Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17.04.2024м. ХарківСправа № 922/146/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12)
про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Турки-Романюк А.С. (ордер серія АІ №1558682 від 28.02.2024 року),
відповідача - Рижкова І.П. (ордер серія ВІ № 1187641 від 15.01.2024)
Фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", в якій просить суд:
Визнати частково недійсним Договір оренди № К27/Х-1 від 11.09.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРОНА КОМПАНІ» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, Ідентифікаційний код: 32759456) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме п. 11.7. в частині того, що Гарантійний платіж не повертається у випадку розірвання Договору з ініціативи Відповідача на підставі п. 37.5. та п. 37.7.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОНАКОМПАНІ» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, Ідентифікаційний код: 32759456) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що наявні підстави застосувати принцип можливості обмеження свободи договору. Оскільки в момент укладення наведених вище положень п. 11.7. Договору сторонами недотримано вимог, що встановлені ч. 1 ст. 203 ЦКУ. Тобто зміст положення пункту 11.7. в частині того, що Гарантійний платіж не повертається у випадку розірвання Договору з ініціативи Відповідача на підставі п. 37.5. та п. 37.7., суперечить встановленим у п. 2, п. 6 ч. 1 ст. З ЦКУ загальним засадам цивільного законодавства, зокрема являється несправедливим, нерозумним та позбавляє права власності на грошові кошти Позивача у разі його розірвання. Позивач не має нести наслідки розірвання Договору з ініціативи Відповідача на підставі п. 37.5. та п. 37.7.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/146/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 06 лютого 2024 р. о 12:00.
01.02.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (Документ сформований в системі «Електронний суд» 31.01.2024) надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача наголошує на тому, що позивачем не доведена правомірність позовних вимог та наявність підстав для визнання Договору в частині недійсним, а дії з оскарження положень розірваного Договору мають ознаки зловживання правами, що спрямовані на шкоду Відповідачеві. Отже, підстави, на переконання відповідача, для визнання частини договору недійсним й підстави для задоволення вимог Позивача відсутні. Відзив на позовну заяву долучено судом до матеріалів справи.
06.02.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.02.2024) надійшла заява про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що станом на 15.01.2024 та 06.02.2024 відомості щодо адвоката Турки Аліни Сергіївни не відповідають відомостям щодо фізичної особи ОСОБА_2 , а відомості щодо адвоката Турки-Романюк Аліни Сергіївни відсутні в ЄРАУ. Так само відсутнє і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06 лютого 2024 року позовну фізичної особи ОСОБА_1 (146/24) залишено без руху.
Встановлено позивачу строк 5 днів для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів на підтвердження повноважень представника позивача, який підписав позовну заяву та додані до неї документи - адвоката Турки-Романюк Аліни Сергіївни на вчинення дій від імені клієнта згідно норм ГПК України станом на день звернення з позовною заявою відповідно до вимог ст. 60 ГПК України, а також виконання адвокатом (позивача) Туркою-Романюк Аліною Сергіївною вимог статті 17 Закону №5076 з наданням відповідних документів для огляду суду.
Від представника позивача 06.02.2024 надійшла відповідь на відзив (вх.№ 3350/24), в якій позивач не погоджується з наведеними Відповідачем запереченнями в відзиві на позовну заяву та вважає їх такими, що не спростовують тверджень і аргументів Позивача, викладених ним в позовній заяві. Позивач зазначає, що Відповідач не несе жодних негативних наслідків від припинення Позивачем підприємницької діяльності, а твердження Відповідача про порушення його прав є надуманими й ним штучно створені. Позивач своїми діями не порушив жодного зобов'язання по Договору, навпаки, на переконання представника позивача, Позивач зазнав втрат, оскільки умови Договору по відношенню до Позивача є несправедливими. Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.
13.02.2024 від представника позивача ОСОБА_1 через систему Електронний суд надійшла заява про усунення недоліків (Документ сформований в системі «Електронний суд» 13.02.2024), в якій представник позивача надав на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 06.02.2024 у справі № 922/146/24 підписану адвокатом Карпенко Альоною Андріївною у новій редакції позовну заяву з додатками.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 продовжено розгляд справи № 922/146/24 у загальному позовному провадженні. Призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на "05" березня 2024 р. о 11:30.
