Справа № 560/12869/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
17 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять суд скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послались на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційні скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 03.05.1983 позивач з 03.04.1995 по 13.04.1998 працювала в селянському (фермерському) господарстві "Струмок".
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 14.04.2023 про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону №1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.04.2023 №222030021521 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Зазначено, що страховий стаж складає 27 років 2 місяці 20 днів. До страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.05.1983 не зарахований період роботи у селянському (фермерському) господарстві "Струмок" з 03.04.1995 по 13.04.1998, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за застраховану особу до Пенсійного фонду України. Період з 01.01.1998 по 31.03.1998 зараховано згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушенихправ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 30 років.
Як встановив суд, позивач, на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком (14.04.2023), згідно з паспортними даними досяг віку 60 років, що не заперечується сторонами.
Спірним є наявність в позивача 30 років страхового стажу.
Зі змісту оскарженого рішення слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є те, що страховий стаж останнього становить 27 років 02 місяці 20 днів. Відповідачем не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 03.04.1995 по 31.12.1997 та з 01.04.1998 по 13.04.1998 у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків за застраховану особу до Пенсійного фонду України.
Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Суд зазначає, що спірні періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 від 03.05.1983. Наявні у трудовій книжці записи є достатніми та належними, які дійсно підтверджують трудову діяльність позивача у спірний період.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачі не надали.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV: страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Приписами статті 20 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відтак, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Крім того, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження відповідача щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за застраховану особу за періоди з 03.04.1995 по 31.12.1997 та з 01.04.1998 по 13.04.1998, не є підставою для не включення відповідних періодів роботи до стажу, що дає право на пенсію за віком, оскільки відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка працівника.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно зазначив в рішенні від 21.04.2023 №222030021521 про не зарахування до страхового стажу позивача періодів з 03.04.1995 по 31.12.1997 та з 01.04.1998 по 13.04.1998.
Враховуючи наведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 03.04.1995 по 31.12.1997 та з 01.04.1998 по 13.04.1998.
Як встановив суд, страховий стаж, вказаний в спірному рішенні відповідача, становить 27 років 02 місяці 20 днів. З урахуванням періодів роботи з 03.04.1995 по 31.12.1997 та з 01.04.1998 по 13.04.1998 загальний страховий стаж позивача становить більше 30 років, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.
Отже, позивач відповідав вимогам законодавства, дотримання яких надає йому право на призначення пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV, станом на час звернення до пенсійного органу (14.04.2023).
При цьому порушене право позивача полягає у прийнятті суб'єктом владних повноважень рішення про відмову призначити пенсію за наявності законодавчо визначених підстав.
З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення підлягає скасуванню.
За таких обставин, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату йому пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку 06.04.2023, а звернувся з заявою 14.04.2023 та, як встановив суд, на час звернення мав визначений законодавством страховий стаж, то з урахуванням підпункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія йому має бути призначена з 07.04.2023.
Щодо доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про те, що позовна вимога зобов'язального характеру є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів вказує слідуюче.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом №1058-ІV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Оцінюючи позицію апелянтів, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційних скаргах не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.