19 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/607/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС у Волинській області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо невиконання вимог ч. 12 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, що полягає у відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , громадянин Ісламської Республіки Афганістан, через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу, перебуваючи у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, направив через адміністрацію Волинського ПТП іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління ДМС України у Волинській області належним чином заповнену заяву-анкету про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Однак 19.12.2023 отримав лист-відповідь від УДМС у Волинській області про те, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, чим йому фактично було відмовлено у розгляді поданої заяви.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача та вважає, що Управлінням ДМС у Волинській області, всупереч вимогам Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту”, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ряду інших нормативно-правових актів протиправно не було взято до розгляду його заяву, хоча ним подано вичерпний перелік документів для цього. Враховуючи зазначене просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін (а.с.22).
У поданому до суду відзиві (а.с.12-16) представник відповідача позовні вимоги заперечила та просила відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту”, у наслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна протягом п'яти робочих днів, без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Вказала, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 з супутніми матеріалами надіслана засобами поштового зв'язку на адресу УДМС у Волинській області 14.12.2023, проте у зв'язку з порушенням терміну звернення, застосовуючи норми статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, вказана заява до розгляду у відповідності до вимог Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не приймалася. Крім того, позивачем заяву про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, подано засобами поштового зв?язку, тобто не за власною присутністю. За таких обставин, УДМС у Волинській області не вбачає у своїх діях протиправної бездіяльності щодо неприйняття та нерозгляду поданої позивачем заяви в порядку Закону 3671-VІ.
З наведених підстав просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав доводи та аргументи, викладені у позовній заяві та додатково пояснив, що позивач у законному порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до адміністрації ПТПІ, а не засобами поштового зв'язку (як про це вказує відповідач). Крім того, порушення строків на звернення за захистом в Україні не є законодавчою підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (яким є відповідач) може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI). Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство не містить. Вказує на те, що відповідно до статистичних даних ДМС України, які знаходяться у публічному доступі на офіційному сайті ДМС України (https://dmsu.gov.ua/diyalnist/statistichni-dani.html), можна зробити висновок, що прийом заяв про визнання біженцем чи особою яка потребує додаткового захисту в Україні після 24.02.2022 все ж здійснюється. Згідно з статистичними даними за 9 місяців 2023 року (https://dmsu.gov.ua/assets/files/statistic/year/2023_9.pdf), кількість заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданих до ОМС складає 83 шт. Таким чином вбачається, що органи Міграційної служби України здійснюють прийом заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вибірково. На переконання представника позивача, прийом та розгляд заяв іноземців про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюється та у відповідача була реальна можливість прийняти дану заяву. З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити (а.с.52-55).
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що рішенням Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №295/11441/23 вирішено затримати громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, для розміщення в пункті тимчасового перебування іноземців строком на 6 (шість місяців) (а.с. 40-43).
11.12.2023 через Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС у Волинській області із заявою (з додатками) про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с.22-30).
Листом від 14.12.2023 за вихідним №0701.4-6461/0701.1/2-23 на заяву позивача від 11.12.2023 за вх. №0777.5-182/0777.1-23 відповідач повідомив, що у дозволений проміжок часу після прибуття до України ОСОБА_1 за захистом не звернувся, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні (а.с.5).
Вважаючи бездіяльність УДМС у Волинській області щодо розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправною, позивач звернувся до суду із чим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Частиною 6 стаття 5 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин”, а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Згідно з пунктом 2.4 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
За приписами частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної й об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Отже, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також необхідно зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Як слідує з матеріалів справи, громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 належним чином заповнену заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту направив через адміністрацію Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу.
Процедура розгляду таких заяв за Законом № 3671-VI складається з таких стадій:
попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону № 3671-VI);
розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону№ 3671-VI);
прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10 Закону № 3671-VI).
На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень: про оформлення або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до діючого розділу ІІ “Вирішення питань щодо прийняття заяви” Правил № 649 передбачено, що в обов'язки уповноваженої особи, на яку розписана заява заявника про визнання біженцем в т. ч. з'ясовує місце тимчасового перебування заявника та здійснює перевірку наявності (відсутності) документів для прийняття (відмови в прийнятті заяви), а територіальним органом з цього приводу виноситься рішення у формі наказу за додатком № 2, при цьому, заявнику направляється відповідне повідомлення за додатком № 3.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, такою процедурою не скористався, а надіслав лист позивачу від 14.12.2023 за вих. №0701.4-6461/0701.1/2-23 про те, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, фактично відмовивши у розгляді його заяви.
Однак, аналіз викладеного вище законодавства дає підстави для висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, долучивши до неї документи, визначені Законом № 3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
Водночас, у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту виникає обов'язок розглянути таку заяву та прийняти одне з рішень: постановити рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.2 Правил) або відмовити у прийнятті даної заяви, оформивши це відповідним наказом (пункт 2.4 Правил), видавши особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомити заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, внісши відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Із заяв сторін по суті справи вбачається, що відповідач Управління ДМС України у Волинській області всупереч вимогам пунктів 2.2 та 2.4 Правил не виніс жодного рішення щодо заяви позивача ОСОБА_1 від 11.12.2023, а надіслав останньому інформаційного листа, чим фактично відмовив у розгляді заяви по суті, допустивши протиправну бездіяльність, оскільки діяв не у спосіб, передбачений Законом № 3671-VI та Правилами.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв неправомірно та недобросовісно.
У свою чергу, матеріали справи містять докази подання позивачем заяви-анкети за встановленою формою та/або докази ініціювання позивачем питання про надання йому статусу біженця в Україні або особи, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, суд вбачає протиправність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, яка полягає у неприйнятті відповідного рішення за наслідками розгляду поданої позивачем заяви-анкети про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.12.2023.
Суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що позивачем заяву про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, подано засобами поштового зв?язку, тобто не за власною присутністю з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 Типового Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Пункт тимчасового перебування належить до сфери управління ДМС. Згідно з пунктом 12 вище згаданого положення, іноземці та особи без громадянства, які утримуються в пункті тимчасового перебування, зобов'язані дотримуватися установлених правил внутрішнього розпорядку, особистої гігієни, постійно перебувати в межах зазначеного пункту, визначених адміністрацією для їх проживання та перебування. Іноземцям та особам без громадянства не дозволяється самовільно змінювати визначені адміністрацією пункту тимчасового перебування межі для їх проживання та перебування або перебувати в місцях, доступ до яких адміністрацією зазначеного пункту заборонено чи обмежено.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у разі звернення іноземця або особи без громадянства із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, адміністрація ПТПІ того самого дня надсилає заяву для розгляду до територіального органу ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, з одночасним повідомленням цього органу телефоном або електронними засобами зв'язку.
Про звернення іноземця або особи без громадянства із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, адміністрація ПТПІ впродовж наступного робочого дня після такого звернення письмово повідомляє заінтересований орган з одночасним інформуванням про це телефоном чи електронними засобами зв'язку.
Територіальний орган ДМС упродовж наступного робочого дня з дня отримання заяви інформує ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду або припинення розгляду заяви у разі надходження такого клопотання від іноземця або особи без громадянства.
У разі прийняття щодо особи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не оскарженого особою в установленому законодавством порядку, ПТПІ та заінтересований орган інформуються невідкладно шляхом надсилання листа.
Особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою.
Після завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС того самого дня письмово повідомляє адміністрацію ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення та надсилає факсимільним або електронним зв'язком копію підтвердних документів.
З вищенаведеного слідує, що позивач у встановленому порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до адміністрації ПТПІ, а не засобами поштового зв'язку (як про це вказує відповідач).
На спростування доводів відповідача відносно того, що позивачем порушено строки подання заяви про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 вказано «визначений у частині другій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 ) обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.»
Таким чином, на думку суду, порушення позивачем строків на звернення за захистом в Україні не є підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (порушення строків може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви).
Крім того, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (яким є відповідач) може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI).
Інших підстав відмови у прийнятті документів від особи-іноземця чинне законодавство не містить.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України повноважень, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій Управління ДМС у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 від 11.12.2023 та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви громадянина Ісламської Республіки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області повторно розглянути заяву громадянина Ісламської Республіки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.12.2023 та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Позивач: Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Градний узвіз, 4, код ЄДРПОУ 37821586).
Суддя Т.М. Димарчук