18 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 932/7256/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Бендес А.Г.
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року (головуючий суддя Кудрявцева Т.О.)
в адміністративній справі №932/7256/23 за позовом ОСОБА_3 до відповідачів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення та постанови,-
Позивачка, ОСОБА_3 , звернулася 09.08.2023 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову ПН МДН 005448 від 28.07.2023 року, винесену заступником начальника Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Оранською Д.С. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400 грн. за ч.1 ст. 203 КУпАП;
- визнати протиправним та скасувати рішення №4 головного спеціаліста Центрально-Міського відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Вороніна Є.І., затвердженого заступником начальника Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Оранською Д.С., про примусове видворення за межі території України громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 28.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є громадянкою російської федерації, прибула на територію України в 2018 році через КПП «Гоптівка» до свого чоловіка ОСОБА_4 , з яким перебуває у шлюбі з 20.04.2018 року, та постійно проживає з ним на території України. Останній раз провідати родичів вона виїздила до російської федерації в 2021 році, з вересня 2021 року вона не покидала територію України. Відповідно до довідки №685 від 05.05.2022 року вона разом з чоловіком ОСОБА_4 з 26.03.2021 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та має українську картку платника податків та род РНОКПП НОМЕР_1 , також має поліси страхування. 04.05.2019 року їй видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 , в січні-лютому 2020 року вона отримала повторно посвідку на тимчасове проживання в Україні. В жовтні-листопаді 2021 року вона звернулась з заявою-анкетою та пакетом необхідних документів для отримання дозволу на еміграцію до Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, вказаний пакет був прийнятий в роботу, вона неодноразово цікавилась у спеціаліста вказаного відділу яке прийнято рішення за результатами розгляду анкети-заяви на надання дозволу на еміграцію, остання відома інформація, що документи на розгляді в Службі безпеки України. 17.02.2022 року вона отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 строком дії до 16.02.2023 року.
Позивачка зазначає, що вона неодноразово вживала заходів для продовження строку перебування в Україні, зверталась до територіальних органів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з метою возз'єднання сім'ї, отримання дозволу на еміграцію та посвідки на тимчасове/постійне проживання, оскільки мала бажання отримати громадянство України, однак, у зв'язку з введенням воєнного стану та активними бойовими діями в України органи ДМС України не приймали та не документували громадян рф для продовження їх терміну перебування на території України. Строк дії закордонного паспорту, за яким вона перетнула кордон, закінчився 07.12.2022 року, однак вона не змогла отримати новий закордонний паспорт, оскільки консульство росії зачинилось у зв'язку з подіями, які почались в Україні 24.02.22 року та введення по всій території України воєнного стану. При цьому працівники ДМС усно пояснювали, що без нового закордонного паспорту вона не зможе продовжити термін перебування в Україні.
Позивачка також вказує на те, що 28.07.2023 року відносно неї складено протокол ПР мдн 005457 та ухвалено постанову ПН МДН 005448 про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400 грн. за ч.1 ст. 203 КУпАП про порушення правил перебування на території України. Того ж дня, а саме 28.07.2023 року відносно неї відповідачем прийнято рішення № 4 про її примусове видворення за межі України. Вона вважає це рішення протиправним, вона не бажає повертатись до країни, яку вважає чужою, агресивною, з 2018 року вона постійно проживає на території України разом з чоловіком, який є громадянином України з народження; вона разом з чоловіком веде домашній побут, приймає активну участь у справах сім'ї чоловіка, спілкується з його батьками та його рідними; вона має бажання проживати на території України та згодом отримати громадянство України. Порушення нею Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено непереборними обставинами, а неможливість продовження строку її на території України обумовлена зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру. Також вказує на те, що наявні грубі порушення щодо складання оскаржуваного рішення №4 від 28.07.2023 року, оскільки не зрозуміло яким саме спеціалістом, якого саме відділу ГУ ДМС в Дніпропетровській області складалось вказане рішення і чи були взагалі повноваження у посадової особи ОСОБА_5 на його винесення.