Справа № 320/7101/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Леонтович А.М.
18 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Кобаля М.І., Маринчак Н.Є.,
за участю секретаря: Чорної К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року (розглянута у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 26 вересня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2023 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад», яким старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП у м. Києві з 06 березня 2023 року звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України);
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУПН у м. Києві з 06.03.2023 звільнено зі служби в поліції;
- стягнути з Головного Управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.03.2023 по день поновлення на посаді;
- рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного Управління Національної поліції у м. Києві з 06.03.2023 та в частині стягнення заробітної плати та додаткової винагороди за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про необ'єктивність проведеного службового розслідування та недоведеність вчинення ним жодних порушень дисципліни, та вважає, що підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відсутні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що З 14.02.2008 по 06.01.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 перебував на службі в Національній поліції України.
Наказом ГУНП у м. Києві від 13.01.2023 №47 о/с позивача призначено на посаду інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП у м. Києві.
Наказом ГУНП у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв?язку із реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного наказом ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві».
Підставою проведення службового розслідування, за результатами якого сформовано накази ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с та від 06.03.2023 №351 o/с слугувала інформація про наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022100000000303 від 22.06.2022, відкритого за ознаками кримінальних правопорушень, за які передбачено відповідальність згідно статей 255, 302, 303 КК України.
01.02.2023 позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.303 КК України, 09.02.2023 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В 2014 році позивач зареєструвався на платформі Uklon, за допомогою якої періодично у вільний від служби час надавав послуги з перевезення пасажирів (таксі). Інформацію про замовлення з перевезення пасажирів позивач отримував безпосередньо від диспетчера таксі Uklon, проте, під час надання послуг по перевезенню, на прохання пасажирів, залишав їм свій номер телефону для подальшого можливого виклику таксі. На час перевезення пасажирів позивач не перебував у форменому одязі працівника поліції, не виконував свої функціональні обов'язки по несенню служби, оскільки перебував поза службою.
Вважає застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції протиправним, оскільки жодного дисциплінарного проступку, за вчинення якого до позивача могло б бути застосоване найсуворіше дисциплінарне стягнення він не вчиняв, службове розслідування, яке передувало звільненню, вважає проведеним однобоко, упереджено, а накладене дисциплінарне стягнення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 2 липня 2015 року (далі Закон України № 580-VІІ).
Згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 18 Закону України № 580-VІІ поліцейський зобов'язаний, зокрема неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
Частиною 1 статті 59 Закону України №580-VІІ визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 64 Закону України №580-VІІ визначена Присяга працівника поліції такого змісту:
«Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Відповідно до частини 1, 2 статті 19 Закону України №580-VІІ у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі Дисциплінарний статут).
Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Приписами пунктів 1, 3 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського, зокрема
бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини.
Крім того, нормами абз. 1 п. 1 розділу ІІ та п. 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179 передбачено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен:
неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
Отже, Закон України «Про Національну поліцію», Правила етичної поведінки поліцейських вимагають від кожного співробітника суворо та неухильно дотримуватись Конституції України, законів України, Присяги поліцейського, виконання вимог статутів, нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, працівник поліції має бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності.
Положеннями ст. 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Стаття 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначає, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
Згідно з ч. 1-4 ст. 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником (ч. 1 ст. 16 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.
Частинами 7, 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Колегія суддів зазначає, що дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу висновок за результатами службового розслідування має містити повне та об'єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника.
Законодавець чітко визначив, що підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначений у статті 13 Дисциплінарного статуту, є вчинення таким поліцейським дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії чи бездіяльності поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893.
Згідно з розділом VI Порядку № 893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.
Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
Як встановлено матеріалами справи, 01.02.2023 до управління головної інспекції ГУНІ у м. Києві надійшла інформація про те, що цього ж дня працівниками Київської міської прокуратури спільно з працівниками Служби безпеки України, у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22.06.2022 №42022100000000303 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 255, 302, 303 Кримінального кодексу України, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речових доказів у приміщенні управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві було проведено невідкладний обшук у службовому кабінеті, який закріплений за начальником четвертого відділу (боротьби з сексуальною експлуатацією) управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві майором поліції ОСОБА_2 , а також було проведено невідкладний обшук за місцем проживання інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
01.02.2023 наказом ГУНП у м. Києві №274 призначено службове розслідування по даному факту.
Як вбачається із матеріалів службового розслідування, 01.02.2023 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 303 Кримінального кодексу України.
09.02.2023 ухвалою Печерського районного суду м. Києва обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у період доби з 20.00 до 08.00 години, строком до 31.03.2023.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що аналіз зібраних та досліджених судом доказів повністю підтверджує правильність висновків службового розслідування та факт порушення позивачем службової дисципліни внаслідок чого позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за недотримання службової дисципліни, в тому числі за порушення пунктів 13, 15, 19 розділу І функціональних обов?язків, що виразилось у вчиненні незаконних дій, які призвели до оголошення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 303 Кримінального кодексу України, порушенні функціональних обов?язків, службової дисципліни та законності, що негативно вплинуло на імідж Національної поліції України.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Підставою для видачі наказу від 06.03.2023 №351 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції слугував висновок службового розслідування, затверджений 15.02.2023 керівництвом ГУНП у м. Києві, та який проведений за інформацією про оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.303 КК України.
Так, у вересні 2022 року, у вільний від служби час позивач керуючи своїм автомобілем разово підвіз двох пасажирів (чоловіка та жінку), яких позивач не знаю, їх діяльність та чим вони займаються мені не відомо.
Так, у кримінальному провадженні №42022100000000303 ОСОБА_1 оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.303 КК України без з'ясування всіх обставин справи в частині щодо позивача, оскільки інкриміноване звинувачення безперспективне тому, що передбачає відповідальність за інші дії не пов'язані з перевезенням пасажирів.
На теперішній час в межах досудового розслідування деталізовано з'ясовується та досліджується вся необхідна інформація для об'єктивного і неупередженого розгляду справи.
Колегі суддів зазначає, що з висновку службового розслідування дисциплінарна комісія не встновила, які саме конкретно дії скоєні позивачем, їх перелік, дата, час, місце скоєння та наявність в цих діях ознак дисциплінарного проступку, що є ключовим, оскільки дисциплінарна комісія притягнула позивача до найсуворішої дисциплінарної відповідальності лише на підставі інформації, яка є предметом досудового розслідування у окремому кримінальному провадженні.
Зі змісту висновку службового розслідування, затвердженого 15.02.2023 керівництвом ГУНП у м. Києві свідчить, що дане розслідування в частині щодо позивача членами комісії проведенобез з'ясування всіх обставин справи, не перевірено та не досліджено отриману від органу досудового розслідування інформацію, невірно визначено частину ст. 303 КК України, не встановлено склад дисциплінарного проступку, його мотив, ступінь вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, мою попередню поведінку, ставлення до служби тощо.
За результатами службового розслідування члени дисциплінарної комісії установили у діях (абз. 1, арк.15 висновку) позивача порушення вимог п.1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.1, 6, ч.3 ст.1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», Присяги поліцейського та п.13, 15, 19 розділу І функціональних обов'язків, що виразилось у вчиненні незаконних дій, які призвели до оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.303 КК України, порушенні функціональних обов'язків, службової дисципліни та законності, що негативно вплинуло на Імідж Національної поліції України.
Тобто, у висновку перелічені лише загальні правові норми, але не вказано в чому конкретно полягає порушення службової дисципліни позивачем, при цьому жодної підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.303 КК України позивачеві не оголошувалось.
Таким чином, під час службового розслідування в частині щодо ОСОБА_1 не встановлено, які саме дії визнані незаконними, відсутній детальний опис цих дій, їх перелік тощо.
Дисциплінарною комісією не було доведено, в чому саме полягають прояви недисциплінованості позивача та які саме несумісні з професійно-етичними якостями поліцейського дп призвели до повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; які саме ОСОБА_1 вчинив дії, що полягали у порушенні ним службової дисципліни, за які повинно послідувати звільнення із служби у поліції.