05.03.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.03.2024) надійшла заява про залишення позову без розгляду.
В підготовчому засіданні 05.03.2024 постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.03.2024 об 12:30.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09 квітня 2024 року о 12:00.
09.04.2024 від представника позивача через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" (Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.04.2024) надійшли пояснення, в яких представник позивача вказує на те, що жодною нормою права не встановлено, що саме з дати припинення підприємницької діяльності, а не з дати укладення Договору до фізичної особи переходять права і обов'язки за Договором.
Як вказує представник позивача у поясненнях, додатком В дійсно визначено, що Орендар використовує Приміщення для організації кіоску «Галерея мобильной связи» з продажу мобільних телефонів та аксесуарів до них, а також для продажу послуг з підключенню до мобільних операторів та інтернет[1]провайдерів. У зв'язку з укладенням Договору оренди Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що Орендар не використовує Приміщення для торгівлі іншими видами продукції і не здійснює інших видів діяльності, окрім вказаних в цьому Додатку.
Однак, як зазначає представник позивача, позивач не порушував вимог, встановлених Договором, оскільки починаючи з 24.02.2022 господарська діяльність в орендованому Приміщенні Орендарем не здійснюється, що підтверджується Наказом №8 від 24.02.2022 року «Про призупинення діяльності», яким Позивачем зупинено господарську діяльність, зазначене рішення прийнято у вигляді Акту від 17.06.2022 про призупинення господарської діяльності в орендованому приміщенні від 24.06.2022 (надалі - Акт про призупинення), підписаного між Позивачем та Відповідачем (копія акту додається).
Окрім того, сам відповідач, починаючи з 24.02.2022, припинив роботу всього Торгівельного центру, про що на його офіційному сайті за посиланням: https://kharkov.karavan.com.ua/trc-karavan-ne-pracjuie/ розміщено відповідне оголошення.
Тобто з 24.02.2022 орендоване приміщення не може використовуватися позивачем через обставини, які він нього не залежать.
У судовому засіданні 09.04.2024 постановлено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 17.04.2024 до 12:30.
В порядку ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 09.04.2024.
Від представника відповідача 17.04.2024 надійшла заява про залишення без розгляду та повернення позивачу пояснень від 09.04.2024 (вх.№ 10171/24), в яких заявник вказує, що пояснення позивача від 09.04.2024 підлягають залишенню без розгляду та поверненню позивачу, оскільки подані з порушенням вимог ГПК України. На переконання представника відповідача, подання позивачем пояснень від 09.04.2024 є прямим порушенням припису ч. 1 ст. 161 ГПК України, оскільки ч. 1 ст. 161 ГПК України встановлює, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, якими відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Крім того, зі змісту ст. 178, 179, п. 12 ч. 2 ст. 182, ст. 184 ГПК України вбачається, що всі заяви по суті справи подаються учасниками справи на стадії підготовчого провадження, а підготовче провадження у справі №922/146/24 було закрито ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2024. Отже, на думку заявника, при поданні до суду пояснень від 09.04.2024 позивачем порушено вимоги пункту 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України, яким на учасника справи покладено зобов'язання виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Через систему "Електронний суд" 17.04.2024 від представника відповідача надійшла заява про не прийняття до розгляду на повернення позивачу доказів, поданих 09.04.2024 (вх.№ 10180/24), в якій заявник вказує, що письмові докази, електронні копії яких долучені до пояснень позивача від 09.04.2024, не підлягають прийняттю до розгляду, оскільки подані до суду з порушенням вимог ГПК України. Відповідач зазначає, що у позивача була наявна можливість подати суду разом з позовною заявою всі три перелічені письмові докази, однак ним цього зроблено не було, що свідчить про порушення позивачем припису ч. 2 ст. 80 ГПК України. Також, в порушення припису ч. 4 ст. 80 ГПК України в позовній заяві позивачем не було зазначено вказані письмові докази з поясненням причин, через які вони не можуть бути подані до суду разом з позовною заявою. Крім того, на стадії підготовчого провадження позивачем не було заявлено, що ним подано не всі докази, на які він посилається в заявах по суті справи. Отже, на переконання представника відповідача, позивачем порушено вимоги частин 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України щодо порядку, строків та підстав подання долучених до пояснень від 09.04.2024 електронних копії письмових доказів, а тому, відповідно до припису ч. 8 ст. 80 ГПК України, письмові докази не підлягають прийняттю до розгляду і мають бути повернуті позивачу.
У судовому засіданні 17.04.2024 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні 17.04.2024 представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 17.04.2024 постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні (залишення без розгляду) з підстав, передбачених ч. 2 ст. 207 ГПК України, заяв представника відповідача про залишення без розгляду та повернення позивачу пояснень від 09.04.2024 (вх.№ 10171/24) та про не прийняття до розгляду на повернення позивачу доказів, поданих 09.04.2024 (вх.№ 10180/24), прийнято письмові пояснення представника позивача від 09.04.2024 та додані до них документи до розгляду і долучено їх до матеріалів справи.
В ході розгляду справи господарським судом Харківської області, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники позивача та відповідача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.
За ст. 219 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 17.04.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши справу № 922/146/24 в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між фізичною особою-підприємцем Анісімовою Меланією Іванівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" було укладено Договір оренди № К27/Х-1 (надалі - Договір) від 11.08.2021.
Згідно з п. 2.1. Договору предметом Договору є передача Орендодавцем Приміщення, яке знаходиться в Торговому центрі в оренду Орендарю, що зобов'язується прийняти, оплатити Оренду плату і повернути Приміщення Орендодавцю на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.1.31. визначено, що Торговий центр - будівля торгово-розважального центру «Караван Megastore», розташована за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 7.
Відповідно до п.п. 3.1.-3.3. Договору Приміщенням є частина будівлі, яка знаходиться в Торговому центрі - секція №К27, 1 поверх. Місцезнаходження приміщення визначається згідно витягу з плану Торгового центру (Додаток А до цього Договору) та відмічене кольором або штрихуванням. Площа Приміщення, яке передається в Оренду, складає: 8,6 (вісім цілих шістдесят сотих) кв.м.
Додатком В до Договору «Торговий профіль Орендаря. Дозволене використання Приміщення» передбачено, що Орендар використовує Приміщення для організації роботи кіоску «Галерея мобильной связи» з продажу мобільних телефонів та аксесуарів до них, а також для продажу послуг з підключенню до мобільних операторів та інтернет-провайдерів.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар - прийняти Приміщення в оренду в Дату початку, що підтверджується підписанням Сторонами Акту прийому-передачі Приміщення. У разі прострочення виконання вказаного зобов'язання Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцеві штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків Основної орендної плати за перший місяць Строку Оренди.
Відповідно до п. 6.3. Договору в цілях цього Договору Датою початку є 16.08.2021.
Згідно з п. 1.1.6. Договору, Дата початку - дата передачі Приміщення в строкове платне користування (Оренду).
Так, судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору прийняв в тимчасове платне користування (оренду) приміщення: секцій № К27, яке знаходиться в Торговому центрі за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 7, площею 8,6 (вісім цілих шістдесят сотих) кв.м., що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення від 16.08.2021, підписаним позивачем та відповідачем.
Пунктом 11.1. Договору встановлено, що протягом 10 календарних днів з дати укладення цього Договору Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцеві гарантійний платіж в розмірі 150 809,26 грн. (сто п'ятдесят тисяч вісімсот дев'ять гривень 26 копійок), крім того ПДВ 20%.
Згідно з п. 1.1.5. Договору, гарантійний платіж - спеціальний платіж, який не є завдатком, та який є додатковим не передбаченим Цивільним кодексом України способом забезпечення виконання Орендарем зобов'язань за цим Договором, у тому числі в частині погашення боргу зі сплати Платежів, відшкодування збитків, сплати неустойок або договірних штрафних санкцій згідно умов Договору та чинного законодавства.
На виконання п. 11.1. Договору позивачем 13.08.2021 сплачено Гарантійний платіж у розмірі 180 971,11 грн. (сто вісімдесят тисяч дев'ятсот сімдесят одна гривня 11 копійок), у тому числі ПДВ, що підтверджується квитанцією, копію якої додано до позовної заяви.