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що на час винесення Головним управлінням державної міграційної служби України в Дніпропетровській області постанови про адміністративне правопорушення ПН МДН 005448 від 28.07.2023 року та рішення №4 від 28.07.2023 року позивач - громадянка російської федерації ОСОБА_3 нелегально перебувала на території України, чим було порушено законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вказує, що протягом 2022-2023 року позивачка постійно перебувала на зв'язку з працівниками органів ДМС, але не була повідомлена щодо можливості звернутись за отриманням нової посвідки на тимчасове проживання в період з 09.11.2022 по 08.12.2022. Зазначає, що органами ДМС недотримано процедури встановленого порядку видворення. Зауважує, що позивачка не ухилялась від виїзду х території України та 18.10.2023 в добровільному порядку, самостійно, без жодного супроводу зі сторони органів ДМС або будь-яких інших державних органів виїхала з території України через пункт пропуску «Маяки-Удобне». Зазначає, що позивачці надано дозвіл на імміграцію від 14.08.2023 №1201400086686. Також вказує, що право позивачки на забезпечення їй права мати перекладача було порушено з боку суб'єкта владних повноважень. Крім того, позивачка не має наміру проживати в рф та має бажання продовжувати сімейні відносини та проживати на території України. Зазначає, що про порушення строку для накладення адміністративного стягнення.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивачкою подано відповідь на відзив, вважає, що є підстави для задоволення її позову.
Третьою особою ОСОБА_4 подано клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначає, що при видворенні позивачки, він, як її чоловік буде позбавлений права на сім'ю, що порушить його конституційні права.
У судовому засіданні представники позивачки та відповідача свої позиції підтримали щодо рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорту російської федерації, виданого 21.09.2021 року гу мвд росії по московській області.
За паспортним документом 65 №5145867, виданим 07.12.2017 року терміном дії до 07.12.2022 року, громадянка російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибула на територію України в 26.09.2021 року через КПП «Гоптівка», що підтверджується інформацією у веб-інтерфейсі інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».
20.04.2018 року між громадянкою російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 24.04.2018 року, виданого Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 146.
Громадянка російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі своїм чоловіком ОСОБА_4 проживає на території України.
Відповідно до довідки № 685 від 05.05.2022 року позивач разом з чоловіком ОСОБА_4 з 26.03.2021 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та має українську картку платника податків та код РНОКПП НОМЕР_1 , також має поліси страхування.
04.05.2019 року позивачці було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 , в 2020 року вона отримала повторно посвідку на тимчасове проживання в Україні.
10.02.2022 року громадянка рф ОСОБА_3 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання від 04.02.2021 №800190137, строком дії до 03.02.2022 року, у зв'язку з закінченням терміну її дії.
16.02.2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру прийнято рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання громадянці рф ОСОБА_3 , та 24.02.2022 року видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 строком дії до 16.02.2023 року, яка в подальшому була скасована рішенням відповідачем.
Строк дії закордонного паспорту, за яким позивачка перетнула кордон України, закінчився 07.12.2022 року, новий закордонний паспорт вона не отримала.
28.07.2023 року відносно громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Нікопольським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області складено протокол ПР МНД 005457 за ч.1 ст. 203 КУпАП щодо порушення правил перебування на території України, а саме проживання за недійсним документом на право проживання в Україні: ухилення від виїзду з України після закінчення терміну дії (до 16.02.2023) посвідки на тимчасове поживання № НОМЕР_3 , та проживання на території України без дійсного паспортного документа (за паспортом гр.рф для виїзду за кордон, термін дії якого закінчився 07.12.2022).
На підставі вказаного протоколу Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №005448, винесено уповноваженою особою Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, за порушення п. 67 Порядку, затвердженого постановою КМУ №322 від 25.04.2018 року, громадянку російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності. Відповідно до постанови, ОСОБА_3 ухилилась від виїзду з України після закінчення терміну дії (до 16.02.2023) посвідки на тимчасове поживання № НОМЕР_3 , та проживала на території України без дійсного паспортного документа (за паспортом гр.рф для виїзду за кордон, термін дії якого закінчився 07.12.2022), що є порушенням п.67 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн.