Дисциплінарна комісія визначила у діях позивача порушення вимог законодавства виключно на підставі інформації - повідомлення про підозру (абз. 1, арк. 15 Висновку), навіть без з'ясування всіх обставин справи, причин даної підозри, мого безпосереднього відношення до вказаної події тощо.
Висновок службового розслідування щодо ОСОБА_1 є передчасним та таким, що порушує принцип доведеності вини, передбачений статтею 62 Конституції України, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
З огляду на викладене, дисциплінарною комісією належним чином не доведено вчинення Позивачем конкретного дисциплінарного проступку, Висновок службового розслідування побудований на підставі інформації (повідомлення про підозру), яка є предметом досудового розслідування у окремому кримінальному провадженні.
Дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини поліцейського.
Окрім зазначаеого вище, колегія суддів звертає увагу на те, що на час проведення службового розслідування у позивача не було жодного дисциплінарного стягнення.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що рішення відповідача про притягнення позивача до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції - не відповідає критерію пропорційності.
Також, звертає увагу на те, що повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину.
Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально - правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена.
З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доведений факт не можливо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 по справі № 807/196/17.
Про неможливість притягнути працівника поліції до дисциплінарної відповідальності лише на підставі оголошеної йому підозри, та про необхідність обов'язкового встановлення складу дисциплінарного проступку, який є відмінним від складу кримінального правопорушення неодноразово наголошувалось Верховним Судом, зокрема у постанові від 28.02.2020 по справі № 818/1274/17.
Аналогічну позицію щодо неможливості притягнути працівника поліції до дисциплінарної відповідальності лише на підставі інформації, яка є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, та про необхідність встановлення складу дисциплінарного проступку, який є відмінним від складу кримінального правопорушення викладено Верховним Судом в постанові від 23.01.2020 по справі № 520/8550/18.
Також колегія суддів звертає увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №816/1218/16, згідно з яким адміністративний суд не наділено повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження, а також правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №420/5368/18, відповідно до якого вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду, є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Н апідставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставного звинувачення ощивача так як в діях останнього відсутній склад кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено згідно із ч.2 ст.303 КК України, а пред'явлена щодо позивача підозра та застосовані відносно нього процесуальні дії на даний час є предметом досудового розслідування.
Відсутність у справі визначених матеріалів з кримінального провадження в частині підстав, умов та порядку оголошення мені підозри, її оскарження обумовлено недопустимістю їх розголошення в зв'язку з обмеженням, передбаченим ст. 222 КПК України.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що суду першої інстанції дійшов помилкового висновку, що сама підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 303 Кримінального кодексу України є дисциплінарним проступком, не дивлячись на те, що за ч.3 ст.303 КК України позивачу підозру оголошено не було.
З огляду на викладене, виключно вироком суду можуть бути підтверджені обставини, описані у сформованому відносно позивача наказі ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с, в частині того, чи мали місце з мого боку протиправні дії, проте, на даний час відсутній вирок суду щодо визнання позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено згідно із частиною 2 статті 303 КК України.
Таким чином, накази від 17.02.2023 №307 о/с та від 06.03.2023 №351 о/с, які згідно Висновку стали підставою для притягнення мене до найсуворішої дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції є передчасними та безпідставними, оскільки встановлення всіх обставин є компетенцією органів досудового розслідування в межах кримінального провадження, із наступною їх юридичною оцінкою у вироку суду.
Водночас вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
На момент звільнення позивача кримінальне провадження стосовно останнього не закінчено, тому необхідно утримуватись від публічних заяв про вчинення кримінального правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 по справі № 420/5368/18.
Таким чином, предмет спору є висновок службового розслідування, затверджений 15.02.2023 керівництвом ГУ НП у м. Києві, на підставі якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції (накази від 17.02.2023 №307 о/с та від 06.03.2023 №351 о/с).
І саме інформація, викладена у даному висновку підлягала ретельному дослідженню у суді першої інстанції.
Висновок службового розслідування в частині щодо позивача не містить конкретної інформації про склад (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) інкримінованого йому дисциплінарного проступку, в ході судового розгляду представник відповідача також не довела що саме скоїв позивач, щоб до нього застосовувався найсуворіший вид дисциплінарного стягнення.
Вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з'ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально - правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково погодився з відповідачем, що такими діями позивач порушив вимоги законодавства, при цьому фактичними обставинами справи, на які посилається відповідач є тільки сама інформація про оголошення підозри без конкретизування фактів які саме «порушення» та в чому виразились саме «незаконні» дії, які мали місце, їх перелік, деталізація тощо.
В адміністративному судочинстві діє презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень, згідно з якою на останнього покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Аналогінва правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.12.2020 у справі № 420/5368/18.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено наявності підстав, які є достатніми для застосування до позивача заходу дисциплінарного впливу у вигляді звільнення зі служби.
Згідно положення статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, якою встановлено особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, зокрема, відповідно до частини другої зазначеної статті Статуту дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції. Відтак враховуючи що на момент проведення службового розслідування у позивача не було діючих дисциплінарних стягнень, обраний вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення є незаконним, непропорційним, необгрунтованим, та таким, що обраний з порушенням положень статті 29 Статуту.
Такий правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 17.04.2023 у справі № 560/8721/22.
Зважаючи на те, що відповідачем під час службового розслідування не визначено, що саме порушено позивачем, немає опису та деталізація такого порушення/таких порушень з визначенням конкретних дій та надання цим діям правової оцінки, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних наказів відповідача та поновлення позивача на посаді.
Адміністративний суд в силу вимог ч.3 ст.2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Самого лише посилання на загальні вимоги Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції та Правил етичної поведінки поліцейських недостатньо для належного обґрунтування рішення про застосування такого найсуворішого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби. Необхідно конкретизувати кваліфікацію установленого порушення поліцейським вказаних вимог шляхом чіткого визначення у чому саме полягає таке порушення.
Верховний Суд в постанові від 09.02.2022 у справі №160/12290/20 наголосив на тому, що будь-які фактори, у тому числі суспільний резонанс навколо відповідних подій, не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України та не виключає необхідність з'ясувати і встановлювати саме наявність складу дисциплінарного проступку в діяннях поліцейського.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) зазначив, що одним Із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який серед іншого означає, що заходи, передбачені в нормативно - правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею. Додержання принципу пропорційності означає необхідність дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення (ст. 2 КАС України).
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно виходити з принципу верховенства права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.02.2023 №307 та від 06.03.2023 №351.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2018 у справі № 817/280/16, від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення ОСОБА_3 з 11.08.2021 року на службі в поліції у спеціальному званні « старшого лейтенанта поліції» та на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Відповідно, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.08.2021 по день ухвалення судового рішення.
Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі по тексту Порядок № 260) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Разом з тим, вказані норми не регулюють питання порядку розрахунку та стягнення середнього заробітку поліцейських за вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням.
Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів вимушеного прогулу.
За змістом пункту 2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки про доходи виданої ГУ НП у м. Києві від 03.04.2023 (т.1 а.с.96) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 обчислена з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, становить 386 грн. 09 коп.
Позивача було звільнено з роботи з 06.03.2023 року.
Таким чином, у період з 07.03.2023 року по 18.04.2024 року термін перебування ОСОБА_1 у вимушеному прогулі становить 408 робочих дні.
Отже, на користь позивача підлягає стягненню 157 524 грн. 72 коп. (408 день х 386,09 грн.).
З огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, відповідач обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України належним чином не виконав.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Зі змісту частин 1-4 ст.атті242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року - скасувати.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві з 06.03.2023 року.
Поновити ОСОБА_1 з 06.03.2023 року на службі в поліції у спеціальному званні «старшого лейтенанта поліції» на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Стягнути з Головного Управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.03.2023 року по 18.04.2024 року, у розмірі 157 524 (ста п'ятдесяти семи тисяч п'ятсот двадцяти чотирьох) грн. 72 коп., з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції спеціальному званні «старшого лейтенанта поліції» на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 11 582 (одинадцяти тисяч п'ятсот вісімдесяти двох) грн. 70 коп., допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 18 квітня 2024 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: М.І. Кобаль
Н.Є. Маринчак