Справа № 148/2446/23
Провадження № 2/188/664/2024
22 квітня 2024 року смт.Петропавлівка
Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Курочкіної О.М.
секретар судового засідання Фесик Ю.В.
справа №148/2446/23
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Третя особа: Служба у справах дітей Тульчинської міської ради
про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька
До суду звернулася позивачка ОСОБА_1 з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особо Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
В позові позивачка зазначає, з 2008 року вона проживала в незареєстрованому шлюбі як чоловік і жінка з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , батьком якого відповідно до актового запису №876, вчиненого 14 жовтня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, та свідоцтва про народження є ОСОБА_2 . 11 вересня 2010 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис №390. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 31 січня 2020 року шлюб між нею і відповідачем було розірвано. Після розірвання нашого шлюбу син ОСОБА_3 залишився проживати зі нею і проживає до цього часу.
Після масштабного вторгнення Росії на територію України та проведення бойових дій на Сході України вона разом із сином ОСОБА_3 переїхала жити в с.Клебань Тульчинського району Вінницької області до своїх батьків та зареєструвалася як тимчасово переселена. Місце її постійного проживання та постійної реєстрації є м.Лисичанськ Луганської області, яке на даний час непідконтрольне державі Україна і знаходиться в окупації.
02 травня 2022 року батько дитини, тобто відповідач, ОСОБА_2 , будучи в Тульчинському районі, надав згоду на виїзд сина ОСОБА_3 за кордон, яку було нотаріально посвідчено державним нотаріусом Тульчинського держаного нотаріального округу Вінницької області. Так як на території України була і є загроза ракетних обстрілів, вона і син ОСОБА_3 виїхали за кордон, але через деякий час повернулися.
18 серпня 2023 року в Республіці Туреччина вона уклала шлюб із громадянином Республіки Туреччина ОСОБА_5 і на період війни, оскільки безпечного місця на території України немає, має намір та можливість поїхати разом із сином Давидом, ради його ж безпеки та подальшого навчання за кордоном, в Республіку Туреччина до свого чоловіка ОСОБА_5 . Однак, так як ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітнім, без згоди батька дитини із території України він виїхати не може. А нотаріально посвідчену згоду батько дитини не дає.
Враховуючи вищезазначені обставини позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.
Позивачка надала суду заяву в якій зазначила про розгляду справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, судовий збір просить залишити за нею.
Відповідач до суду не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, не заперечує проти задоволення позовних вимог позивачки.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Тульчинської міської ради до суду надала заяву про розгляд справи у їх відсутність за наявними в матеріалах справи документами.
Вивчивши заяву відповідача та матеріали справи суд вважає, що даний позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що сторони перебували у приватних стосунках з 2008 року без державної реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 , якого відповідач визнав, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області повторно 21.04.2022 року, про що складено відповідний актовий запис №876, в якому зазначено в графі батько « ОСОБА_6 », відповідач по справі, в графі мати - « ОСОБА_1 », позивачка по справі.
11.09.2010 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, про що в Книзі реєстрації шлюбу зроблено відповідний актовий запис за №390, після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 .
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України позивач разом з сином ОСОБА_3 виїхала з м.Лисичанськ Луганської області до с.Клебань Тульчинського району Вінницької області де проживають її батьки, де і зареєструвалися як ВПО.
У зв'язку із загрозою ракетних обстрілів 02.05.2022 року відповідач надав нотаріальну згоду на виїзд сина ОСОБА_3 за кордон разом з матір'ю ОСОБА_1 , позивачем по справі.
31.01.2020 року рішенням Лисичанського міського суду Луганської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний. Рішення набрало законної сили 03.03.2020 року.
18 серпня 2023 року в Республіці Туреччина позивач уклала шлюб із громадянином Республіки Туреччина ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 18.08.2023 року в Районному управлінні у справах цивільного стану ЮРЕГІР/АДАНА Сейхан Республіка Туреччина. ОСОБА_1 після укладення шлюбу отримала прізвище ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка набрала чинності для України 27.09.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Також пунктами 3, 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися в супереч інтересам дитини.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків, за відсутності згоди другого з батьків, на підставі рішення суду, може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
У Постанові від 04.07.2018 у справі N 712/10623/17 (провадження N 14-244цс18) Велика Палата Верховного Суду відійшла від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 235/139/16-ц (N 6-15цс17), згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У своїй Постанові від 04.07.2018 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Неможливість отримання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньому сину сторін на переконання суду суперечать законним правам і інтересам дитини. Будь - яких обмежень для реалізації права на виїзд за межі України неповнолітнього сина сторін не має.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, враховуючи, що при розгляді даної справи судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд дитини за межі України для тимчасового перебування за кордоном з метою оздоровлення та відпочинку суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Жодних доказів того, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька буде суперечити інтересам сина, чи буде порушувати його права, відповідач суду не надав. При цьому до суду відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі та не заперечив проти надання дозволу на виїзд за кордон сина без його згоди.
Судові витрати, відповідно до заяви, позивачка бажає залишити за собою.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частина 1 статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, тимчасовий виїзд ОСОБА_3 за кордон терміном на два роки у супроводі матері, за відсутності згоди батька - Відповідача по справі, та надання на вказане дозволу суду, відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.
На підставі викладеного, ст. 27 Європейської Конвенції про права дитини, ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України", Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документу дитини, Правила перетинання державного кордону громадянами України, ст. ст. 141, 150, 155 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15,16 Цивільного кодексу України, керуючись, ст.ст. 4, 133, 141, 229, 258-259, 264-265ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька задовольнити в повному обсязі.
Надати дозвіл на тимчасові виїзди неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 за межі України без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 на період з моменту набрання цього рішення законної сили по 22.04.2026 року у всі країни світу.
Дозволити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 без згоди батька дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 оформляти документи для тимчасових виїздів неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 за межі України на період з моменту набрання цього рішення законної сили по 22.04.2026 року у всі країни світу.
Судові витрати, сплачені по справі, залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О. М. Курочкіна