Житомирський апеляційний суд
Справа №4805/477/18 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.2 ст.121, ч.1 ст.28, ч.1 ст.122 КК Доповідач ОСОБА_2
09 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальну справу №4805/477/18 за апеляційними скаргами підсудного ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року відносно
ОСОБА_10 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.28, ч.1 ст.122 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше судимого 29 грудня 2006 року Брусилівськнм районним судом Житомирської області за ч.1 ст.125 КК України до штрафу в сумі 680 гривень,
визнано винним:
- за ч.2 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.28, ч.1 ст.122 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання визначено у виді 7 років позбавлення волі.
Зараховано в строк відбуття покарання 10 днів затримання під час досудового слідства з 18.01.2009 р. по 28.01.2009 р., а також покарання відбуте ним в Бердичівському виправному центрі № 8 строком 221 день, а всього зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_10 231 день.
Відмовлено у позові ОСОБА_11 до ОСОБА_10 та ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди.
Частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_13 до ОСОБА_10 та ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_13 в солідарному порядку десять тисяч гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 в іншій частині відмовлено.
Питання про речові докази вирішено згідно ст.81 КПК України (1960р.).
Згідно вироку суду, 14 січня 2009 року, близько 21 год. 30 хв., ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , перебуваючи в приміщенні веранди будинку АДРЕСА_2 , знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, під час з'ясування особистих стосунків, без попередньої змови між собою почали умисно наносити удари ногами та кулаками по різних частинах тіла та голови ОСОБА_14 , який до цього сидів на підлозі приміщення веранди поблизу дверей входу до будинку, внаслідок чого останній впав на підлогу приміщення веранди. Нанісши після цього ще декілька таких ударів ОСОБА_14 , який лежав на підлозі, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 самостійно припинили свої протиправні дії, після чого пішли продовжувати розпивати спиртне до кухні вищевказаного будинку.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 14 січня 2009 року, близько 22 год. 30 хв. після розпиття спиртного, перебуваючи в приміщенні веранди буд. АДРЕСА_2 , де в свою чергу також перебували ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , без попередньої змови між собою почали умисно наносити удари ногами по різних частинах тіла ОСОБА_14 , який до цього сидів па підлозі приміщення веранди, поблизу дверей, входу до будинку, внаслідок чого останній впав на підлогу приміщення веранди. Після того, як ОСОБА_14 впав на підлогу, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 продовжили наносити численні удари ногами та кулаками по різним частинам тіла та голові ОСОБА_14 , який. намагаючись захиститись, крутився, прикриваючись від ударів, після чого в дану бійку втрутилась ОСОБА_15 , яка припинила протиправні дії ОСОБА_12 та ОСОБА_10 .
Внаслідок протиправних дій з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження у вигляді осаднення шкіри волосяної частини голови зліва від середньої вертикальної лінії тіла, синця в ділянці чола зліва від середньої вертикальної лінії тіла та 2-х саден в даній ділянці, вогнищевих крововиливів темно-червоного кольору на внутрішній поверхні м'яких тканин голови в потиличній ділянці зліва та ділянці чола зліва, крововиливи під тверду мозкову оболонку із проекції лобно-тім'яної долі справа: під м'яку мозкову оболонку в потиличній ділянці зліва, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння та тілесні ушкодження у вигляді двох саден по зовнішньо-боковій поверхні тулуба зліва на кордоні з сідницею, переломів 9, 10 лівих ребер з темно-червоними крововиливами в проекції переломів без ушкодження пристінкової плеври (перелом 10 ребра на місці бувшого перелому), в своїй сукупності складають закриту травму грудної клітки, мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію довготривалого розладу здоров'я.
Крім цього, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 14 січня 2009 року, близько 22 год. 30 хв., після розпиття спиртного, перебуваючи у приміщенні веранди, в буд. АДРЕСА_2 , де в свою чергу перебували також ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_14 , через особисті неприязні стосунки без попередньої змови між собою, почали наносити численні удари по різним частинам тіла та обличчю ОСОБА_13 , внаслідок чого останній прикрив обличчя руками та не втримавши рівноваги впав на підлогу. Після того, як ОСОБА_13 впав на підлогу приміщення веранди, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , реалізуючи свій злочинний намір, продовжили умисно наносити множинні удари ногами та кулаками по різних частинах тіла та обличчю ОСОБА_13 , який намагаючись захиститися, крутився, прикриваючись від ударів, після чого в дану бійку втрутилась ОСОБА_15 , яка припинила протиправні дії ОСОБА_12 та ОСОБА_10 .
Внаслідок протиправних дій з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження у вигляді 2-х синців, 2-х саден, 1-го крововиливу на обличчі, які відносяться до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров'я. 4 синці на спині справа, які відносяться до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров'я, перелому 9-го ребра зліва, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, як такий, що не є небезпечними для життя, але призвів до довготривалого розладу здоров'я.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_10 просить змінити вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року в частині призначення покарання, застосувавши ст.ст.69, 75 КК України та призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі. При цьому, вважає призначене вироком суду покарання надто суворим. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що злочин ним вчинено вперше, одночасно просить врахувати те, що він являється особою, яка є не судимою.
В апеляції адвокат ОСОБА_9 , діючий в інтересах засудженого ОСОБА_10 просить також змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_10 покарання не пов'язане з позбавленням волі. Зазначає, що висновки викладені у вироку суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що під час бійки ОСОБА_10 наніс декілька ударів по різних частинах тіла ОСОБА_14 і заподіяв йому тілесні ушкодження, при цьому будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 він не заподіював і не міг заподіяти так як його не бив. Також вказує на ту обставину, що під час постановления вироку засудженому ОСОБА_10 було неправильно зараховано до відбуття покарання 221 день за відбуття покарання в Бердичівському виправному центрі № 8 і при цьому застосовані вимоги ст.72 ч.1 КК України. Застосувавши вказану норму кримінального права суд не врахував того, що ОСОБА_10 відбував покарання за іншим вироком суду не пов'язаний з даним вироком, а тому в даному випадку не було складання покарань. Вказує на те, що в період з 05 квітня 2012 року по 19 жовтня 2012 року ОСОБА_10 перебував у місцях обмеження волі незаконно так як відповідно до Ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2012 року вирок, по якому відбував покарання ОСОБА_10 було скасовано, а тому в цей період він перебував в м'ясцях обмеження волі незаконно.
В запереченнях на апеляції засудженого ОСОБА_10 та адвоката ОСОБА_9 , прокурор прокуратури Брусилівського району ОСОБА_16 просить залишити вказані апеляції без задоволення, зазначаючи при цьому, що вирок Брусилівського районного суду від 23 липня 2013 року є законним та обґрунтованим.
В суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_9 фактично відмовився від своїх апеляційних вимог в частині правильності встановлених фактичних обставин кримінальної справи та правової кваліфікації дій його підзахисного, підтримавши апеляційні доводи лише в частині призначеного покарання своєму підзахисному. Крім того, заявив клопотання про звільнення ОСОБА_10 від призначеного йому вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року покарання за ч.2 ст.121, ч.1 ст.28, ч.1 ст.122, ч.1 ст.70 КК України у зв'язку із закінченням строку давності.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора в заперечення апеляцій підсудного та його захисника, при цьому прокурор вважає, що ОСОБА_17 слід звільнити від покарання за минуванням строку давності, позицію захисника ОСОБА_9 щодо часткової підтримки своєї апеляції та апеляції підсудного ОСОБА_17 , клопотання захисника про звільнення його підзахисного від покарання за строками давності, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій та клопотання учасників процесу, перевіривши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підсудного ОСОБА_10 та його захисника не підлягають до задоволення, а вирок суду першої інстанції в порядку ст.365 КПК України (в редакції 1960 р.) підлягає зміні зі звільненням підсудного ОСОБА_10 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
З урахуванням змін апеляційних вимог захисника, висновки про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні злочинів та правильність кваліфікації його дій суд першої інстанції зробив на підставі досліджених і перевірених в судовому засіданні доказів, та апеляційним судом не перевіряються.
Відповідно до ст.367 КПК України (в ред.1960 р., далі КПК України), підставою для скасування або зміни судового рішення, зокрема, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, на що посилається підсудний та його захисник у своїх апеляціях.
