягнення пенсійного віку 55 років та відсутністю необхідного стажу роботи за Списком №2. В спірному рішенні зазначено, що страховий стаж роботи складає 27 років 8 місяців 24 дні, стаж роботи за Списком № 2 складає 9 років 1 місяць 23 дні. До страхового стажу роботи не враховано періоди роботи з 01.07.2000 по 04.02.2002 оскільки відсутні відомості в реєстрі застрахованих осіб. До пільгового стажу роботи за списком № 2 не враховано: періоди роботи згідно наданої пільгової довідки №389-11 від 29.11.2023, виданої ДТЕК” Курахівська ЦЗФ” з 23.12.2002 по 29.11.2005 за період роботи в ООО “Полюс” та з 01.12.2005 по 31.01.2006 за період роботи в ВАТ “Павлоградвугілля”, оскільки ТОВ “Курахівська” створена 28.12.2005 та не є правонаступником жодного з вище перелічених підприємств; також за періоди роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005 зазначене посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, яка не діяла на період роботи. Не надана атестація робочих місць №2а від 03.07.2002. Періоди роботи згідно довідки від 24.11.2023 №39, оскільки відсутній перелік посад до атестації робочих місць та відсутнє посилання на розділи Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що “пенсія за віком” - це свого роду “державний депозит” (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд зазначає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на “пенсії за віком на пільгових умовах”.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09.07.2003 було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: “На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 норми Закону № 1788-ХІІ були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-ХІІ на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 орган ПФУ повинен був призначати позивачу пенсію за Законом №1788.
Щодо страхового стажу позивача.
Як вже було зазначено вище, період роботи позивача з 01.07.2000 по 04.02.2002 продавцем магазину «Аіст» не було враховано до страхового стажу через відсутність відомостей в реєстрі застрахованих осіб.
Так відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1, розділ І, п. 4.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Так позивач не може нести відповідальності за неналежне ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідачем.
Відтак період роботи з 01.07.2000 по 04.02.2002 повинен бути зарахованим до страхового стажу.
Щодо пільгового стажу позивача.
Як вже було заначено вище, до пільгового стажу позивача не було зараховано: періоди роботи з 23.12.2002 по 06.12.2004 машиністом конвеєров, що передбачена Списком 2 розділом ІІ Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994 року та з 07.12.2004 по 29.11.2005 року машиністом установок збагачення, що також передбачена Списком 2 розділом ІІ Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994 року (згідно визначеного в довідці). Відповідач вважає, що «ДТЕК ТОВ “Курахівська ЦЗФ” не є правонаступником жодного з підприємств, на яких у період з 23.12.2002 по 06.12.2004 та з 07.12.2004 по 29.11.2005 працював позивач.
Згідно із пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов'язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.
До того ж, стала судова практика вказує на те, що ЦЗФ «Курахівська» перетворена у ДВАТ «ЦЗФ Курахівська», яка в наступному включено ДО ГХК «Павлоградвугілля»; у наступному цілісний майновий комплекс ЦЗФ «Курахівська» передано в оренду ТОВ «Полюс і К» і повернутий до ВАТ «Павлоградвугілля» відповідно до акта від 23.11.2005; з 23.11.205 по 31.01.2006 господарську діяльність здійснювала філія ВАТ «Павлоградвугілля» ЦЗФ «Курахівська»; з 01.02.2006 по 27.01.2008 діяльність здійснювала ТОВ «Курахівська ЦЗФ», яке не була правонаступником вказаних підприємств, ТОВ «Курахівська ЦЗФ» перейменована в ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ». Водночас архів вказаних підприємств знаходиться на зберіганні в ТОВ « ЦЗФ Курахівська».
Суд зазначає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Тому суд вважає, що відповідач передчасно не зарахував спірні періоду до спеціального (пільгового) стажу позивача, оскільки, у випадку наявності сумнівів орган Пенсійного фонду України не був позбавлений повноважень провести перевірку цих відомостей, зокрема шляхом отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» документів, на підставі яких складена вказана довідка (перелік цих документів наведений в цій довідці).
Відтак із врахуванням вказаного суд вважає, що позиція відповідача з приводу недоведеності правонаступництва є помилковою.
Щодо періоду роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005, який не було зараховано через помилкове посилання у довідці № 389-11 на Постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, яка не діяла на період роботи суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок - № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
При цьому, згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Суд зазначає, що доводи відповідача щодо помилки в довідці, не спростовують наявності у позивача стажу за списком № 2 та наявності у нього права для призначення пенсії на пільгових умовах.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а вказав на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відтак суд вважає позицію відповідача щодо неврахування періоду роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005 через наявність помілки в довідці - хибною.
Щодо позиції відповідача про ненандання доказів проведення атестації в межах спірних періодів.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та розробленими Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
За приписами п.п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Частиною 2 п. 4 цього Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому не проведення або не своєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації, а також формулювання наказів про проведення атестації робочих місць не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Аналогічний правовий висновок зазначено в Постанові Великої палати Верховного суду від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а.
На підставі викладених обставин суд вважає за належне визнати протиправним та скасувати рішення від 14.12.2023 року № 057250005580 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу роботи періоди роботи з 01.07.2000 по 04.02.2002; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу роботи за Списком № 2 з повним робочим днем періоди роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005, з 01.12.2005 по 31.01.2006, 24.07.2015 по 24.08.2016.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг та має необхідну кількість пільгового та страхового стажу, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.12.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи вказане, суд вважає за належне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача сплачений судовий збір.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40009, ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 14.12.2023 року № 057250005580 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу роботи періоди роботи з 01.07.2000 по 04.02.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу роботи за Списком № 2 з повним робочим днем періоди роботи з 23.12.2002 по 29.11.2005, з 01.12.2005 по 31.01.2006, 24.07.2015 по 24.08.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.12.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40009, ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968 (дев*ятсот шістдесят вісім) грн. 96коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.
Суддя В.В. Стойка