Справа № 161/5115/24
Провадження № 2/161/2187/24
19 квітня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Коржик Н.В.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
15.03.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що з 02.09.2007 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, за час якого у них народилося двоє спільних дітей - сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .На даний час подружні відносини між ними фактично припинені, спільне господарство не ведеться та з січня 2024 року вони проживають окремо. Причиною цьому стали різні погляди на шлюб та сімейне життя, між нею з відповідачем зникли взаємоповага та любов один до одного. Вважає, що примирення між ними не можливе. Після припинення спільного проживання їх спільні з ОСОБА_2 діти залишилися проживати разом з нею, останні перебувають на її повному утриманні. Самостійно забезпечити належний рівень життя синів вона не в змозі. Натомість, відповідач інших осіб на своєму утриманні немає, він офіційно не працевлаштований, проте отримує дохід, який дозволяє йому сплачувати аліменти у визначені нею розмірі. На підставі наведеного просить суд: розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , який було зареєстровано 02.09.2007 року Відділом РАЦС Луцького МУЮ Волинської обл. за актовим записом № 1286; стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання їх спільних малолітніх дітей - синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 3000 грн. на кожного з дітей щомісячно, починаючи з дати пред'явлення позову та до досягнення ними повноліття.
В судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала з наведених у її позові підстав, просила задовольнити їх у повному обсязі. Додатково суду пояснила, що причиною розірвання шлюбу з відповідачем став брак уваги з боку останнього до своєї сім'ї. Також відповідач триманий час офіційно не працює, не надає достатньо коштів на утримання дітей. У січні 2024 року ОСОБА_2 зібрав свої особисті речі та поїхав проживати до своїх батьків. З того часу відповідач жодних заходів для примирення не вживав. Оскільки відповідач офіційно не працює, має підробітки, то у зв'язку з чим його дохід мінливий. Останній надає грошову допомогу на синів у розмірі по 1000 грн. на кожного з дітей щомісячно, однак вказана сума аліментів є недостатньою.
Відповідач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнав частково, суду пояснив, що він не погоджується на розірвання шлюбу з позивачкою та стягнення аліментів у визначеному нею розмірі. Дійсно з січня 2024 року його спільне проживання з дружиною було припинено з ініціативи останньої. З того часу він жодних заходів для примирення не вчиняв. На даний час він офіційно не працевлаштований, має нестабільний заробіток від підробітків. Проте він щомісячно в добровільному порядку надав позивачці на утримання дітей 1500-2000 грн. Стан його здоров'я задовільний, на обліку у лікарів він не перебуває, інших осіб на своєму утриманні не має. Згідний сплачувати аліменти у розмірі 1500 грн. на місяць на кожну дитину.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) перебувають у шлюбі з 02.09.2007 року, який було зареєстровано Відділом РАЦС Луцького МУЮ Волинської обл. за актовим записом № 1286. Зазначене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , оригінал якого міститься в матеріалах справи (а.с. 4).
Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей - синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 5) та серії НОМЕР_3 (а.с. 6).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через відсутність взаєморозуміння, втрату почуття поваги один до одного, різні погляди на шлюб та сімейне життя. На даний час, сторони спільне господарство та побут не ведуть, а також з січня 2024 року проживають окремо.
За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, а також їх спільним із відповідачем дітям, а тому шлюб підлягає розірванню.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Після розірвання шлюбу позивачка бажає відновити своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 », про що вона зазначила у своєму позові (а.с. 3-зворот).
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, між сторонами також не досягнуто згоди щодо участі відповідача в утриманні спільних дітей у зв'язку з чим у них існує спір з даного приводу.
Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Статтею 184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно абз. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є здоровим, працездатним, на обліку у лікарів не перебуває, будь-яких інших осіб на утриманні не має, останній офіційно не працевлаштований, має мінливий заробіток, розмір якого суду невідомий.
Неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 здорові, на обліку у лікарів не перебувають, самостійних доходів не мають.
Доказів іншого сторонами в ході розгляду справи суду не надано.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище сторін та неповнолітніх дітей, реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на їх утримання.
Частиною 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2023 рік» визначено прожитковий мінімум для дітей від 6 до 18 років, який складає 2833 гривні.
Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягувати аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 2500 грн. на кожну дитину, але не менше між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку для кожного з дітей, щомісяця та до досягнення дітьми повноліття.
Визначаючи саме такий розмір аліментів, суд бере до уваги ціни на продовольчі та непродовольчі товари, а також на засоби повсякденного вжитку для дітей у відповідному віці.
Суд вважає, що визначений розмір аліментів є достатнім та справедливим, а також таким, що відповідає звичайним потребам малолітніх дітей.
У свою чергу, позивачкою не було надано будь-яких доказів того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у визначеному в позовній заяві розмірі.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
З даною позовною заявою позивач ОСОБА_6 звернулася 15.03.2024 року (а.с. 2), отже саме з зазначеної дати аліменти мають стягуватися з відповідача на її користь.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити дане рішення суду до негайного виконання у межах сплати платежу аліментів за один місяць.
Згідно до ч. ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З наведеного слідує, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1211,20 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу (а.с. 1).
Крім того, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а тому з ОСОБА_2 слід також стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 02.09.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області за актовим записом № 1286, - розірвати.
Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Стягувати з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн., але не менше між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, на кожного з дітей щомісячно, починаючи з 15.03.2024 року та до досягнення ними повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складений 22 квітня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська