вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/188/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Лісничого Володимира Антоновича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )
до відповідача Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, код ЄДРПОУ 34847334)
про розірвання договору оренди землі
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: адвокат Андрієвський А.О.;
від відповідача: начальник юрвідділу управління земельних відносин Українець М.В..
Фізична особа-підприємець Лісничий Володимир Антонович (далі по тексту Позивач, ФОП Лісничий В.А.) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради (далі по тексту Відповідач, Рада) в якому просить розірвати договір оренди земельної ділянки від 16 серпня 2010 року, зареєстрований 09.09.2010 за №041058300173, укладений між суб'єктом підприємницької діяльності Лісничим Володимиром Антоновичем та Рівненською міською радою, предметом оренди за яким є земельна ділянка площею 102 кв.м. (умовна частка прибудинкової території).
Даний позов обгрунтовує наступним. 16 серпня 2010 року суб'єкт підприємницької діяльності Лісничий Володимир Антонович та Рівненська міська рада уклали договір оренди землі (далі - Договір) строком на 49 років, що зареєстрований у Державному реєстрі земель від 09.09.2010 за № 041058300173. Об'єктом оренди є земельна ділянка площею 102 (сто два) квадратних метрів, яка знаходиться в м. Рівному на вулиці Гетьмана Сагайдачного, 10 (далі - земельна ділянка). Відповідно до умов укладеного договору Позивач прийняв земельну ділянку для реконструкції квартири № 1 під лікувально-консультаційний кабінет з подальшим обслуговуванням.
Згідно договору купівлі-продажу від 06 вересня 2023 року Позивач продав у приватну власність для громадянки Григоруци Жанни Ігорівни приміщення лікувально- консультативного кабінету (І поверх), загальною площею 38,3 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 . Вказане приміщення розташоване на земельній ділянці площею 102 кв.м, (умовна частка земельної ділянки площею 1052 кв.м з кадастровим номером 5610100000:01:026:0180), яка перебуває в оренді Позивача.
07 вересня 2023 року, Позивачем на підставі пункту «а» (добровільна відмова від права користування земельною ділянкою) та пункту «е» (набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці) статті 141 Земельного кодексу України було подано заяву до Відповідача з проханням розірвати договір оренди земельної ділянки.
Позивач зазначає, що 26 жовтня 2023 року на сесії Рівненської міської ради проект рішення міської ради «Про припинення фізичній особі - підприємцю Лісничому В.А. права оренди земельної ділянки, і розірвання договору оренди землі на АДРЕСА_2 », не набрав необхідної кількості голосів депутатів і був відхилений, про що свідчить лист Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради № 01-11/01-11/570 від 31.10.2023.
13 листопада 2023 року Позивачем повторно подано заяву до Рівненської міської ради з проханням розірвати договір оренди земельної ділянки, однак 20 грудня 2023 року на засіданні постійної комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування, вказаною комісією було рекомендовано відмовити у задоволені такої заяви. Крім того, зазначає, що по теперішній час Відповідачем не розглянуто на пленарному засіданні сесії ради питання щодо припинення права оренди земельної ділянки.
Позивач зазначає, що з огляду на те, що право оренди земельної ділянки, яке є складовою права користування землею - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, його припинення полягає в припиненні правовідношення, на підставі якого воно виникло.
Як на правову підставу розірвання договору оренди землі Позивач посилається на статті 7, 32 Закону "Про оренду землі", статтю 141 Земельного кодексу України та статтю 651 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22 лютого 2024 року позовну заяву Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишено без руху. Зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 у 5 денний строк з дня отримання даної ухвали усунути порушення, допущені при оформлені позовної заяви та через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати належно оформлену позовну заяву та докази її направлення Відповідачу.
26.02.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду ФОП Лісничим Володимиром Антоновичем подано належно оформлену позовну заяву та докази її направлення Відповідачу.
Ухвалою суду від 27.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
05.03.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача подано відзив на позов, в якому позовні вимоги вважає недоведеними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому зазначає, що відчуження об'єкта нерухомості, яке знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Представник відповідача вважає, що доводи позивача про те, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою на, якій розташовані ці об'єкти, вважає безпідставними, так як договір оренди земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього - власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, а тому договір не підлягає розірванню. .
Представник відповідача зазначає, що ФОП Лісничий Володимир Антонович та ОСОБА_2 не позбавлені права вирішення питання із міською радою щодо укладення нового договору за потреби.
Рішенням Рівненської міської ради від 22 травня 2019 року №6023 "Про врегулювання земельних відносин пов'язаних з орендою земельних ділянок, комунальної власності" вирішено, що у разі відчуження орендарем єдиній особі всіх об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд, будинків), які розміщенні на орендованій земельній ділянці, орендар (відчужувач майна) протягом трьох робочих днів з дати переходу права власності зобов'язаний звернутися до Рівненської міської ради (орендодавця) та до Рівненської державної податкової інспекції (та/або її правонаступника) з повідомленням про припинення в нього права користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, і про виникнення в іншої особи права власності на будівлі, споруди, будинки, розташовані на цій ділянці.
Крім того, зазначає, що відповідно до Постанови Верховного Суду від 09.10,2019 року по справі №359/6116/16-ц висловлено судову практику щодо правових питань “дострокового розірвання договору оренди землі”, адже розірвання договору оренди земельної ділянки призведе до безпідставного використання земельної ділянки власником нерухомості. Наявність на земельній ділянці нерухомості, яка належить іншій особі, обмежує права власника земельної ділянки, а тому й власник нерухомості повинен діяти добросовісно задля задоволення потреб власника земельної ділянки на отримання прибутку від використання його власності іншою особою.
Ухвалою суду від 26.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи по суті представник Позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Натомість представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
16 серпня 2010 року суб'єкт підприємницької діяльності Лісничий Володимир Антонович, як Орендар та Рівненська міська рада, як Орендодавець уклали Договір оренди землі (далі - Договір) строком на 49 років, що зареєстрований у Державному реєстрі земель 09.09.2010 за № 041058300173.
Об'єктом оренди за вказаним договором є земельна ділянка площею 102 (сто два) квадратних метрів, яка знаходиться в АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка).
Відповідно до умов укладеного договору Позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для реконструкції квартири АДРЕСА_3 під лікувально-консультаційний кабінет з подальшим обслуговуванням.
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2023 року Позивач продав у приватну власність для громадянки ОСОБА_2 приміщення, лікувально-консультативного кабінету (І поверх), загальною площею 38,3 кв.м, яке розташоване за адресою: в АДРЕСА_2 . Вказане приміщення розташоване на земельній ділянці площею 102 кв.м, (умовна частка земельної ділянки площею 1 052 кв.м з кадастровим номером 5610100000:01:026:0180), яка перебуває в оренді Позивача.
За наведених вище обставин, Позивач зазначає, що завершив будь-яке використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, а саме для реконструкції квартири АДРЕСА_3 під лікувально-консультаційний кабінет з подальшим обслуговуванням, оскільки нерухоме майно, що розташоване на орендованій земельній ділянці, передано у приватну власність іншій фізичній особі, а відтак вважає, що договір, на підставі якого він використовував земельну ділянку підлягає розірванню.
Однак суд зазначає, що вищевказані твердження Позивача не ґрунтуються на законодавстві з огляду на наступне.
За змістом ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст.6 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Вищенаведені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Водночас згідно з ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
У розумінні наведених положень при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Тобто, має місце заміна сторони у зобов'язанні, і після відчуження об'єктів нерухомості попередні користувачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов'язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.
Після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №920/675/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 13.06.2019 у справі №922/2427/18, від 08.07.2020 у справі №922/1349/18.
У постанові від 25.02.2020 у справі №922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір не підлягає розірванню.
Тобто позивач уже на момент звернення з заявою до відповідача про припинення договору оренди землі не був стороною договору оренди землі від 16.08.2010, оскільки припинення його права як землекористувача щодо спірної земельної ділянки відбулося в силу закону 06.09.2023, у зв'язку з відчуженням об'єктів нерухомості, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим №5610100000:01:026:0180, на користь ОСОБА_2 ..
Положеннями пунктів "а", "е" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до ст.30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Згідно з ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За приписами ст.188 Господарського кодексу України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ст.651 Цивільного кодексу України).
За таких обставин у набувача майна за договором купівлі-продажу від 06.09.2023 в силу прямої вказівки закону виникло право оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 16.08.2010, на якій розташовано нерухоме майно, власником якого став набувач. В силу прямої норми закону відбулась заміна орендаря, тобто набувач майна з 06.09.2023 є стороною (орендарем) за вказаним договором оренди землі та має право на переоформлення орендних відносин шляхом внесення змін у договір оренди землі стосовно орендаря.
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у нього прав орендаря за договором оренди землі від 16.08.2010 на момент звернення до суду, а відтак і прав на його розірвання, та наявність самих підстав для розірвання вказаного договору у судовому порядку, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову.
2. Судові витрати у справі в частині судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2024 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.