Пунтом 37 визначено порядок розірвання і припинення Договору.
Зокрема, пунктом 37.1.2. закріплено. що Договір припиняється при його достроковому розірванні, в тому числі в разі одностороннього розірвання Договору Стороною у випадках, передбачених Договором або чинним законодавством України.
Відповідно до п. 37.4. Договору Орендодавець має право на одностороннє розірвання цього Договору, без сплати будь-яких неустойок, збитків, відшкодувань тощо, письмо попередивши про це Орендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів, у разі вчинення Орендарем істотного порушення цього Договору або якщо Орендодавець планує використовувати Приміщення для власних потреб. В такому випадку Договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день від дня відправки Орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього Договору. В цілях цього Договору істотним порушенням Орендарем своїх зобов'язань за цим Договором, яке надає Орендодавцю право відмови від зобов'язань за цим Договором, буде наявність будь-якої з наступних обставин:
37.4.1. Орендар більш ніж на 14 (чотирнадцять) календарних днів прострочив виконання своїх платіжних зобов'язань, передбачених цим Договором, включаючи (але не обмежуючись) сплату Основної орендної плати, внесення і поповнення Гарантійного платежу, сплату Експлуатаційних витрат, сплату Орендної плати з обороту, відшкодування вартості Комунальних послуг, інших платежів передбачених цим Договором.
37.4.2. Орендар порушує зобов'язання, передбачені ст. 12 або п. 20.8 Договору.
37.4.3. Якщо Орендар не сплачує неустойку, нараховану за порушення ним умов Договору, протягом 15 (п'ятнадцяти) Робочих днів з моменту отримання вимоги Орендодавця;
37.4.4. Орендар безпідставно не підписує Акт прийому-передачі Приміщення протягом більше ніж 10 (десяти) календарних днів.
37.4.5. Орендар використовує без згоди Орендодавця Приміщення або його частину для інших цілей, які не співпадають з цільовим призначенням/Торговим профілем, передбаченим у Додатку В до цього Договору.
37.4.6. Орендар не використовує Приміщення більше 3 (трьох) календарних днів чи безпідставно звільнив Приміщення.
37.4.7. Орендар передає, віддає у суборенду чи відступає право користування Приміщенням чи відступає цей Договір третій особі без письмового погодження/згоди Орендодавця.
37.4.8. Орендар завдає шкоди конструкції Приміщення, Площам загального користування чи Торговому центру. Орендар здійснює без дозволу Орендодавця будь-які будівельні роботи в Торговому центрі.
37.4.9. Орендар не виконує зобов'язань щодо пожежної безпеки, передбачені цим Договором.
37.4.10. Орендар систематично (3 (три) або більше разів) недотримується Робочого часу та/або Правил Торгового центру.
37.4.11. щодо Орендаря призначено розпорядника майна (керуючого санацією, ліквідатора) або проти Орендаря подано заяву про порушення справи про банкрутство і судовий орган ухвалив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство, або Орендаря визнано банкрутом.
37.4.12. Орендар не допускає представників Іпотекодержателя в Приміщення для цілей та у випадках передбачених Договором.
Пунктом 37.5. Договору встановлено, що Орендодавець на власний розсуд без пояснення будь-яких причин має право на одностороннє розірвання цього Договору, без сплати будь-яких неустойок, збитків, відшкодувань тощо, письмово попередивши (цінним листом з описом вкладення та повідомлення про вручення) про це Орендаря не менш ніж 90 (дев'яносто) календарних днів. . В такому випадку, Договір вважається розірваним на 91 (дев'яносто перший) календарний день від дня відправки Орендодавцем письмового повідомлення про дострокове одностороннє розірвання цього Договору.
Згідно з п. 37.7. Договору у разі припинення фізичної особи-підприємця - його правонаступником в межах цього Договору стає фізична особа, яка припинила свій статус суб'єкта підприємницької діяльності із усіма правами та обов'язками, що належали йому як Орендарю. З моменту припинення фізичної особи-підприємця як суб'єкта підприємницької діяльності - Орендодавець набуває право в односторонньому порядку (розірвати Договір) надіславши правонаступнику Орендаря повідомлення про це. У такому разі Договір буде припинений на наступний день після направлення відповідного повідомлення.