Разом із цим, згідно ст.372 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Як вважає колегія суддів, викладені в апеляціях доводи про те, що засудженому призначено надмірно суворе та явно несправедливе покарання є не обґрунтованими.
Згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання підсудному ОСОБА_10 дотримався вище наведених вимог закону та правильно керувався не лише ступенем тяжкості вчинених злочинів, але й даними про особу підсудного, обставин, що обтяжують покарання (вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, та рецидив злочинів), обставинами, що пом'якшують покарання (щире каяття, часткове визнання вини, добровільне повне відшкодування матеріальної шкоди та часткове відшкодування моральної шкоди за заявленим позовом), таким чином, керувався не лише принципами законності, але й принципом індивідуалізації та справедливості покарання.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_10 прийняв до належної уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, однин з яких є тяжким, фактичні обставини їх вчинення, наслідки та суспільну небезпечність злочинів, особу підозрюваного, його ставлення до вчиненого.
В даному випадку, належно враховано і те, що ОСОБА_10 раніше судимий, за місцем відбуття покарання в Бердичівській установі №8 має позитивні характеристики, має місце реєстрації та проживання, де характеризуються посередньо, до адмінвідповідальності по селищній раді не притягувалися, є неодруженим, працює, після вчинення злочину будь-яких правопорушень не вчинював.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, особу підсудного, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення підсудному ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.121, ч.1 ст.28, ч.1 ст.122 КК України, з застосуванням ч.1 ст.70 КК України, у виді 7-и років позбавлення волі, та яке, на думку апеляційного суду, буде цілком достатнім для корекції соціальної поведінки останнього та запобігання продовженню злочинної діяльності
В свою чергу, підсудним та його захисником не наведено в апеляційних скаргах жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні йому покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини - тяжкість злочинів, фактичні обставини їх вчинення, дані про особи в своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави для пом'якшення ОСОБА_10 покарання призначеного судом першої інстанції.
Апелянтами не наведено в апеляційних скаргах переконливих обставин, які б не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції ОСОБА_10 покарання, за видом та мірою є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, що відповідає справедливості і меті покарання.
За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст.ст.69, 75 КК України та пом'якшення покарання підсудному, вид і міра якого є необхідними й достатніми для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Отже, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни з мотивів викладених в апеляційних скаргах не встановлено.
В свою чергу, п.4, п5 ч.1 ст.49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Відповідно до вимог ст.49 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні 14.01.2009 злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто у вчиненні тяжкого злочину, у відповідності до норм ст.12 КК України, та злочину, передбаченого ст.28, ч.1 ст.122 КК України, який є нетяжким злочином.
З моменту вчинення ОСОБА_10 вказаних кримінальних правопорушень пройшло більше п'ятнадцяти років, а тому відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.49 КК України, підсудний формально підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
Згідно ч.5 ст.74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
При цьому, колегія суддів, бере до уваги факт довготривалого перебування підсудного у розшуку, однак враховує в даному випадку правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року (Справа № 735/1121/20, провадження N 13-26кс22).
Так, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п'ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року відносно ОСОБА_10 змінити в порядку ст.365 КПК України (з урахуванням клопотання захисника про звільнення підсудного від призначеного покарання), та відповідно до ч.5 ст.74 КК України звільнити на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, ОСОБА_10 від покарання за цим вироком.
Керуючись ст.365 КПК України (в ред.1960 р.), апеляційний суд,
Апеляційні скарги підсудного ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
На підставі ст.365 КПК України (в ред.1960 р.) вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року відносно ОСОБА_10 , - змінити.
У відповідності до ч.5 ст.74 КК України звільнити на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, ОСОБА_10 від покарання у виді 7 (сім) років позбавлення волі призначеного за ч.2 ст.121, ч.1 ст.28, ч.1 ст.122, ч.1 ст.70 КК України вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2013 року.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, якою оголошено в міжнародний розшук підсудного ОСОБА_10 та обрано підсудному ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою - вважати такою, що втратила чинність.
На ухвалу апеляційного суду учасниками судового розгляду справи можуть бути подані касаційні скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом одного місяця з моменту її проголошення.
Судді :