Справа № 931/802/23 Головуючий у 1 інстанції: Безп'ятко О. І.
Провадження № 22-ц/802/396/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.
22 квітня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 , на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 29 січня 2024 року,
19 вересня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказує, що 24 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 0779-3524. Зазначений кредитний договір разом із правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Згідно умов договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит в сумі - 15 000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; заявлений строк (обраний позичальником в момент укладання кредитного договору строк користування кредитом протягом якого: 1) може бути використано право користування кредитом за зниженою процентною ставкою; 2) в останній календарний день заявленого строку позичальник зобов'язується сплачувати нараховані проценти за користування кредитом) - 20 днів; знижена % ставка - 2,00 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день. В подальшому, відповідач всупереч умовам кредитного договору, ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору. Таким чином, станом на 07 вересня 2023 року, загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідача, які виникли на підставі кредитного договору (сума кредиту і процентів), становлять 111600,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом - 15 000,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 96 600,00 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 0779-3524 від 24.08.2021 року в розмірі 111 600,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 15000,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 96600,00 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 29 січня 2024 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 0779-3524 від 24 серпня 2021 року у розмірі 94800 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині визначення розміру стягнутих процентів, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково.
Рішення суду, в частині стягнення тіла кредиту, жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення в цій частині не переглядається.
Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 22 квітня 2024 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Так, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №0779-3524 в електронній формі. Даний договір та правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що попередньо уважно ознайомився з правилами на веб-сайті кредитодавця (https://creditkasa.ua), повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.
Позичальник ствердив, що до укладення договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема ч. 2 ст. ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст. 9,25 ЗУ «Про споживче кредитування» , що забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (а.с. 14-17).
Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором - А215. Сторонами не оспорюється факт укладення договору про відкриття кредитної лінії №0779-3524 від 24 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 .
Згідно з умовами вказаного договору від 24 серпня 2021 року сторони погодили такі його істотні умови: розмір кредитного ліміту 15000,00 грн (п.2.1.); розмір процентів за користування кредитом: стандартна ставка за кожен день користування кредитом - 3%, знижена ставка - 2% (п.2.4); строк користування кредитом за пільговою та/або зниженою ставкою - 20 календарних днів (п.2.5); строк кредитування, тобто строк на який видається кредит - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (п.7.6).
Також, договором передбачено, що невід'ємною його частиною є додатки: правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до Методики НБУ.
На виконання умов договору 24 серпня 2021 року відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 15000 гривень шляхом перерахунку на його банківський рахунок за допомогою системи EasyPay ТзОВ «ФК «Контрактовий дім», що підтверджується довідкою про успішність операцій ТзОВ «Контрактовий дім» від 15.09.2023 року вих. № 3236 та довідкою про перерахування суми кредиту № 0779-3524 від 24.08.2021 року (а.с. 23-27, 29).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Однак, як зазначає позивач, ОСОБА_1 не виконав свого обов'язку та не повернув наданий кредит в строк, передбачений договором.
Як вбачається із довідки про укладений договір, відповідно до якого надана фінансова послуга, а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, станом на 07.09.2023 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в розмірі 111600 грн, з яких 15000 грн - основний борг, 96600 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами (а.с. 30-35).
Нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалось з 24.08.2021 по 12.09.2021 за зниженою ставкою 2%, з 13.09.2021 по 23.02.2022 - за стандартною ставкою 3%, з 24.02.2022 по 24.04.2022 - 0 %, з 25.04.2022 по 19.06.2022 - за зниженою ставкою 2%. Відсотки кредитодавець нараховував лише до закінчення строку кредиту, тобто до 19.06.2022 року. Відповідачем не вживалися заходи до погашення кредиту та не вносилися періодичні платежі. Позивачем при цьому не нараховувались ні штрафи, ні комісії з прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з копії довідки № 1/2170 від 10.11.2023 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , 1986 року народження, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2022 року №25-од призваний на військову службу під час загальної мобілізації та направлений для проходження військової служби до в/ч А. (а.с. 67). У довідці також зазначено, що вона дає право членам сімей військовозобов'язаних, призваних на військову службу під час загальної мобілізації, у воєнний час, на гарантії, пільги і привілеї, визначені чинним законодавством.
ОСОБА_1 з 27.02.2022 та станом на час розгляду справи має статус військовослужбовця Збройних Сил України, а тому на нього поширювались пільги, передбачені п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто до нього не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій і пені за невиконання зобов'язань за користування кредитом, а також у нього відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом.
Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що не підлягають стягненню відсотки за користування кредитом протягом періоду з 27.02.2022 по 19.06.2022 року, нарахування яких відображено у довідці про укладений договір станом на 07.09.2023 року (а.с 30-35). Оскільки з 24.02.2022 року по 24.04.2022 року - відсотки не нараховувалися, то нараховані відсотки за користування кредитом за період з 25.04.2022 року по 19.06.2022 року (п.7.6) у сумі 16800 грн стягненню не підлягають.
Таким чином, у зв'язку з користування кредитними коштами та невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №0779-3524 від 24 серпня 2021 року щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також і те, що відсотки за користування кредитними коштами починаючи з 25 квітня 2022 року нараховувалися безпідставно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 94800 грн, з яких: з яких 15000 грн - основний борг, 79800 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що розмір стягнутих відсотків не є співрозмірним розміру кредиту, є несправедливим та порушує принцип розумності та добросовісності.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11,ч.1 ст. 202 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини, тобто дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено в ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Верховний Суд аналізуючи кредитні відносини неодноразово зважав, що позичальником переважно є пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність, contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті, проте він не є вичерпним.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції)у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 частини третьої статті 18 Закону); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункти 11, 13 частини третьої статті 18 Закону).
Згідно частини п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
ОСОБА_1 не звертався з вимогами про оспорення умов укладеного ним договору. Таким чином договір є чинним та його умови мають бути виконані сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч. 1,2 ст.1056-1 ЦК України).
Згідно умов договору від 24 серпня 2021 року сторони погодили такі його істотні умови: розмір кредитного ліміту 15000,00 грн (п.2.1.); розмір процентів за користування кредитом: стандартна ставка за кожен день користування кредитом - 3%, знижена ставка - 2% (п.2.4).
Аналіз викладених пунктів договору дозволяє дійти висновку, що пунктами 2.4 сторони погодили процентні ставки за правомірне користування кредитними коштами, а не відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, що настає у разі невиконання зобов'язань за договором.
Твердження відповідача, що процентна ставка суперечить п. 5 ч. 3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є помилковим внаслідок неправильного тлумачення цієї правової норми, оскільки проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1056-1 ЦК України і вони у даному випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов'язань.
Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі.
Безпідставне є посилання відповідача в апеляційній скарзі на ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування». Оскільки дана стаття встановлює особливості відповідальності споживача за договором, відповідно до якої споживач який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним має право на відшкодування збитків.
Однак як встановлено, позивачем не нараховувались пеня чи штраф, а проценти не є збитками.
Також до даних правовідносин не можна застосувати п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Однак відсотки за користування кредитними коштами не є компенсаційними заходами відповідальності боржника, оскільки проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1056-1 ЦК України і вони у даному випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було правильно надано оцінку наявним у справі доказам, застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 29 січня 2024 року, в оскарженій частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий -суддя:
Судді: