Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/451/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2);
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асанара" (09701, Київська обл., м. Богуслав, вул. Острів, 1),
про стягнення коштів у розмірі 19 864, 93 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області, м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Асанара", м. Богуслав, про стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 864, 93 грн, нарахованих внаслідок невиконання відповідачем умов договору № Т196-ПК23 від 20.11.2023. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 19.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/451/24. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для надання до суду відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про розгляд даного спору повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про надіслання ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/451/24 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Асанара".
Отже, в ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
20.11.2023 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (Служба відновлення, замовник, позивач) з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» (постачальник, відповідач) з іншої сторони, укладено договір поставки товару № Т196-ПК/23 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити персональні комп'ютери (ДК 021:2015 - 30210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина)), а замовник - прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у договорі.
Відповідно до п. 1.2. договору постачальник зобов'язується передати товар у власність замовника за цінами, в асортименті та в кількості, які узгоджуються сторонами в специфікації (додаток № 1), а ззамовник оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.1. договору ціна договору становить 144 999, 50 грн, у томи числі ПДВ 20 % - 24 166, 58 грн.
Відповідно до п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2023 року, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
П. 1.5. договору передбачає, що місце поставки (передачі) товару - 61022, Харківська область, м. Харків, вул. Ахсарова, б. 2.
П. 1.4. договору передбачає, що термін поставки (передачі) товару необхідно здійснити до 15 грудня 2023 року.
П 6.3.1. договору зобов'язує постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції - пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Як вказує позивач, TOB «Асанара», всупереч умовам укладеного договору № Т196-ПК/23, не здійснено поставку товару до 15.12.2023.
Згідно з п. 10.2. договору, якщо постачальник не виконує свої зобов'язання з поставки товару у строк відповідно до пункту 1.4 договору, замовник має право розірвати договір.
На підставі вищезазначеного, 29.12.2023 між Службою відновлення та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» укладено додаткову угоду № 2 до договору від 20.11.2023 № Т196-ПК/23, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 2, у зв'язку із невиконанням постачальником своїх зобов'язань із поставки товару, відповідно до п. 10.2. договору, замовник прийняв рішення розірвати договір від 20.11.2023 № Т59-ПЗУ/23 з 29.12.2023.
Отже, на момент подання позову відповідач - ТОВ «Асанара» не виконав зобов'язання за договором поставки товару № Т196-ПК/23, тим самим порушивши умови вказаного договору та прострочивши його виконання, у зв'язку із чим позивач звернувся до Господарського суду Харківської області (за вибором позивача, даний позов подається до Господарського суду Харківської області, а саме за місцем виконання договору № Т196-ПК/23) з даним позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій внаслідок невиконання умов договору.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 174 ГК України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами договору № Т196-ПК/23 сторони узгодили поставку товару на загальну суму 144 999, 50 грн у строк до 15.12.2023, однак відповідач свій обов'язок з поставки товару не виконав.
Отже, оскільки відповідач не виконав обов'язку з поставки товару, строк якого настав 15.12.2023, він є таким, що прострочив виконання зазначеного зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).
Згідно зі ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом положень ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на наведене, встановлення в п. 7.2 договору договірної штрафної санкції у вигляді пені за порушення не грошового зобов'язання не суперечить чинному законодавству.
Зазначена правова позиція щодо правомірності застосування штрафної санкції, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення, узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах: від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056, від 03.12.2013 у справі № 3-35гс13, від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15 та Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду від 19.09.19 у справі № 904/5770/18.
Як вже було встановлено судом, відповідач свого зобов'язання з поставки товару не виконав. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач у спірних правовідносинах здійснив волевиявлення на вчинення правочину з притримання товару, який він мав поставити за спірним договором, з метою забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань, зокрема відсутнє відповідне повідомлення боржника в порядку ч. 1 ст. 595 ЦК України про здійснення такого способу забезпечення зобов'язання чи інші докази вчинення такого правочину в письмовій формі, зокрема в листуванні відповідача не зазначено таких відомостей, а лише повідомлено про неможливість поставки товару за визначеною тендерною пропозицією ціною, через зміну ціни товару на ринку, та прохання розірвати договір № Т196-ПК/23.
Натомість, на підставі п. 10.2. договору, яким визначено, якщо постачальник не виконує свої зобов'язання з поставки товару у строк відповідно до пункту 1.4 договору, замовник має право розірвати договір, 29.12.2023 між Службою відновлення та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» укладено додаткову угоду № 2 до договору від 20.11.2023 № Т196-ПК/23, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 2, у зв'язку із невиконанням постачальником своїх зобов'язань із поставки товару, відповідно до п. 10.2. договору, замовник прийняв рішення розірвати договір від 20.11.2023 № Т59-ПЗУ/23 з 29.12.2023.
Таким чином, підписавши вказану додаткову угоду до договору, постачальник визнав порушення умов договору, в частині невиконання взятих зобов'язань з поставки товару.
В той же час, у відповідності до ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Враховуючи укладення сторонами даного спору 29.12.2023 додаткової угоди № 2 про розірвання договору від 20.11.2023 № Т59-ПЗУ/23 з 29.12.2023, зобов'язання сторін за даним договором є припиненими з 29.12.2023 та, у зв'язку з чим, договірні санкції підлягають нарахуванню лише до дати розірвання договору.
З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач мав поставити позивачеві товар по 15.12.2023 включно, а тому прострочення вказаного обов'язку почалось наступного дня - з 16.12.2023, відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% вартості суми непоставленої продукції за кожен день прострочення за період з 16.12.2023 по 29.12.2023 (дата розірвання договору від 20.11.2023 № Т59-ПЗУ/23). За розрахунком суду розмір пені за вказаний період складає 2 029, 99 грн (144 999, 50 грн x 0.1 x 14 : 100). В іншій частині заявленої до стягнення пені слід відмовити, як у безпідставно заявленій.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10 149, 96 грн, суд керується наступним.
Відповідно до п. 7.2 договору № Т59-ПЗУ/23 від 20.11.2023, сторони узгодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції, зокрема, за прострочення поставки товару понад 30 календарних днів стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленого товару.
Натомість, матеріали справи не містять доказів на підтвердження прострочення відповідачем строку поставки товару понад 30 календарних днів, у зв'язку з чим, у суду відсутні правові підстави для задоволення даної вимоги позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 580, 00 грн за порушення строку поставки товару, суд зазначає таке.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід відзначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 913/70/18.
Однак, в даному випадку, хоча відносини між сторонами виникли на підставі відплатного договору, предметом спору у справі виступає зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Асанара" поставити позивачеві товар.
Відповідні зобов'язання відповідача не містять ознак грошового зобов'язання за невиконання котрого можливе нарахування, згідно ст. 625 ЦК України, суми інфляційних втрат.
Оскільки, предметом спору в справі № 922/451/24 є не грошове зобов'язання ТОВ “Асанара”, а питання про зобов'язання відповідача здійснити поставку товару, вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат, розрахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають.
Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 4, 20, 46, 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 254 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асанара" (код ЄДРПОУ 44319152; 09701, Київська обл., Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Острів, буд. 1) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (код ЄДРПОУ 30885376; 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, буд. 2) пеню за прострочення виконання зобов'язання за договором поставки товару від 20.11.2023 № Т196-ПК/23 у розмірі 2 029, 99 грн, судовий збір у розмірі 309, 43 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (код ЄДРПОУ 30885376; 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, буд. 2);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Асанара" (код ЄДРПОУ 44319152; 09701, Київська обл., Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Острів, буд. 1).
Повне рішення складено 19.04.2024
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/451/24