28.07.2023 року відносно громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спеціалістом Центрально-міського відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Вороніним прийнято «Рішення № 4 про примусове видворення з України громадянку російської федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цим рішенням примусово видворено за межі території України громадянку російської федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному Рішенні зазначено, що громадянка російської федерації ОСОБА_3 своїми діями порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме:
тривалий час перебуває на території України без законних підстав, не вжила заходів для легалізації свого перебування в Україні;
порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (ухилення від виїзду з України після втрати підстав для перебування в Україні, передбачених ч.14 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";
відсутні законні підстави для працевлаштування в Україні, а отже відсутні законні джерела отримання фінансового доходу, що унеможливлює придбання транспортних квитків чи інших проїзних документів, а також забезпечення свого перебування та проживання на території України.
23.08.2023 року позивачка поштовим відправленням отримала дозвіл на імміграцію від 14.08.2023 року, номер 12014200086686.
Позивачка вважає протиправними постанову ПН МДН 005448 від 28.07.2023 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400 за ч.1 ст.203 КУПАП та рішення №4 про примусове видворення її за межі території України.
Суд першої інстанції позов залишив без задоволення.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Белле проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдаватися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07, пункт 39), «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11, пункт 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці ( рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 року (заява №17862/91, пункти 31-32), «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 року (заява № 20372/11, пункт 65)).
Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно з п. 14 ст. 1 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
У відповідності до п.18 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (№3773-VI) посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Механізм оформлення посвідки на постійне проживання врегульований положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018р. (Порядок №322).
Згідно п.1, 4 Порядку №322, посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Пунктом 7 Порядку №322 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема закінчення строку дії посвідки.
Оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів".
Відповідно до п.16, 17 Порядку №322, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
Пункт 39 вказаного Порядку визначає які подаються документи для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства.
У пункті 40 Порядку №322 визначено, що у разі коли обмін посвідки здійснюється у зв'язку із закінченням строку її дії, додатково подаються дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки та документи, зазначені у пункті 33 цього Порядку.
Відповідно до п.41 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 35 і 36 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
У відповідності до ч.1, 3 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави
Відповідно до частин 1, 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
В'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 ЗУ №3773-VI).
Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону (ст. 16 ЗУ №3773-VI).
Стаття 25 зазначеного Закону регламентує порядок добровільного повернення іноземців та осіб без громадянства, а стаття 26 - примусове повернення іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 2 статті 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Згідно з частиною 1 статті 26 цього ж Закону, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.
Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років.
Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами.
Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення.
З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, орган Служби безпеки України або орган охорони державного кордону забезпечує проведення дактилоскопії іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, а в разі потреби взяття інших біометричних даних відповідно до закону. Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150.
Згідно з п. 4 розділу І Інструкції №353/271/150, чинної на час винесення спірного рішення, іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пунктом 5 розділу І Інструкції №353/271/150 встановлено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції №353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
За приписами пунктів 1, 2, 3, 4 розділу ІІ Інструкції №353/271/150 рішення про примусове повернення до країни походження готується відповідною посадовою особою у двох примірниках, з подальшим повідомлення про таке рішення іноземця, та протягом 24 годин прокурора. Саме рішення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення в присутності перекладача та / або його законного представника (на вимогу особи) під підпис.
Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.
Статтею 3 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про імміграцію» Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є:
1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів;
2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За змістом п. 9 п. 4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Виходячи з положень статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов'язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.
Апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк з дня їх проголошення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до статті 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є:
своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Приписами частини першої статті 203 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).
Позивачка у позові зазначає, що вона неодноразово вживала заходів для продовження строку перебування в Україні, зверталась до територіальних органів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з метою возз'єднання сім'ї, отримання дозволу на імміграцію та посвідки на тимчасове/постійне проживання, оскільки мала бажання отримати громадянство України, однак, у зв'язку з введенням воєнного стану та активними бойовими діями в України органи ДМС України не приймали та не документували громадян рф для продовження їх терміну перебування на території України. Строк дії закордонного паспорту, за яким вона перетнула кордон, закінчився 07.12.2022 року, однак вона не змогла отримати новий закордонний паспорт, оскільки консульство росії зачинилось у зв'язку з подіями, які почались в Україні 24.02.22 року та введення по всій території України воєнного стану.
При цьому працівники ДМС усно пояснювали, що без нового закордонного паспорту вона не зможе продовжити термін перебування в Україні.
Матеріалами справи підтверджується, що представниця позивачки звернулась з адвокатським запитом від 03.08.2023 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просила надати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області стосовно отримання дозволу імміграцію громадянці рф ОСОБА_3 .
Також представниця позивачки звернулась з заявою від 01.09.2023 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила прийняти на розгляд документи щодо видачі посвідки на постійне проживання ОСОБА_3
23.09.2023 року представник позивача звернулась з адвокатським запитом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила надати дату та вхідний номер реєстрації заяви та документів на отримання дозволу на імміграцію, яка подавалась ОСОБА_3 , надати рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області стосовно отримання дозволу на імміграцію та посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_3 ;
надати всі рішення, які приймались ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з приводу розгляду документів та матеріалів міграційної справи ОСОБА_3 .
Листом від 03.10.2023 року представник ОСОБА_3 на звернення від 23.09.2023 року була, зокрема, повідомлена ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про те, що ОСОБА_3 27.11.2021 року звернулась до відділу у м.Покрові ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну №400037932;
ОСОБА_3 14.08.2023 року було надано дозвіл на імміграцію в Україну та 15.08.2023 року; 10.02.2022 року громадянка ОСОБА_3 звернулась до ГУ ДМВ України у Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання від 04.02.2021 року № 800190137 строком дії до 03.02.2022 року, у зв'язку з закінченням терміну її дії. 16.02.2022 року ГУ ДМС України у Дніпропетровській області було прийнято рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання та видано 24.02.2022 року посвідку № НОМЕР_3 терміном дії до 16.02.2023 року.
Також, повідомлено про винесення 17.01.2023 року рішення ГУ ДМВ України у Дніпропетровській області про скасування вищевказаної посвідки на тимчасове проживання згідно з підпунктом 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
26.09.2023 року представник позивача звернулась з заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила прийняти на розгляд документи щодо видачі посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 .
Листом від 12.10.2023 року представник ОСОБА_3 на звернення від 28.09.2023 року повідомлена ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з посиланням на вимоги чинного законодавства роз'яснено порядок подання документів для оформлення посвідки на постійне проживання.
Відповідно до службової записки відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства №1201.3.4/39367-23 від 16.08.2023 року позивачка із заявою про документування посвідкою на постійне проживання не зверталася, рішення про оформлення (відмову в оформленні), видачу (про відмову в видачі), обмін, скасування, вилучення визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання не приймалося, посвідкою на постійне проживання не документована.
Відповідно до службової записки відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та осіб без громадянства № 1201.3.3/39225-23 від 15.08.2023 року згідно проведених перевірок відносно громадянки рф ОСОБА_3 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу позивачка не зверталася, інформація щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, набуття статусу біженця стосовно ОСОБА_3 відсутня.
У відповідності до службової записки заступника начальника відділу з питань тимчасового проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМС у Дніпропетровській області, рішенням №2 від 17.01.2023 року, номер 120315000568819 заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_3 скасована на п.п. 4 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322, а саме:
«коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні».
З листа Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 03.10.2023 року вбачається, що підставою для винесення рішення про скасування позивачці довідки на тимчасове проживання став лист Управління служби безпеки України у Дніпропетровській області від 16.01.2023 року № 1059/1/1201-23, згідно якого дії громадянки рф ОСОБА_3 становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку.
Разом з цим, посилаючись на безпідставність скасування посвідки на тимчасове проживання, позивачем не надано доказів визнання у встановленому законом порядку неправомірним вищевказаного рішення №2 від 17.01.2023 року.
Водночас, матеріали даної адміністративної справи не містять доказів звернення позивачки з відповідним пакетом документів з питання отримання посвідки на постійне проживання до відповідача або територіального органу/територіального підрозділу ДМС до дня винесення відповідачем відносно позивачки постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності від 28.07.2023 року та до винесення відповідачем відносно позивачки оспорюваного нею рішення №4 від 28.07.2023 року про примусове видворення з України, у зв'язку з чим відповідачем не формувалась заява-анкета для здійснення обміну посвідки.
Всі надані суду позивачкою та її представницею копії звернень, адресованих до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, направлені після прийняття відповідачем оскаржуваних постанови та рішення, винесених 28.07.2023 року.
Зі змісту цих звернень вбачається про направлення позивачем відповідачу пакету документів щодо видачі посвідки на постійне проживання, з питань надання інформації стосовно отримання такої посвідки, стосовно надання роз'яснень щодо правового статусу позивача в Україні, на які надано відповіді.
Проте матеріали справи не містять доказів подання позивачкою документів, передбачених законодавством, до органів ДМС, або направлення їх поштою, у разі відмови у прийнятті таких, у період, що передував винесенню оспорюваних постанови та рішення відпоідача від 28.07.2023 року.
Таким чином, на час винесення Головним управлінням державної міграційної служби України в Дніпропетровській області постанови про адміністративне правопорушення ПН МДН 005448 від 28.07.2023 року та рішення №4 від 28.07.2023 року позивач - громадянка російської федерації ОСОБА_3 нелегально перебувала на території України, чим було порушено законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Матеріалами справи підтверджується, що громадянка російської федерації ОСОБА_3 на виконання вказаного рішення виїхала з території України 18.10.2023 року через пункт пропуску «Маяки-Удобне».
З урахуванням встановлених обставин, зважаючи на те, що правопорушення, скоєне позивачем у розумінні ст. 38 КУПАП є триваючим, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №005448, винесена уповноваженою особою Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про притягнення громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП в порядку, строки та в межах чинного законодавства України і доказів її протиправності позивачем суду не надано, тому позовні вимоги позивача про визнання її протиправною та скасування задоволенню не підлягають.
Із зазначених встановлених судом підстав не підлягає визнання протиправним та скасуванню «Рішення № 4 про примусове видворення з України громадянку російської федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.07.2023 року, винесене спеціалістом Центрально-міського відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відносно громадянки російської федерації ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано доказів його протиправності.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачки про те, що при винесені вказаних постанови та рішення були порушені права позивачки на залучення перекладача, однак це спростовується матеріалами справи, які підтверджують, що позивачка відмовилася від послуг перекладача.
Разом з цим, з тексту вказаних постанови та рішення вбачається, що вони підписані ОСОБА_3 без будь-яких зауважень, в тому числі в них не міститься її клопотання про необхідність її забезпечення послугами перекладача з української на російську мову з посиланням на те, що вона не розуміє змісту цих документів.
При цьому, доводи позивачки про те, що вона приїхала до України для возз'єднання з чоловіком ОСОБА_4 не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки суд також бере до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2020 року справі № 343/2242/16-а, та які підлягають застосуванню в зв'язку з доводами позивача у позові про те, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином України, має сталі соціальні зв'язки в Україні і що ці обставини не були враховані відповідачем при прийнятті спірного рішення.
Як зазначено у вказаній постанові від 23.01.2020 року, «… доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.
Стосовно вказаного твердження доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від вчинення порушення міграційного законодавства України.
Колегія суддів вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості порушення положень законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.
Окрім того, позивачу не заборонено в'їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї сім'ї…».
Слід також взяти до уваги, що згідно з ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах 3 - 13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Частиною 15 статті 4 вказаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.
Натомість, як зазначено вище, позивачка на час винесення оскаржуваного у даній справі рішення відповідача з заявою про отримання посвідки на постійне проживання не зверталась, посвідкою на постійне проживання не документована, що не спростовано.
Інші доводи, зазначені позивачкою в обґрунтування позовних вимог, в тому числі, про те, що батько чоловіка позивача є військовим та служить в Збройних силах України, тому у разі повернення позивачки на територію рф є вірогідність того, що вона буде піддана допитам, можливо тортурам, переслідуванням з боку органів влади рф, яка є агресором по відношенню до України та громадян України, з огляду на наведені обставини справи та вимоги законодавства, не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог позивачки, оскільки чинним законодавством, а зокрема, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України та звільнення особи від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 286, 288, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 18.04.2024 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
В повному обсязі постанова виготовлена 18.04.2024.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова