Справа № 161/13192/23
Провадження № 2/161/555/24
11 квітня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Олексюка А.В.,
при секретарі - Новак Л.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про надання судової оцінки законності розпорядження №8, збирання, використання та поширення недостовірної інформації, гарантованого судового захисту порушених немайнових прав та свобод, -
04.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що з 24.04.2018 року по 08.12.2021 року він перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика». Стверджує, що його права та інтереси в цивільних та трудових відносинах були грубо порушені під час роботи на даному підприємстві, посилаючись на розпорядження №8 від 05.08.2021 року за підписом начальника КВПА Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» Козака С.О. та Службову записку від 30.08.2021 року, адресовану Заступнику генерального директора з економічної безпеки ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_3 . Стверджує, що підписати дане розпорядження №8 було вимогою відповідача.
Просив суд, ???визначити законність - видачі та вимог відповідача про виконання Розпорядження №8 за підписом нач. КВПіА ОСОБА_4 від 05.08.2021 року керівником служби КВПіА - відповідача; визнати - застосування примусової праці за виданим розпорядженням №8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено - незаконним способом; в?изнати розпорядження №8 від 05.08.2021 року відповідача: не правочинним, недійсним, незаконним; встановити законний спосіб його спростування чи відкликання; визнати фактом використання примусової праці відповідачем за розпорядженням №8; визнати що виконання розпорядження №8 було незаконною вимогою відповідача в частині використання власного вільного часу з 08:00 як після робочого часу непередбаченим робочим часом - трудовим договором та трудовим розпорядком на безоплатній основі після нічної зміни з часом закінчення о 08:00 години; визнати поширеною хоча б одній особі негативною недостовірною інформацією слова в контексті: «чим порушив розпорядження №8» - твердженням відповідача яке поширив відповідач в своїх адресованих документах про ОСОБА_1 ; визнати поширеною хоча б одній особі перекрученою негативною недостовірною інформацією слова в контексті: «поважні причини відсутні»- твердженням відповідача яке поширив відповідач в своїх адресованих документах про ОСОБА_1 ; стягнути завдану відповідачем моральну шкоду з відповідача ТЗОВ «ЛКПФ» на користь ОСОБА_1 в сумі 800 000 грн; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 40 000 грн. як пов?язані витрати: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 22.08.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.
19.09.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив, який обгрунтовано тим, що позивач неодноразово звертався в суд з позовами щодо порушення його трудових прав. З Розпорядженням начальника служби КВПА ТОВ «ЛКПФ» Козака С.О.№ 8 від 05.08.2021 року Позивача було ознайомлено 05.08.2021 року, про що свідчить підпис Позивача, тому початок перебігу тримісячного строку звернення до суду із вимогою про надання судової оцінки, визнання неправочинним, недійсним, незаконним Розпорядження Начальника служби КВА ТОВ «ЛКПФ» Козака С.О. № 8 від 05.08.2021 року розпочався з 05.08.2021 року, тобто з дня коли позивач ознайомився, дізнався про наявність та зміст даного розпорядження. 3 даним позовом про надання судової оцінки, визнання неправочинним, недійсним, незаконним Розпорядження позивач звернувся до суду лише 04.08.2023року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України. Жодних доказів того, що він не мав реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку визначеного законом, тобто що у нього існували обставини, які унеможливлювали його своєчасне звернення із даною вимогою, суду не надав. Крім того, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Жодних доказів з цього приводу позивачем до суду не надавались.Вказує, що оскільки позивачем не доведено перекрученою, негативною, недостовірною інформацію, що міститься в службовій записці, то вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають до задоволення. Просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав.
Представник відповідача заявлених позовних вимог не визнала та просила відмовити в задоволенні позову з мотивів наведених у відзиві.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що ОСОБА_1 працював слюсарем КВАіА допоміжних дільниць. Після його втручання в схему роботи котлів відбулися зміни (аварійна ситуація). Дана робота передбачена інструкцією для слюсара КВАіА 6-го розряду.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи та надані суду докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (статті 4, 5 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (стаття 68 Конституції України).
Судом встановлено, що з Розпорядження начальника служби КВПіА ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_4 № 8 від 05.08.2021 року вбачається вказівка змінному черговому та денному персоналу КВПА о 08:15 год. надавати усний звіт начальнику КВПА, здавати, передавати зміну без участі начальника КВПА забороняється, при виникненні форс-мажорних обставин дозволяється передати зміну в телефонному режимі (а.с.8).
З вказаним Розпорядженням ОСОБА_1 був ознайомлений 05.08.2021 року, про що свідчить його підпис на Розпорядженні.
Статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання і момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Однак, позивач не надав суду переконливих доказів факту застосування до нього примусової праці відповідачем. Суд не вбачає в вказівці «змінному черговому та денному персоналу КВПА о 08:15 год. надавати усний звіт начальнику КВПА; заборони здавати, передавати зміну без участі начальника КВПА; дозволі при виникненні форс-мажорних обставин передати зміну в телефонному режимі», зазначених в Розпорядженні №8, застосування примусової праці для вирішення виробничих потреб.
Згідно службової записки від 30.08.2021 року, адресованій заступнику генерального директора з економічної безпеки ОСОБА_5 , зазначено, що слюсар КВПА допоміжних дільниць ОСОБА_1 30.08.2021 року не з'явився на ранкову нараду в кабінеті начальника КВПА, чим порушив розпорядження № 8 про передачу зміни, за яке попередньо ознайомлений під підпис. Поважні причини відсутні (а.с.10).
Службовій записці від 30.08.2021 вже була надана оцінка судом у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.05.2022, постанові Волинського апеляційного суду від 03.10.2022 у справі № 161/927/22.
Постановою Верховного суду від 18.10.2023 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.05.2022 у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03.10.2022 у цивільній справі № 161/927/22 залишено без змін.
Оскільки інформація, яка міститься в службовій записці від 30.08.2021, мала місце, що встановлено вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, то відповідно така інформація не може вважатись недостовірною та не підлягає спростуванню.
Щодо заявлених позовних вимог про визнання перекрученою негативноюнедостовірною інформацією, що міститься в Службовій записці від 30.08.2021 стосовно ОСОБА_6 в тексті службової записки: «... чим порушив розпорядження №8...», «... поважні причини відсутні...», суд зазначає наступне.
Згідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім?ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню (ст. 30 Закону України "Про інформацію").
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов?язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Жодних доказів з цього приводу Позивачем до суду не надавалось.
Також обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно п. 17 постанови пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред?явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі. а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Крім того, п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі. що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа, яка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань.
При цьому, обов?язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, положенням ст. 22 ЦК України закріплено право на відшкодування збитків, а також визначено способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Частиною 1 вищевказаної норми визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
А тому, оскільки суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 800 000 грн та матеріальної шкоди в сумі 40 000 грн. в якості витрат: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат до задоволення не підлягає.Крім того, жодних доказів щодо понесення таких витрат позивачем не надано.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, витрати пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 89, 137, 141, 200, 206, 263-265, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 12, 23, 81-82, 201, 275, 277, 297, 1167 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про надання судової оцінки законності розпорядження №8, збирання, використання та поширення недостовірної інформації, гарантованого судового захисту порушених немайнових прав та свобод - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19.04.2024.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області А.В. Олексюк