19 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/14887/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Просяник Надії Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року в адміністративній справі №160/14887/23 (головуючий суддя І першої інстанції Дєєв М. В.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Мурманська область РФ, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 160/14887/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права щодо підсудності справи. Апелянт вказує, що позивач звернулась до адміністративного суду з метою встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для отримання пільг як члену сім'ї загиблого військовослужбовця. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц, за якими, суд визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим, враховуючи мету встановлення факту родинних зв'язків, позивач, на її переконання, має право на розгляд свого позову в порядку адміністративного судочинства України.
Відповідачі не надали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції справа розглянута в порядку статті 311 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги встановила наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).
З тексту позовної заяви вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду заявлені виключно вимоги про встановлення факту родинних зв'язків (син - мати) між ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Позивач при цьому вказує, що вона має право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 року №45.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).
Частиною першою статті 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.
За приписами частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак публічно-правового спору та не можуть розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Як вказано вище, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд першої інстанції також надав оцінку доводам позивача в частині її посилання на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові у справі №290/289/22-ц та пославшись на приписи статті 19 КАС України, зазначив про відсутність компетенції адміністративного суду з розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, колегією суддів враховується висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 560/17953/21 від 18.01.2024 року, згідно якого Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (п.117).
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц) (п.122).
Таким чином, на підставі зазначеного до компетенції адміністративного суду не відноситься питання встановлення фактів, що мають юридичне значення, адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ, відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором щодо встановлення факту, що має юридичне значення (непозовного характеру).
Зважаючи на приведені вище обставини та їх правове унормування, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 560/17953/21 від 18.01.2024 року, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про встановлення факту не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вказаною позовною заявою та відношенням порушеного питання до юрисдикції в порядку цивільного судочинства за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Просяник Надії Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року в адміністративній справі №160/14887/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року в адміністративній справі №160/14887/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко