"11" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1342/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/1342/23 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЛС ЛОГІСТИК" (63200, Харківська область, смт.Нова Водолага, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 40720947)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ" (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Берегова, буд. 9А, код ЄДРПОУ 40837596)
про стягнення 643 971,31 грн.
Представники сторін -
від позивача - не прибули
від відповідачів - не прибули.
Позивач ТОВ "ЮЛС ЛОГІСТИК" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ" про стягнення 643 971,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № 24/07-01 від 24.07.2020р. Позивач просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Таїрово Вайнері" на свою користь суму основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальному розмірі 643 971 (Шістсот сорок три тисячі дев'ятсот сімдесят одна) гривня 31 коп, судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою від 06.04.2023р. провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2023р..
Ухвала від 06.04.2023р. судом надіслана за належною адресою місцезнаходження відповідача - 67801, Одеська область Овідіопольський р-н, Овідіополь, вул.Берегова,9-А.
Проте ухвала повернулась до суду без вручення відповідачу, з відміткою Укрпошти за формою ф.20 - фірму не знайдено, адресат відсутній за місцезнаходженням.
.
09.05.23р. відповідач надав відзив на позов, проти позовних вимог повністю заперечує, оскільки Позивачем в порушення п.п.1.1., 1.3 Договору підряду № 24/07-01 від 24.07.2020р. не було виконано роботи по декоруванню (надалі Роботи) пляшки скляної. Відповідач заперечує, що ним подавались письмові заявки на виконання робіт по обробці пляшки. Відтак, відповідач вважає, що, відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Також відповідач заявляє, що надані позивачем до позовної заяви первинні документи, а саме: накладна на відпуск готової продукціїї № ПКП-03/12-01 від 03.12.2021р, Товарно-транспортна накладна №ПКП-03/12-01 від 03.12.2021 р., Акт прийому-передачі виконаних робіт №92 від 03.12.2021 р. за Договором підряду № 24/07-01 від 24.07.2020р., накладна на відпуск готової продукції № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021р, Товарно-транспортна накладна № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021 р., Акт прийому-передачі виконаних робіт №107 від 24.12.2021 р. за Договором підряду № 24/07- 01 від 24.07.2020р. не підписувались представником відповідача.
На переконання відповідача, за таких обставин вказані вище накладні, товарно - транспортні накладні та Акти прийому- передачі виконаних робіт не можуть бути належними доказами виконання Пози вачем робіт по декоруванню пляшки, а також доказом передачі товару належному перевізнику та отримання товару Відповідачем (ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ»), в розумінні ст.ст. 73-78 Господарсько- процесуального кодексу України, Відтак, заборгованість Відповідача (ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ») перед ТОВ «ЮЛС ЛОГІСТИК» відсутня.
Ухвалою від 22.05.2023р. суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, до 05.07.2023р., підготовче засідання відкладено на 12.06.2023р.
Ухвалою від 12.06.2023р. підготовче засідання відкладено на 26.06.2023р.
Протокольною ухвалою від 26.06.2023р. розгляд справи у підготовчому провадженні призначено на 15.08.2023р.
Ухвалою від 15.08.2023р. підготовче засідання відкладено на 11.09.2023р., ухвалено провести підготовче провадження у справі у розумний строк.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2023 року було відкладено підготовче засідання на 09.10.2023 р.
Цією ж ухвалою від 11.09.2023р. суд задовольнив клопотання ТОВ "ЮЛС ЛОГІСТИК" про витребування доказів від 08.09.2023р. за вх.№ 30964/23 та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ" про витребування оригіналів доказів доданих до позовної заяви для огляду в судовому засіданні від 11.09.2023 р. за вх.№ 31163/23.
Ухвалою від 09.10.2023р. підготовче засідання відкладено на 07.11.2023р.
Подальший рух справи відображено у попередніх ухвалах суду по даній справі.
Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Суд вважає, що станом на 19.02.24 року підготовче провадження у даній справі може бути закрито, а справа - призначена до судового розгляду по суті.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,181-185,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд хвалою від 19.02.2024р. закрив підготовче провадження по справі № 916/1342/23, призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 18.03.2024 р.
Суд враховує, що за приписами ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.
В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на його користь
основну заборгованість за договором підряду № 24/07-01 від 24.07.2020р. 447 591.20грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань - 50 440,08грн., інфляційне збільшення боргу - 128 281,95грн., три відсотки річних - 17 658,08грн., всього: 643 971,31грн.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правова природа договору, відносин, що склалися між сторонами, визначається з огляду на зміст таких відносин.
З'ясовуючи зміст правовідносин сторін, суди мають виходити з буквального та логічного змісту відносин, з намірів сторін цих відносин, з приводу яких виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.
Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України (надалі ГК України) за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).
Статтями 525,526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з підряду.
Як встанолено судом та підтверджується матеріалами справи, 24.07.2020 року між ТОВ «ПКП ДАНКО ДЕКОР» (підрядник) та ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ» (замовник) укладено договір підряду № 24/07-01, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконувати роботи з декорування пляшки. Замовник бере на себе зобов'язання приймати результат робіт та оплатити його.
Відповідно до пункту 3.4. договору оплата робіт здійснюється в порядку, передбаченому в специфікації.
01.11.2021р. сторонами договору було підписано специфікацію № 8 на виконання робіт з фарбування пляшки Raud Sparkling SK 0.75 на загальну суму 974 151.36 грн.
Згідно з умовами згаданої специфікації оплату робіт має бути здійснено протягом 21 календарного дня з моменту відвантаження готової продукції зі складу Підрядника. 03.12.2021р. підрядником було відвантажено готову продукцію на суму 323 155.98 грн., про свідчить накладна на відпуск № ПКП - 03/12-01 від 03.12.2021, ТТН № ПКП-03/12-01 від 03.12.2021, акт приймання - передачі виконаних робіт № 92 від 03.12.2021.
Кінцевий термін оплати - 25.12.2021 року.
24.12.2021 підрядником було відвантажено наступну партію готової продукції на суму 322 285.14 грн, що підтверджується накладною на відпуск готової продукції № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021, ТТН № 24/12-02 від 24.12.2021, актом приймання - передачі виконаних робіт № 107 від 24.12.2021.
Кінцевий термін оплати - 14.01.2022 року.
Для спрощення подальших розрахунків позивач зазначив прийняти кінцевий термін оплати за обома партіями готової продукції - 14.01.2022р. Таким чином, усього за цей період було відвантажено продукції на загальну суму 645 441.12 грн.
Однак, ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ» оплату виконаних робіт було здійснено 11.02.2022 року лише частково, у сумі 167 849.92грн., внаслідок чого у товариства утворилася прострочена заборгованість у розмірі 477 591.20 грн.
02.03.2023 року єдиним учасником ТОВ «ПКП ДАНКО ДЕКОР» прийнято рішення про зміну найменування товариства. Найменування змінено на ТОВ «ЮЛС ЛОГІСТИК».
Отже, позивачем у цій справі є ТОВ «ЮЛС ЛОГІСТИК», а відповідачем - ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ».
За приписами частини першої та другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з частиною сьомою цієї ж статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З огляду на викладене, станом на 30.03.2023 у відповідача існує прострочена заборгованість перед позивачем у сумі 477 591.20 грн (основний борг).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За порушення строків оплати товару пунктом 4.4. договору поставки передбачено сплату Покупцем пені у розмірі 0.1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Статтею 625 ЦК України встановлено спеціальну відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати виконаних Позивачем належним чином робіт з декорування скляної пляшки, у Позивача виникає право вимагати сплати Відповідачем не тільки пені, а й сплати боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних.
Детальний розрахунок пені, інфляційних втрат, а також трьох процентів річних наведено у додатку до позовної заяви.
На підставі викладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить: основа заборгованість за договором 447 591.20грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань 50 440,08грн., інфляційне збільшення боргу 128 281,95грн., три відсотки річних 17 658,08грн., всього: 643 971.31 грн
У своєму відзиві на позовну заяву Відповідач просить суд повністю відмовити у задоволенні позову, посилаючись на такі обставини:
а) Відповідач не отримував позовної заяви.
б) Позивачем не було надано Додатку з зовнішнім видом декору.
в) Позивачем не було надано письмових заявок на виконання робіт.
г) Надані Позивачем документи, які супроводжували відвантаження товару, не містять підписів уповноваженої особи Відповідача.
ґ) Щодо довіреностей № 281 від 29.11.2021 та № 610 від 17.12.2021 у Відповідача виникли сумніви відносно підписання їх особисто колишнім директором ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ» ОСОБА_8.
Позивач не погоджується з доводами, наведеними Відповідачем з огляду на таке.