Відповідно до п. 37.3 Орендар має право на одностороннє розірвання цього Договору, якщо Орендодавець систематично (3 (три) і більше разів) порушує свої істотні зобов'язання, що виникають за договором та якщо таке порушення триває понад 30 (тридцять) календарних днів після отримання Орендодавцем відповідного повідомлення Орендаря у письмовій формі, та протягом вищезазначеного періоду Орендодавець не виправив відповідного порушення. У цьому випадку Орендар письмово попереджає Орендодавця про дострокове розірвання Договору не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів. У такому випадку Договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день від дня отримання Орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього Договору.
При цьому при розірванні або припиненні договору передбачені випадки повернення Гарантійного платежу.
Відповідно до п. 11.6. Договору після закінчення строку оренди повернення Гарантійного платежу здійснюється протягом 2 (двох) місяців після отримання відповідної письмової вимоги Орендаря із зазначенням реквізитів Орендаря (в тому числі банківських) та суми але, у будь-якому випадку, не раніше ніж протягом 2 (двох) місяців після закінчення строку Оренди, за умови, що Приміщення було повернуто Орендарем Орендодавцю згідно з положеннями цього Договору та після розгляду можливих зустрічних вимог Орендодавця.
Згідно з п. 11.7. Договору у випадку дострокового припинення Договору внаслідок будь-яких причин (крім випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 37.3. Договору), Гарантійний платіж не повертається Орендареві, а залишається у Орендодавця у якості договірної санкції за дострокове припинення договору. У випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 37.3 Договору, Гарантійний платіж повертається Орендарю в порядку, передбаченому п. 11.6 цього Договору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 припинила здійснювати підприємницьку діяльність 17.10.2022, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В матеріалах справи наявне повідомлення щодо розірвання Договору оренди № К27/Х-1 від 11.08.2021 та повернення коштів, датоване 02.11.2022, з яким позивач звернувся до відповідача з пропозицією достроково припинити Договір на підставі п. 31.5. Договору, у зв'язку з тим, що війна в країні триває вже понад 3 (три) місяці і коли вона буде закінчена, не відомо. Також Позивач звернувся до Відповідача з проханням повернути гарантійний платіж та сплачену орендну плату за березень. На виконання умов Договору позивачем до повідомлення було додано проект Додаткової угоди та проект Акту повернення нерухомого майна.
Як зазначає позивач, 04.11.2022 відповідач отримав повідомлення щодо розірвання Договору оренди, на підтвердження чого позивач надає повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, як вказує позивач, відповідач будь-якої відповіді на лист від 02.11.2022 не надав.
Крім того, позивач у позові зазначає, що ним 27.11.2023 подано позовну заяву до відповідача, в якій позивач просив суд розірвати Договір, укладений між Позивачем та Відповідачем; стягнути з Відповідача Гарантійний платіж у розмірі 180 971,11 грн., у тому числі ПДВ, та орендну плату за березень 2022 року у розмірі 73 936,30 грн., у тому числі ПДВ.
Господарським судом Харківської області у справі №922/5077/23 за вказаною позовною заявою відкрито провадження та призначено справу до розгляду у загальному позовному провадженні
Як посилається позивач у позовній заяві, зі змісту відзиву на позовну заяву по справі №922/5077/23 йому стало відомо, що Договір розірвано з 02.12.2023, оскільки, 01.12.2023 Відповідач надіслав Позивачу Повідомлення про припинення (розірвання) Договору на підставі п. 37.7. Договору. Також у цьому відзиві Відповідач вказав, що у зв'язку з розірванням Договору на підставі п. 37.7. Договору, Гарантійний платіж не підлягає поверненню на підставі п. 11.7.
