Справа № 120/5068/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук М.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
19 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з Надзвичайного ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Другого державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Другого державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Другого державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 41534,22 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у Другому Державному пожежно-рятувальному загоні головного управління ДСНС України у Вінницькій області.
Наказом головного управління ДСНС України у Вінницькій області № 294 від 26.09.2017 року позивача було звільнено із служби цивільного захисту, та, відповідно, з усіх видів грошового забезпечення.
У зв'язку із незгодою позивача із проведеним розрахунком, він звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.10.2021 року у справі №120/6576/21-а відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до другого Державного пожежно-рятувальний загону головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 21.09.2017 року, враховуючи базовий місяць, який використовувався у січні 2016 року, та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008, з урахуванням вже виплаченої суми індексації.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач скористався своїм правом на подання апеляційної скарги.
Так, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2022 року, зокрема апеляційну скаргу задоволено та зобов'язано другий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2017, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008, з урахуванням вже виплаченої суми індексації.
28.07.2022 року відповідачем було здійснено виплату індексації у розмірі 13335,65 грн та 07.03.2023 - здійснено виплату у розмірі 36058,18 грн.
Вважаючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у повному обсязі є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 26.09.2017 року (наступного дня після звільнення з органів ДСНС) по 26.03.2018 року (останній день піврічного терміну, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України), тобто за 182 календарних дні.
Суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням ст. 117 КЗпП України, становить: 228,21 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 41534,22 грн.
З огляду на те, що розмір несвочасно виплаченої позивачеві індексація грошового забезпечення, що була у сплачена у повному розмірі лише 07.03.2023 року, складає 49393,83 грн, то середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 41534,22 грн не перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум та, відповідно, підлягає стягненню з відповідача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Оскільки спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Приписами частини першої статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок на виконання рішення суду у справі №120/6576/21-а з позивачем проведено розрахунок частинами, так 28.07.2022 року було виплачено суму у розмірі 13335,65 грн та 07.03.2023 року у розмірі 36058,18 грн, тобто остаточний розрахунок суми індексації у розмірі 49393,83 грн проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (07.03.2023), колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року. А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 26.09.2017 року (наступного дня після звільнення з органів ДСНС) по 26.03.2018 року (останній день піврічного терміну, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України), тобто за 182 календарних дні.
Згідно довідки 2 Державного пожежно-рятувального загону головного управління ДСНС України у Вінницькій області від 06.12.2023 № 01-413-011/05, середньоденний заробіток позивача за два останні календарні місяці перед звільненням складає 228,21 грн.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням ст. 117 КЗпП України, становить: 228,21 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 41534,22 грн.
Таким чином, при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення на суму 49393,83 грн. з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 41534,22 грн., що не перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Другого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.