Справа № 303/9868/23
18.04.2024 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретаря: ОСОБА_4 ,
за участі учасників судового процесу: прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №11-кп/4806/89/24 за апеляційною скаргою прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року,
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року, клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 42023070000000125, внесеному 22.05.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про продовження строку запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково.
Продовжено відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08 квітня 2024 року включно.
Визначено обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заставу у розмірі 115 (сто п'ятнадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 348220 (триста сорок вісім тисяч двісті двадцять) гривень.
Покладено на обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в разі внесення застави, такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідного органу влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_9 , свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
В ухвалі суду вказується на те, що у провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
До початку судового засідання прокурор подав клопотання про продовження відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, оскільки останні обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, що скоєне діяння, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на продовження існування ризиків, визначених ст. 177 КПК України, та неможливість їх запобіганню шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Просив клопотання задовольнити у повному обсязі.
Судом встановлено, що стороною обвинувачення доведено наявність обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України. Підставами застосування запобіжного заходу визнано обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кримінального правопорушення та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. На підставі вищевказаного, дійшов висновку про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти доведеним під час розгляду вказаного клопотання ризикам, наявність яких була встановлена судом при обранні стосовно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжного заходу та продовжив строк тримання обвинувачених під вартою з визначенням розміру застави.
В апеляційній скарзі прокурор вказує, що оскаржувана ухвала суду є законною у частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак не відповідає вимогам закону в частині встановлення застави. Зазначає, що інкриміновані обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяння, поєднані із застосуванням насильства та погрозою застосування такого, жодним чином не узгоджуються з висновками суду першої інстанції про можливість визначення обвинуваченим застави. Просить суд, оскаржувану ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою продовжити запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , без визначення застави.
Інші учасники судового процесу апеляційні скарги не подавали.
Заслухавши суддю-доповідача про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинувачених та захисника - адвоката ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення статті 6 пункту 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане певним обмеженням.
Статтею 392 КПК України визначено вичерпний перелік рішень суду першої інстанції, на які може бути подана апеляційна скарга.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на остаточне судове рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 року положення ч. 2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Колегія суддів звертає увагу, що вказане рішення Конституційного Суду України було ініційовано зверненням громадянина ОСОБА_13 і повністю ґрунтується на принципі захисту прав та свобод громадянина (особи) й надало можливість апеляційного оскарження судового рішення виключно в інтересах забезпечення судового захисту прав й свобод обвинуваченого, який перебуває під вартою.
Законом України № 1027-IX від 02.12.2020 Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України стосовно оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою частину другу ст.392 КПК України було доповнено другим абзацом, згідно якому ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Системний аналіз рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 та положень абз. 2 ч. 2 ст. 392 КПК України вказує на те, що апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, тобто ухвали суду якими обирається або продовжується запобіжний захід у виді тримання під вартою, або змінюється більш м'який запобіжний захід на тримання під вартою. І право такого апеляційного оскарження надано саме обвинуваченому, його захиснику чи законному представнику з метою захисту права обвинуваченого на свободу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що прокурор не має права в апеляційному порядку оскаржувати такі ухвали суду з метою погіршення становища обвинуваченого.
Зазначена позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 квітня 2020 року в справі № 344/13061/16-к (провадження № 51-6352км19).
Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що КПК України не передбачає, яке саме рішення має постановити апеляційний суд у випадку відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення суду, слідчого судді, яке не підлягає оскарженню, колегія суддів апеляційного суду керується ч. 6 ст. 9 КПК України, а також висновками, викладеними у Постановах Верховного Суду, які згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року (із змінами та доповненнями) є обов'язковими та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 755/10061/18, провадження № 51-1588км19 ) та в Ухвалі Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/118), рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження та про повернення скарги можуть бути ухвалені на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а у випадку встановлення вже в ході розгляду провадження в апеляційному порядку того, що скаргу подано на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційне провадження підлягає закриттю.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року, якою частково задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з визначенням розміру застави, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону, в тому числі й таким загальним засадам кримінального провадження як верховенство права та законність і не призведе до порушення конституційних прав та свобод осіб у кримінальному провадженні.
Приймаючи рішення про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 , апеляційний суд бере до уваги те, що в Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року в справі «Мельник проти України» (заява № 23436/03) зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року, якою частково задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з визначенням розміру застави - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді