Головуючий суддя у першій інстанції: Мачульського В.В.
19 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34695/23 пров. № А/857/6058/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 140/34695/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
27.11.2023р. ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просила суд:
-визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати в межах строку позовної давності вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), без обмеження в часовому просторі до настання обставин з якими закон пов'язує припинення таких виплат.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2024р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2024р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю (законним представником) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , посвідченням дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 перебуває на обліку в органах пенсійного фонду України як одержувач пенсії по інвалідності з 12.10.2023р.
Крім того, згідно паспортних даних позивач та її неповнолітня дитина проживають в с. Мостище Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991р. №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Законний представник не отримує підвищення до пенсії, на неповнолітню дитину ОСОБА_2 відповідно до ст.39 Закону № 796-ХІІ., у зв'язку із чим звернулась до суду за захистом порушеного права.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (редакція, чинна до 01.01.2015р.), передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014р. (далі Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015р., пп.7 п. 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII від 04.02.2016р., який згідно з Розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016р. і яким внесена до Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ст.39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018р. №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п.п. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення п.п. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018р. №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст.16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч.2 ст.3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018р. №6-р/2018 встановлено порядок його виконання щодо застосування ст.53, ст.60 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII. Проте, застережень щодо порядку застосування ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказане Рішення не містить.
Таким чином, з 17.07.2018р. відновила дію редакція ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка була чинною до 01.01.2015р. (тобто в редакції від 09.07.2007р.). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням ст.39 Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ст.39 у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка чинна з 01.01.2016р., врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція ст.39, яка була чинна до 01.01.2015р., урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018р. №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що малолітні діти мають право на підвищення до пенсії у порядку ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право виключно на пільги та компенсації, визначені Розділом V "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи" даного Закону.
ст.30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" чітко визначено, що потерпілим дітям, зазначеним у п.1-6 ст.27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги:
2) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років - у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу за весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування, одному з батьків або особі, яка їх замінює, якщо дитина потребує догляду батьків згідно з медичним висновком закладу охорони здоров'я, в якому дитина лікується чи перебуває на диспансерному обліку;
4) безплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та матеріалів, прирівняних до них за вартістю, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я);
10) надання жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустки по вагітності і родах тривалістю 90 календарних днів до родів і 90 календарних днів після родів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи.
Вагітні жінки забезпечуються додатковим харчуванням за нормами, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
11) безплатне харчування учнів закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти, студентів закладів фахової передвищої освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення (п.2, п.3, п.4 ст.2 цього Закону), а також дітей, евакуйованих із зони відчуження, дітей, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, які проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення. Дітям, які не харчуються в зазначених закладах освіти, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
13) зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Дітям, зазначеним у п.7 ст.27 цього Закону, надаються пільги, передбачені п.3, п.4, п.5 ч.1 першої цієї статті. Одному з батьків зазначених дітей або особі, яка їх замінює, надаються пільги, передбачені п.2 частини першої цієї статті.
Дітям, зазначеним у ст.27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, надаються компенсації та пільги, передбачені п.п.1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11 частини першої цієї статті, а також надаються такі компенсації та пільги:
1) безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі з числом посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
2) позачергове обов'язкове забезпечення місцями у закладах дошкільної освіти незалежно від відомчої підпорядкованості;
3) використання чергової відпустки у зручний час для одного з батьків дитини з інвалідністю або особи, яка їх замінює, а також отримання одним із батьків або особою, яка їх замінює, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 робочих днів на рік;
4) вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов'язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні загальноосвітні школи та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави;
5) позачергове влаштування в заклади соціального захисту, а також обслуговування службами соціального захисту вдома, якщо дитина з інвалідністю не має близьких родичів, які проживають разом з нею;
6) розмір державної соціальної допомоги, призначеної дитям з інвалідністю віком до 18 років, підвищується на 50 процентів від розміру, передбаченого абзацом п'ятим частини першої статті 2 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю";
7) надання додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати дитині, яка стала особою з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребує особливого догляду. Відсутність окремої кімнати є підставою для взяття на квартирний облік. Сім'ям, що мають дітей з інвалідністю, надається право позачергового одержання жилих приміщень;
8) 50-процентна знижка плати за користування сім'єю, що має дитину з інвалідністю, житлом (квартирна плата), телефоном (в тому числі щодо оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості) та комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, за умови, що дитина проживає разом з сім'єю.
Сім'ям, що мають дітей з інвалідністю, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення, відшкодовується 50 процентів вартості палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню;
9) позачергове встановлення сім'ї, що має дитину з інвалідністю, телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення;
10) щорічне безплатне забезпечення дитини з інвалідністю та одного з батьків чи особи, яка їх замінює, путівкою для будь-якого виду оздоровлення чи відпочинку протягом двох місяців шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівки через безготівкове перерахування закладам оздоровлення чи відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із оздоровлення або відпочинку чи одержання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні.
Батьки потерпілих дітей з інвалідністю або особа, яка їх замінює, мають право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків.
Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
11) першочергове безкоштовне протезування дітей з інвалідністю.
Дітям, які мають підстави для встановлення категорії 2 або 3, до досягнення повноліття, крім компенсацій та пільг, зазначених у частині першій цієї статті, надаються пільги, передбачені п. 2, 4 і 5 ч.3 цієї статті.
Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій.
Дітям до досягнення повноліття, які до вступу в державні заклади вищої освіти, заклади фахової передвищої освіти, заклади професійної (професійно-технічної) освіти, розташовані за межами зони забруднення, мали підстави для отримання категорії 4, надаються пільги, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті та пунктом 4 частини третьої цієї статті, а студентам з числа цих дітей віком до 23 років надаються пільги, передбачені пунктом 6статті 22 цього Закону.
Враховуючи, що неповнолітня дитина не належать до категорії особи, яка підпадає під визначення "пенсіонер", та на обліку у пенсійному органі не перебуває, доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять, а тому доводи позивача про те, що неповнолітня дитина є пенсіонером не заслуговують на увагу.
Пенсія по інвалідності, яка виплачується дитині, є державною підтримкою для дитини, та у спірних правовідносинах не може слугувати підставою для віднесення дитини до категорії пенсіонерів.
Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, так як правовідносини, відносно яких вони сформовані, є відмінними від розглядуваних у даній справі.
Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної погоджується з висновками суду першої інстанції, що жодних правових підстав для нарахування дітям доплати у порядку саме ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючим пенсіонерам немає, а отже немає правових підстав для задоволення позову.
Одночасно, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу апелянта на наступне.
ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу, публічно-правовий спір це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Системний аналіз зазначених норм дають підстави для висновків, що не передбачено захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що як при поданні позовної заяви так і при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 не надала жодного належного та допустимого доказу про звернення до пенсійного органу із відповідною заявою про проведення доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і пенсійний орган приймав відповідне рішення за наслідками розгляду такої заяви.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки, заявлені позовні вимоги носять передчасний характер, (заявлені на майбутнє), а судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Із змісту ч.4.ст.317 КАС України видно, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав задоволення позову однак, неправильно застосував норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі що відповідно до ч.4 ст.317 КАС України є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 140/34695/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 19.04.2024р.