м. Вінниця
22 квітня 2024 р. Справа № 120/2926/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016)
Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування ??? рішення відповідача 1 від 08.12.2023 року №025650006826 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; ???зобов?язання відповідача 2 призначити позивачеві пенсію за віком з 07.12.2023 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 25.10.1982 року серії НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, 21.05.2007 р. по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 07.12.2023 року звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 1 08.12.2023 року прийнято рішення №025650006826 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.03.2024 року за вх.№17784/24 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач 2 вказує, що страховий стаж позивача згідно з трудовою книжкою та індивідуальним відомостями про застраховану особу з системи персоніфікованого обліку складає 28 років 02 місяці 06 днів, при необхідних 30 роках. До страхового стажу позивача не зараховано періоди з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, 21.05.2007 р. по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків.
28.03.2024 року за вх.№18426/24 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. Так, відповідач 1 зауважує, що згідно довідки форми ОК-5 щодо позивача із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, з 21.05.2007 року по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року відомо, що: ?за 2004 рік за позивача сплачено внески у січні місяці в сумі 11,87 грн, тому страховий стаж їй зараховано за 1 день; у лютому місяці сплачено внески в сумі 11,80 грн, страховий стаж зараховано за 1 день; у березні місяці сплачено внески в сумі 342,58 грн, страховий стаж зараховано за 31 день; ??за 2007 рік за позивача сплачено внески у січні місяці в сумі 308,16 грн, страховий стаж зараховано за 23 дні; сплачено внески у травні місяці в сумі 262,78 грн, страховий стаж зараховано за 19 днів; у червні місяці сплачено внески в сумі 495,22 грн, страховий стаж зараховано за 30 днів; у липні місяці сплачено внески в сумі 800,00 грн, страховий стаж зараховано за 31 день; у серпні місяці сплачено внески в сумі 763,43 грн, страховий стаж зараховано за 31 день; ??за 2008 рік за позивача сплачено внески у жовтні місяці в сумі 284,30 грн, страховий стаж зараховано за 16 днів; сплачено внески у листопаді місяці в сумі 654 грн, страховий стаж зараховано за 30 днів; у грудні місяці сплачено внески в сумі 142,17 грн, страховий стаж зараховано за 7 днів; ??2009 рік повністю відсутній у реєстрі застрахованих осіб. Враховуючи наведене, загальний страховий стаж позивача становить 28 років 02 місяці 06 днів. Відповідач 1 наголошує на відсутності підстав здійснити позивачу призначення пенсії за віком з 07.12.2023 років згідно ст. 26 Закону 1058, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 30 років, дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 23.11.2026 року.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
07.12.2023 року позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 08.12.2023 року прийнято рішення № 025650006826 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
Згідно даних Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування відповідачем 1 не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, з 21.05.2007 року по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків.
Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 28 років 02 місяці 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1 позивач звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 07.12.2023 року позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 08.12.2023 року прийнято рішення № 025650006826 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
Згідно даних Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування відповідачем 1 не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, з 21.05.2007 року по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків.
Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 28 років 02 місяці 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення, суд заважає на наступне.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з ч. 10 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Отже, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, виплати йому заробітної плати не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), від 27.05.2021 (справа № 343/659/17) від 30.12.2021 (справа № 348/1249/17).
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховано особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, з 21.05.2007 року по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року за наявності в трудовій книжці відповідних записів по зазначені періоди роботи не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаних періодів до страхового стажу.
Так, суд враховує, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , крім інших, містяться такі записи:
??- №7 21.08.1986 року прийнята на роботу у ВАТ "Махаринецький цукровий завод" на посаду лаборанта; ?
- №8 01.09.1986 року переведена на посаду технолога;
?- №9 25.11.2004 року звільнена за згодою сторін; ?
- №16 17.05.2007 року прийнята на роботу у ТОВ "Цукровий завод "Махаринецький" інженером-технологом;?
- №17 16.01.2008 звільнена за згодою двох сторін;
?- №22 03.01.2009 року прийнята на роботу у ТОВ "Цукровий завод "Махаринецький" охоронником;
- №23 06.10.2009 року звільнена за згодою двох сторін.
Суд зауважує, що записи в трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо її роботи в спірні періоди.
Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачами до суду не надано.
Оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження страхового стажу, враховує, що відповідачами не наведено жодного аргументу, який би вказував на невідповідність даної трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем 1 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, з 21.05.2007 року по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року
Відтак, рішення відповідача 1 від 08.12.2023 року № 025650006826 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 призначити позивачеві пенсію за віком з 07.12.2023 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 25.10.1982 року серії НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, 21.05.2007 р. по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Так, у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 від 08.12.2023 року №025650006826, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, 21.05.2007 р. по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року та призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", адже внаслідок зарахування вказаних періодів страховий стаж позивача становитиме більше 30 років.
Щодо дати, з якої відповідача 2 належить зобов'язати призначити позивачеві пенсію, то суд вказує, що відповідно до приписів ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Водночас, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку 22.11.2023 року, а із заявою про призначення пенсії звернулась 07.12.2023 року.
Відтак, з урахуванням вищенаведених приписів, пенсію за віком позивачеві належить призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 23.11.2023 року.
Суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, суд вважає за необхідне стягнути саме з відповідача 1 на користь позивача судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.12.2023 року №025650006826 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.11.2004 року, 21.05.2007 р. по 16.01.2008 року, з 03.01.2009 року по 06.10.2009 року та призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23.11.2023 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.04.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна