вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2024 р. Справа№ 910/10534/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
секретар судового засідання Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від позивача: не з'явився;
від відповідачів: 1. Фоменко А.В. (представник)(в залі суду);
2. не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023, повний текст рішення складено 06.10.2023
у справі № 910/10534/23 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском сервіс"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг фінанс";
2. Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк"
про визнання недійсним договору,-
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс" та Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання недійсним договору факторингу від 17.01.2023 № 17/01-2023 (далі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за відсутності ліцензії у відповідача-1, що та неналежною оплатою - платіжними дорученнями №№ 295, 299 17.01.2023, що зумовлює його недійсність.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 у позові відмовлено повністю; судовий збір покладено на позивача.
Рішення мотивоване тим, що відповідачі вказували, що при оформленні вказаних платіжних доручень у графі призначення платежу через технічну описку, помилково було зазначено неправильний номер договору факторингу за яким проводилась оплата, а саме: "СПЛАТА КОШТІВ ЗГІДНО ДОГОВОРУ ФАКТОРІНГА №17/01-22023 ВІД 17.01.23", втім, правильним є призначення платежу такого змісту: "СПЛАТА КОШТІВ ЗГІДНО ДОГОВОРУ ФАКТОРІНГА №17/01-2023 ВІД 17.01.23". Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач-1 має право на здійснення таких фінансових послуг, а Договір укладено відповідно до вимог статті 1079 ЦК України у контексті суб'єктного складу такого правочину. Позивач не подав належних, допустимих достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання Договору недійсним. Суд дійшов висновку, що оспорювання договору факторингу в даному позовному провадженні вчинено умисно і дії позивача необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на ухилення від взятих на себе зобов'язань та уникнення відповідальності за їх не виконання - порушення права Кредитора на своєчасне отримання у порядку поруки за Договором факторингу з регресом № Ф-DN1-52 від 07.07.2016 р. та Договором № 1126 від 30.07.2021, в сумі 4 341 470,53 грн., що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу ТОВ "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 задовольнити; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідачів.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, оспорюваний договір укладений з порушенням вимог до суб'єктного складу договору факторингу, який передбачає наявність відповідної ліцензії у фактора, і це, відповідно до ст. 203 ЦК України, зумовлює його недійсність, що не було в повній мірі досліджено судом першої інстанції.
Також скаржник зазначає про те, що другий відповідач не підтвердив належним чином здійснення оплати на виконання, відповідно до п. 3.1 оспорюваного договору і не міг набути відповідні права грошової вимоги на отримання від боржників, зокрема позивача.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу акцентує увагу на тому, що він має право на здійснення таких фінансових послуг, що підтверджується відповідними розпорядженнями, договір факторингу № 17/01-2023 сторонами укладено відповідно до вимог ст. 1079 ЦК України, а вимоги скаржника щодо визнання його недійним є безпідставним та надуманим і не підлягає задоволенню. Крім того, законність, належна правосуб'єктність сторін та повне виконання умов факторингу № 17/01-2023 від 17.01.2023 встановлена ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.03.2023 у справі № 908/2465/22.
Про факт вірного призначення платежу перший відповідач додатково повідомив другого відповідача, як попереднього кредитора листом вих. № 17/01-2023д від 17.01.2023, крім того, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватись судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, адже невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.
На переконання першого відповідача, позивач звернувся із зазначеним позовом задля інших цілей, ніж захист порушеного права чи інтересу, зокрема, з метою ухвалення від виконання своїх грошових зобов'язань, які є предметом розгляду у господарському суді Дніпропетровської області у справі № 904/1718/23.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/10534/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн.
17.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків до якого додано копію платіжної інструкції № 6218 від 16.10.2023, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 4 026,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23. Призначено справу № 910/10534/23 до розгляду у судовому засіданні 21.11.2023.
20.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 910/10534/23, у зв'язку із тим, що його представник братиме участь у іншому судовому засіданні.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" про відкладення розгляду справи № 910/10534/23. Відкладено розгляд справи № 910/10534/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 на 16.01.2024.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкладено розгляд справи № 910/10534/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 на 13.02.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. який є суддею-доповідачем, на лікарняному, розгляд справи призначений на 13.02.2024 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 на 19.03.2024.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, тимчасову непрацездатність судді Гаврилюка О.М., з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/10534/23 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиція учасників справи
Представник позивача та другого відповідача у судове засідання 19.03.2024 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Представник першого відповідача у судовому засіданні 19.03.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 17.01.2023 другим відповідачем (первісний кредитор) і першим відповідачем (новий кредитор) укладено Договір факторингу № 17/01-2023, відповідно до умов якого до першого відповідача перейшли права вимоги за низкою договорів/контрактів, які належали другому відповідачу, в тому числі права вимоги до боржника ПрАТ "ММК ім.ІЛЛІЧА" та до Товариства, як поручителя боржника.
На думку позивача, вказаний Договір укладено з порушенням приписів статті 1079 ЦК України, а саме вимог стосовно суб'єктного складу (Товариство вказує, що у Компанії відсутня ліцензія), тому вказаний правочин має бути визнано недійсним в силу приписів статті 203 ЦК України.
Також, позивач вказував на те, що за Договором не здійснено належним чином оплату.
Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України).
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
В силу приписів частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частинами другою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, в силу приписів вказаної норми правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним Договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання Договору недійсним.
Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За своєю правовою природою укладений відповідачами Договір є договором факторингу.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Перший відповідач на виконання умов Договору сплатив на користь другого відповідача грошові кошти, що підтверджується такими платіжними дорученнями:
- від 17.01.2023 № 295;
- від 17.01.2023 № 299.
Як зазначили відповідачі, при оформленні вказаних платіжних доручень у графі призначення платежу через технічну описку, помилково зазначено неправильний номер договору факторингу за яким проводилась оплата, а саме: "СПЛАТА КОШТІВ ЗГІДНО ДОГОВОРУ ФАКТОРІНГА №17/01-22023 ВІД 17.01.23", водночас, правильним є призначення платежу такого змісту: "СПЛАТА КОШТІВ ЗГІДНО ДОГОВОРУ ФАКТОРІНГА №17/01-2023 ВІД 17.01.23", про що перший відповідач повідомив другого відповідача листом від 17.01.2023 вих. №17/01-2023д про вказану помилку та правильне призначення платежу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачами було укладено інший договір факторингу, за яким і було здійснено оплату за вказаними вище платіжними дорученнями, у зв'язку чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що оплата здійснена першим відповідачем на користь другого відповідача проведена не відповідно до спірного договору.
Крім того, належне виконання Компанією зобов'язань за Договором і перехід до першого відповідача відповідних прав вимоги підтверджується актом приймання-передачі відступлених прав, який підписаний відповідачами.
В подальшому, у квітні 2023р. другий відповідач звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" заборгованість в порядку поруки за Договором факторингу з регресом № Ф-DN1-52 від 07.07.2016 р. та Договором № 1126 від 30.07.2021 р., в сумі 4 341 470, 53 грн та судових витрат у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" та ТОВ "Фінансова компанія Мустанг - фінанс" укладено договір факторингу № 17/01-2023 від 17.01.2023р. Згідно із предметом договору, клієнт безумовно та безвідклично відступає фактору усі права клієнта за контрактами. Фактор набуває від клієнта відповідні права грошової вимоги на отримання від боржників всієї заборгованості за контрактами. На користь фактора відступаються усі інші права вимог клієнта до боржників та їх поручителів, що випливають з контрактів. У позовній заяві позивач посилається на Договір № 17/01-2023 від 17.01.2023р. як на підставу позовних вимог.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Корнієнка Василя, 72) ініційовано спір у справі № 910/7768/23 з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс" (01010, м. Київ, БЦ "Сенатор", 4 поверх, вул. Князів Острозьких, 32/2) та Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4) про визнання недійсним договору факторингу №17/01-2023 від 17.01.2023.
У підготовчому провадженні відповідачі надали відзиви на позовну заяву.
20.06.2023 Ухвалою 910/7768/23 саме позивач ініціював даний судовий процес, однак не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини своєї неявки, судом залишено позов без розгляду.
Стосовно ліцензії, яка необхідна для надання послуг факторингу, та дотримання приписів статті 1079 ЦК України, то слід зазначити таке.
Позивач вказує на порушення вимог до суб'єктного складу договору факторингу, передбачає наявність відповідної ліцензії у фактора.
Так, перший відповідач є факторинговою компанією, що працює у сфері фінансових послуг на всій території України.
У 2016 році Компанія отримала свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та на сьогодні веде активну діяльність на ринку фінансових послуг.
Першим відповідачем отримано відповідні ліцензії Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, які необхідні для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що підтверджується такими розпорядженнями:
- від 16.03.2017 № 585, відповідно до якого Компанії видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання послуг з факторингу: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
- від 10.01.2019 № 41, відповідно до якого відповідачу-1 видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу.
Слід зазначити, що вказана інформація є у вільному доступі в мережі інтернет, на сайті Компанії https://mustangfinance.com.ua/.
А крім того, такі відомості стали відомими позивачеві з матеріалів справи 904/1718/23 та 910/7768/23.
Основним видом діяльності першого відповідача є інші види грошового посередництва (код 64.19), до інших видів діяльності відноситься: Фінансовий лізинг, Інші види кредитування, Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., що відображено у Виписці з Єдиного державного реєстру, дану інформацію також можна отримати в публічному доступі на сайті https://opendatabot.ua/.
Отже, матеріалами справи підтверджується те, що перший відповідач має право на здійснення таких фінансових послуг, а Договір укладено відповідно до вимог статті 1079 ЦК України у контексті суб'єктного складу такого правочину, водночас позивачем не надано належних, допустимих достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання Договору недійсним.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що оплата здійснена першим відповідачем на користь другого відповідача проведена відповідно до спірного договору, наявність у першого відповідача відповідної ліцензії, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32), наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23, відсутні.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10534/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/10534/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 19.04.2024.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко