17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/8174/23 пров. № А/857/25713/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Довгої О.І., Кузьмича С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №260/8174/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Дору Ю.Ю., місце ухвалення - м. Ужгород, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дата складання повного тексту - 29.11.2023),-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , якою просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить службу в лавах Збройних Сил України, у військовій частині НОМЕР_1 . З 19.06.2023 року у позивача виникла необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю своєї дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Тому позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте, на вказану заву відповідач повідомив позивача, що необхідно подати рапорт встановленого зразка з усіма необхідними та належно завіреними документами. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що вимога стосовно надання виключно висновку МСЕК є незаконною, адже Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачає альтернативу між висновком ЛКК або МСЕК. Тобто, за приписами статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» необхідність здійснення постійного догляду повинна підтверджуватися медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; Постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013р. №413 регулює питання звільнення осіб, які проходять службу за контрактом, а не за призовом під час мобілізації; позивачем до рапорту про звільнення з військової служби надано достатні докази на підтвердження того, що мати його дружини внаслідок хвороби має потребу у постійному догляді. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходить службу в лавах Збройних Сил України, що підтверджується довідкою від 17.06.2023 року №2345 про те, що позивач проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 20.11.2021 року (свідоцтво серії НОМЕР_2 )
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «ВЦПМСД Ужгородської районної ради» (далі - висновок ЛКК) від 19 червня 2023р. №688 ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду (а.с.11 на звороті).
Згідно висновку із протоколу ЛКК від 19 червня 2023 №689 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за станом здоров'я не може здійснювати сторонній догляд.
У зв'язку з цим, позивач через уповноваженого адвоката, у встановленому порядку, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив звільнити його з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у запас, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На вказану заву, відповідачем було роз'яснено позивачу про звернення з відповідним рапортом.
Не погоджуючись із бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання про звільнення позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно з поданої заяви, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що поданий позивачем висновок (заключення) ЛКК від 19 червня 2023 року №688 не може вважатися належним доказом та підставою для його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII..
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
В свою чергу, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Постановою КМУ «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю своєї дружини, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Відповідач, відмовляючи у задоволенні відповідного рапорту, відзначив, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-ти річного віку, є виключно висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії.
В свою чергу, позивач - апелянт у справі, наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю дружини, вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії №112/2 від 19.06.2023, відповідно до якого ОСОБА_5 потребує постійного стороннього догляду.
Відтак, на переконання колегії суддів, предметом спірних правовідносин є допустимість висновку ЛКК №688 від 19.06.2023 року для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
Так, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 (далі - Положення).
Підпунктом 1 п.11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Зі здійсненого аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, колегія суддів приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вважав, що наданий позивачем висновок (заключення) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю своєї дружини позивача та слугувати підставною для звільнення позивача з військової служби, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноважений інший орган (установа).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, положення Постанови №413 деталізують приписи Закону №2232-XII зазначені у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26, суперечність правових норм одна одній відсутня. При цьому, Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, у той час приписи Постанови №413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
При цьому, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги позивача про те, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення статті 26 Закону №2232-XII, оскільки нормами вказаного Закону встановлено загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Постанови №413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Таким чином, для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю своєї дружини позивач мав надати саме висновок медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене, поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії №688 від 19.06.2023 року не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Відтак, на час розгляду даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, та за наявних у матеріалах справи доказів, у колегії суддів відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю своєї дружини.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №260/8174/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. І. Довга
С. М. Кузьмич