Справа № 120/10278/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук М.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
19 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками .
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", починаючи з 29.01.2020 по день фактичної виплати.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Зокрема, позивач просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а саме в частині застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, як мінімальної законодавчої гарантії, якій має відповідати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В свою чергу відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебувала на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2020 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини, та, відповідно, з усіх видів забезпечення.
09.06.2023 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо його розміру грошового забезпечення за період з 2018-2020 роки.
Відповідач листом від 16.06.2023 року надав відповідні розрахунки.
Не погоджуючись із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 29.01.2020 року грошове забезпечення позивача мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови КМУ № 704 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд вважав за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року перерахунок грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого відповідно Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, враховуючи наявність встановленого факту невиплати позивачу грошового забезпечення в повному обсязі, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати належного грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
А тому, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Поряд із цим, суд зауважує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Тому згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на викладене, підстави для врахування такого показника, як "не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року", для обрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, на переконання суду, відсутні.
Отже, враховуючи вищевикладене, починаючи з 29.01.2020 року грошове забезпечення позивача мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови КМУ № 704 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.
Враховуючи наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідача належить зобов'язати здійснити з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого відповідно Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимог про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, необхідно врахувати наступне.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 15.05.2020 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", починаючи з 29.01.2020 по день фактичної виплати, оскільки у даному судовому рішенні встановлено протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення позивача у визначеному законодавством розмірі.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.