Щодо неотримання Відповідачем копії позовної заяви з додатками. Відповідно до поштового штемпелю на конверті з позовною заявою, який повернувся на адресу Позивача, поштове відправлення було повернуте за закінченням терміну зберігання з відміткою «Фирмы не найдено».
Суд зазначає, що так само були повернені без вручення з відміткою " адресат відсутній за місцезнаходженням" ухвали суду, які надсилались за належною адресою відповідача.
Слід зазначити, що і позовна заява позивача і ухвали суду надсилались за належною адресою місцезнаходження.
Слід зазначити, що ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом на адресу відповідача, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як місцезнаходження юридичної особи відповідача.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п.п.3, 4, 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відносно неподання Позивачем Додатку з зовнішнім видом декору. Позивач пояснив, що не очікував, що Відповідач взагалі заперечуватиме факт поставки товару, що збільшує обсяг обставин, які підлягають доведенню Сторонами.
У зв'язку з цими обставинами, Позивач просить суд прийняти як доказ та долучити до матеріалів справи додаток № 1 до договору підряду № 24/07-01 від 24.07.2020 року з зовнішнім виглядом декору.
Щодо ненадання Позивачем заявок Відповідача на виконання робіт. У пункті 2.2. цієї відповіді на відзив зазначалося, що у зв'язку з невизнанням Відповідачем факту отримання товару від Позивача, Відповідач по суті збільшив обсяг обставин, які слід доводити сторонам та досліджувати суду.
З огляду на таке, Позивач просить суд звернути увагу на таке.
За змістом пункту 2.1. договору підряду Відповідач надає Позивачеві заявку на виконання робіт для кожної партії пляшки на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1. 01.12.2021 року від Відповідача на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заявка на відвантаження пляшки Raud Sparkling у кількості 61 152 шт.
У заявці було вказано, що для отримання товару направляється наступний транспорт ТОВ «ЛОГІСТК АГРО»: ДАФ НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , ДАФ НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 .
До заявки було долучено сканкопію довіреності № 281 від 29.11.2021 на ім'я менеджера ОСОБА_3 . У переписці в месенджері Viber менеджер ТОВ «ПКП ДАНКО ДЕКОР» повідомила менеджера ТОВ «ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ» про можливість відвантажити одну машину готової продукції.
За результатами відвантаження готової продукції Позивачем, як це і передбачено приписами Податкового кодексу України, було виписано податкову накладну № 3 від 03.12.2021 року, яку було прийнято Відповідачем без застережень.
22.12.2021 року від Відповідача на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заявка на відвантаження пляшки Raud Sparkling у кількості 30576 шт.
У заявці було вказано, що для отримання товару направляється наступний транспорт ТОВ «ЛОГІСТКИ АГРО»: - МАН НОМЕР_5 , причіп НОМЕР_6 , водій ОСОБА_4
До заявки було долучено сканкопію довіреності № 610 від 17.12.2021 на ім'я менеджера ОСОБА_3. За результатами відвантаження Позивачем, як цього зобов'язує Податковий кодекс України, було виписано податкову накладну № 23 від 24.12.2021, податковий кредит за якою було прийнято Відповідачем.
Щодо відсутності підписів Відповідача на товарно-супровідних документах
Позивач пояснив наступне. Ділова практика у сучасних реаліях склалася таким чином, що на першому етапі сторони правочину здійснюють обмін документами за допомогою електронної пошти та інших засобів електронної комунікації, а згодом обмінюються паперовими документами.
Таким же чином здійснювалася і співпраця між Позивачем та Відповідачем протягом тривалого часу.
Однак на певному етапі правовідносин Відповідач, отримавши від Позивача виконання якісних робіт та поставку готової продукції, з невідомих причин спочатку відмовився надіслати Позивачеві скановані копії документів, а згодом повернути їх оригінали (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт), а також виконати свої зобов'язання з оплати.
Зазначені обставини також підтверджуються заявою свідка, ОСОБА_5 , яка долучена до матеріалів справи.
Серед іншого, свідок підтвердила вказані вище обставини, а також повідомила, що неодноразово повідомляла працівників Відповідача про необхідність повернення документів та виконання зобов'язань з оплати товару.
Зокрема, 18.01.2022 року від Відповідача надійшов гарантійний лист, в якому Відповідач повідомив про фінансові складнощі, підтвердив свою заборгованість у загальному розмірі 998 591.00 грн, зобов'язався сплатити цю заборгованість до 07.02.2022 року.