Таким чином, позивач вважає, що є підстави для визнання п.11.7. Договору недійсним в частині неповернення Гарантійного платежу у випадку припинення Договору з ініціативи Відповідача на підставі п. 37.5. та на підставі п.37.7., оскільки, припинення Договору на підставі п. 37.5. та на підставі п.37.7. залежить виключно від волі Відповідача і покладання на Позивача наслідків такого припинення у вигляді неповернення Гарантійного платежу є несправедливим та такими, що всупереч принципам справедливості, добросовісності та розумності, вносить істотний дисбаланс та нерівність до договірних прав та обов'язків, що у сукупності спрямовано на спричинення Позивачу негативних наслідків та шкоди, тому звернувся з позовною заявою до суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним; примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».
Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 6 ЦКУ передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
У постанові від 08.12.2020 у справі №910/11888/19 Верховний Суд зазначив, що за змістом положень статті 652 ЦК України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
Згідно з частинами 2, 4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 760 ЦКУ предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
У відповідності до частини 1 ст. 762 ЦКУ за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно зі статтею 283 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Судом встановлено, що при укладенні Договору №К27/Х-1 сторони погодили об'єкт оренди, строк, на який укладається договір, орендну плату, інші умови, передбачені ч. 1 ст. 284 ГКУ, а також порядок припинення договору, в т.ч. дострокового в одосторонньому порядку, і наслідки повернення та не повернення гарантійного платежу в результаті припинення і дострокового припинення договору.
Таким чином, укладаючи та підписуючи Договір оренди № К27/Х-1 від 11.08.2021, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору. Сторони не висловлювали своїх заперечень щодо його умов. При укладенні протоколи розбіжності не подавалися.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 ГКУ передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Таким чином, завдяки гарантійному платежу створюється додаткове, зовнішнє по відношенню до основного зобов'язання джерело, за рахунок якого кредитор має можливість задовольнити свої вимоги у разі порушення боржником забезпеченого гарантійним платежем зобов'язання.
Подібна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2011 у справі №14/80-09-2056 в якій зазначено наступне: "право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст.546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості."
Суд також враховує позицію, викладену у постанові від 31 липня 2019 року по справі № 922/3248/18 про визнання недійсними частин договору, де Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського встановив таке:
"6.10. Згідно з частинами 1 і 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
6.11. З огляду на наведене слід зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.
6.12. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що спірним пунктом 41.3 договору № Е-1/Х-1 сторони погодили право орендодавця припинити дію цього договору шляхом письмового попередження про це орендаря не менш ніж за 30 календарних днів.
Таким чином, сторони договору № Е-1/Х-1 врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188, 291 ГК України.
6.13. За таких обставин Касаційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що погоджене сторонами умовами спірного пункту 41.3 договору № Е-1/Х-1 право орендодавця припинити дію цього договору не суперечить вимогам чинного законодавства, тому правові підстави для визнання недійсним зазначеного пункту договору відсутні."
Суд зауважує, що договір укладався з господарюючим суб'єктом - підприємцем, а відтак слід врахувати положення законодавства щодо підприємницької діяльності.
Відповідно до статей 42,44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Таким чином, сторонами Договору №К27/Х-1 було погоджено, що гарантійний платіж є спеціальним платежем, який не є завдатком, та який є додатковим, не передбаченим ЦКУ способом забезпечення виконання Орендарем зобов'язань за цим Договором, а також, що у випадку дострокового припинення Договору внаслідок будь-яких причин (крім випадку дострокового розірвання. передбаченого п. 37.3 Договору), Гарантійний платіж не повертається Орендареві, а залишається у Орендодавця у якості договірної санкції за дострокове припинення Договору. Питання припинення, в т.ч. дострокового, Договору №К27/Х-1 регулюються ст. 37 цього Договору, а пункти 37.5 та 37.7 регулюють питання дострокового припинення Договору Орендарем.
Отже, пункт 11.7 Договору №К27/Х-1 не суперечить нормам цивільного та господарського законодавства, скріплення Договору підписами Сторін, а також виконання цього Договору шляхом сплати орендної плати та умовах, визначених Договором, свідчить про погодження та прийняття усіх умов оспорюваного Договору, включаючи пункту 11.7.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до яких у зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12) .
Повне рішення складено "22" квітня 2024 р.
Суддя О.О. Присяжнюк