03.02.222 року від Відповідача на адресу Позивача надійшов електронний лист, до якого Відповідач долучив підписані зі свого боку акт прийому - передачі виконаних робіт № 107 від 24.12.2021 та товарно-транспортну накладну № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021 року.
Слід зазначити, що, як виявилося під час розгляду справи, Відповідач умисно або з неуважності вказав невірне найменування перевізників у заявках на відвантаження
готової продукції.
Так, у заявці від 01.12.2021 року перевізником було вказано ТОВ «ЛОГІСТИК АГРО».
Фактично ж перевезення здійснювалося: ФОП Витрикуш Ганною Богданівною, РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 , автомобіль/причіп ДАФ НОМЕР_8 / НОМЕР_9 , водій ОСОБА_2 (ТТН ПКП-03/12-01 від 03.12.2021).
У заявці від 22.12.2021р. Відповідач вказав перевізником ТОВ «ЛОГІСТИК АГРО».
Фактично перевезення здійснювалося ТОВ «ТРАНС КАРГО ЕКСПЕДИЦІЯ», код ЄДРПОУ 43690673, м. Запоріжжя, 69006, Північне шосе, будинок 3 Г, автомобіль/ причіп МАН НОМЕР_15 НОМЕР_16/ НОМЕР_10 , водій ОСОБА_6 .
Так як замовником цих перевезень був Відповідач, документи, зокрема, товарно транспортні накладні, Позивач складав відповідно до наданих Відповідачем заявок.
Ці обставини були виявлені представником Позивача при підготовці запитів до перевізників з метою підтвердження відвантаження готової продукції.
При цьому, пошук перевізників, які фактично здійснювали перевезення, Позивач здійснював за допомогою відкритих баз даних та засобів телефонного зв'язку. Цей пошук зайняв значний час. Відповідні запити з доказами їх надсилання долучаються.
Після отримання відповідей на запити Позивачем будуть невідкладно підготовані обґрунтовані клопотання про долучення їх до матеріалів справи.
Положеннями частини першої статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно з частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, законом допускається укладення договору між господарюючими суб'єктами у спрощений спосіб, зокрема шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, тобто у вигляді конклюдентних дій, які полягають у прийнятті замовлення до виконання.
Укладення договору у такий спосіб має місце тоді, коли, зокрема, вбачається прийняття пропозиції на запропонованих умовах другою стороною та вчинення нею відповідних конклюдентних дій (відвантаження товару, сплата певної суми грошей тощо).
Підтвердженням прийняття замовлень до виконання є здійснення особою дій на виконання умов певної домовленості, зокрема, таке підтвердження може здійснюватися як шляхом направлення відповідного підтверджуючого повідомлення про прийняття замовлення, так і шляхом здійснення поставки товару, виконання певних робіт, надання послуг, вчинення інших дій, що свідчать про волю особи, спрямовану на виконання договору.
У спірних правовідносинах договір було укладено і виконано Позивачем повністю, а Відповідачем - частково, шляхом неповної оплати готової продукції.
За результатами прийняття Відповідачем готової продукції жодних зауважень або рекламацій до якості робіт не заявлялося.
У господарському процесі документом як письмовим доказом є інформація, яка зафіксована на матеріальному носії, отримана і збережена у законному порядку для підтвердження прав, обов'язків або ділової активності та містить реквізити, що дозволяють її ідентифікувати.
З поступовим переходом значної частини інформації в цифрову форму почали змінюватися і підходи стосовно процедури сприйняття специфічних засобів доказування у судочинстві.
Серед учасників господарських правовідносин, та, відповідно, учасників господарського процесу дедалі більше зростає застосування саме електронного виду доказів.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 р. у справі №914/1003/21 (далі - Постанова ВС від 15.07.2022 р.) зазначив, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
Цією ж Постановою, а також Постановою від 13.07.2020 р. у справі №753/10840/19 (далі - Постанова ВС від 13.07.2020 р.) Верховний Суд розширив це поняття, наголосивши, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (у тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в
мережі Інтернет).
До того ж, постановою від 13.07.2020 р. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які визнали роздруківки скріншотів листування у Viber належним доказом і поклали в обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, висновки, наведені у зазначених постановах Верховного Суду, цілком допускають прийняття судами в якості доказів роздруківок електронного листування. Відсутність кваліфікованого електронного підпису, у свою чергу, не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й, відповідно, недостовірність електронного доказу.
Стосовно ідентифікації автора документів Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 р. встановив презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, яка означає їх цілісність (достовірність), поки інша сторона цього не спростує, що, у свою чергу, мало наслідком застосування принципу самоідентифікації автора: «Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами).
У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».
Щодо заявленого Відповідачем клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. З урахуванням наведених вище обставин та суперечливої поведінки Відповідача
задоволення клопотання про призначення експертизи не матиме сенсу, оскільки відсутні оригінали згаданих вище довіреностей. Оригінали цих документів, як зазначалося у позовній заяві, знаходяться у Відповідача, в матеріалах справи відсутні..
Тож суд відмовив у задоволенні цього клопотання.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 06.04.2023 було сторонам було надано строк у 10 днів для подання відповіді на відзив та заперечень.
Формалізація господарського процесу, чіткість та етапність процедур, а також встановлення процесуальних строків на вчинення сторонами тих чи інших дій спрямована на уніфікацію процесу, раціональне використання ресурсів Сторін та часу суду тощо і є цілком обґрунтованою.
Разом з тим, застосування цих чітких правил має бути гнучким, враховувати реалії сьогодення та положення, в якому знаходяться Сторони під час повномасштабної війни.
Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
За цими міркуваннями, суд, з метою повного,всебічного, законного та справедливого розгляду справи прийняв та долучив до справи усі надані сторонами заяви, докази, не зважаючи на строки їх подання, керуючись приписами частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Ухвалою суду від 11.09.2023 у позивача було витребувано оригінали усіх документів, доданих до позовної заяви. Як зазначалося у відповіді на відзив, Позивач співпрацював з Відповідачем протягом багатьох років.
Ділова практика у сучасних реаліях склалася таким чином, що на першому .етапі. сторони правочину здійснюють обмін документами за допомогою електронної пошти та інших засобів електронної комунікації, а згодом обмінюються паперовими документами. Таким же чином здійснювалася і співпраця між Позивачем та Відповідачем протягом тривалого часу. Однак на певному етапі правовідносин Відповідач, отримавши від Позивача виконання якісних робіт та поставку готової продукції, з невідомих причин спочатку відмовився надіслати Позивачеві скановані копії документів, а згодом повернути їх оригінали (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт), а також виконати свої зобов'язання з оплати.
Зазначені обставини також підтверджуються заявою свідка, ОСОБА_5 . Зокрема, 18.01.2022 року від Відповідача надійшов гарантійний лист, в якому Відповідач повідомив про фінансові складнощі, підтвердив свою заборгованість у загальному розмірі 998 591.00 грн, зобов'язався сплатити цю заборгованість до 07.02.2022 року.
03.02.222 року від Відповідача на адресу Позивача надійшов електронний лист, до якого Відповідач долучив підписані зі свого боку акт прийому - передачі виконаних робіт № 107 від 24.12.2021 та товарно-транспортну накладну № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021 року.
З огляду на викладене, Позивач надіслав до суду усі наявні у нього оригінали документів по господарським операціям, які відбулися з Відповідачем у спірному періоді:
- Договір підряду № 24/07-01 від 24.07.2020 року та специфікація № 8 від 01.11.2021 (договір та специфікацію було отримано Позивачем від Відповідача у сканованому вигляді та підписано директором Позивача. Договір та специфікація з оригінальним підписом Відповідача зберігається у Відповідача). За цими документами Сторони співпрацювали протягом 2020-2021 років.
- Накладна на відпуск готової продукції № ПКП - 03/12-01 від 03.12.2021 з підписом водія ОСОБА_2 про отримання товару.
- Товарно-транспортна накладна № ПКП-03/12-01 від 03.12.2021 з підписом водія ОСОБА_2 про отримання товару.
- Акт прийому - передачі виконаних робіт № 92 від 03.12.2021 року.
- Накладна на відпуск готової продукції № ПКП-24/12-02 від 24.12.2021 з підписом водія Тищенка про отримання товару.
- Товарно-транспортна накладна № 24/12-02 від 24.12.2021 з підписом водія ОСОБА_7 про отримання товару.
- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 107 від 24.12.2021.
- Заява свідка ОСОБА_5 .
Інші документи, засвідчені копії яких долучалися Позивачем до матеріалів справи, існують в електронній формі, тобто є копіями електронних документів.
Суд зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 зазначеного Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).
Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотним умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір № 24/07/-01 від 24.07.2020 є договором підряду, до регулювання правовідносин якого застосовуються положення глави 61 ЦК України (підряд).
Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Відповідно до ст. 839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.
Згідно з ч. 1,3 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 844 ЦК України передбачено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Таким чином, суд презюмує, що зазначені вище документи підписано сторонами з досягненням згоди з усіх істотних умов, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на час укладення додаткового договору та підписання акту приймання виконаних робіт не заявляв додаткових вимог щодо їх умов та змісту, не відкликав своєї згоди на їх укладення та підписання.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду є порушеним відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Порядок оплати підрядних робіт визначено у статті 854 ЦК України. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Закон пов'язує виникнення зобов'язання з оплати робіт з фактом їх виконання і сам по собі акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення такого зобов'язального правовідношення. Наявність підписаного замовником акту прийняття роботи не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи (пункт 31 постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 916/446/16). Водночас можливість замовника висувати заперечення проти вимог підряднику про оплату виконаних робіт залежить від характеру претензій та поведінки сторін до та після прийняття робіт.
Частина друга статті 853 ЦК України встановлює, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Наведені норми містять презумпцію обов'язку замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи. Крім того, на замовника покладається обов'язок оглянути виконані роботи. Зазначення такого огляду полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаної роботи (пункт 5.4 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/665/20).
Значення огляду при прийняті робіт полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаних робіт до підписання акта здачі-приймання. У акті сторона, яка приймає роботи має вказати всі претензії до виконаних робіт, якщо у замовника є такі претензії. При цьому сторони складають перелік претензій, що додається до акта здачі-приймання і визначає строки їх усунення.
Якщо при здачі-приймання об'єкта виявляться суттєві недоліки, які виникли з вини підрядника, замовник не повинен приймати об'єкт до їх усунення і має право затримати оплату за виконані роботи (постанова у справі № 912/2635/17 від 01.08.2019).
Суд зазначає, що оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності та взаємозв'язку всієї сукупності доказів.
Подібний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21.
Судом обґрунтовано встановлено, що відповідачем прийнято роботи, виконані позивачем за договором, що підтверджується, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами прийому виконаних робіт за договором № 24/07-01 від 24.07.2020р. № 107 від 24ю12.2021р. (т.1, а.с. 95) Вказаний документ сторонами підписано без заперечень.
Згідно з частинами першою-третьою статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.
Із правового аналізу вказаної норми слідує, що нею врегульовані різні випадки з різними правовими наслідками. Так, замовник, який при прийнятті робіт негайно не заявив про виявлені допущені у роботі відступи від умов договору або інші явні недоліки у виконаній роботі, втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Водночас замовник має право вже після прийняття робіт заявити про виявлені приховані недоліки (негайно після їх виявлення), тобто ті, які не могли бути встановлені при звичайному способі прийняття робіт. (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18).
Основні принципи матеріального права, визначені у ст. 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, та принципи процесуального законодавства, визначені у ст.2 Господарського процесуального кодексу, змагальність та рівність учасників судового процесу.
Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акту законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України, необхідно керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи. (такий правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18),
Таким чином, суд встановивши, що позивачем виконано зобов'язання за договором підряду, сторонами складено та підписано акти приймання передачі виконаних позивачем робіт без зауважень, водночас, відповідач за виконані позивачем роботи не розрахувався, отже, суд робить висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором, з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пені, виконавши обґрунтований перерахунок заявлених позивачем нарахувань.
Суд констатує, що в повній мірі було встановлено обставини справи, надано їм належну правову оцінку, з урахуванням всіх доводів, заперечень сторін та положень ст.ст. 73, 74, 86, 236 ГПК України, отже, суд робить обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову,
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
Отже, слід зауважити, що під час розгляду спору, суд обмежений предметом та визначеними позивачем підставами позовних вимог.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу суд враховує, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу, не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232,233,236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовльнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЇРОВО ВАЙНЕРІ" (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Берегова, буд. 9А, код ЄДРПОУ 40837596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЛС ЛОГІСТИК" (63200, Харківська область, смт.Нова Водолага, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 40720947) основну заборгованість за договором підряду № 24/07-01 від 24.07.2020р. 447 591.20грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань - 50 440,08грн., інфляційне збільшення боргу - 128 281,95грн., три відсотки річних - 17 658,08грн., всього: 643 971,31грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22 квітня 2024 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна