Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
19.04.2024р. справа №520/7835/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Відповідач №2) (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення та спонукання до призначення пенсії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06.12.2023 № 204650020769; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 11.12.1980 по 03.12.1982 рр. та призначити пенсію за віком починаючи з 04.12.2023.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії.
Відповідач №1, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Відповідач №2, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2024р. подав до суду копію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з додатками та всі документи, що були використані при прийнятті оскаржуваного рішення.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.12.2023р. звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
За відомостями копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.12.1980 року трудова діяльність заявника складається з наступних періодів: 11.12.1980-03.12.1982 - учениця продавця та молодший продавець у Новосибірському Центральному Універмазі; 15.12.1982-30.09.1985 - молодший продавець, продавець у Первомайському Змішторг (з 01.01.1985р. Первомайський Райторг); 11.08.1986-03.10.1992 - продавець у Харківському відділі робочого постачання НОД-2 ЮПСД; 25.04.1994-01.10.1994 - робочий садової бригади у Радхозі "ХТЗ"; 26.04.1995-25.03.1996 - робочий садової бригади у Радхозі "ХТЗ"; 02.07.2001-15.03.2002 - швачка у ПП "Сузір'я Водолій"; 18.03.2002-22.07.2002 - швачка у ПП "Сузір'я Рак"; 01.04.2003-01.10.2004 - швачка у ПП "Бондаренко"; 05.08.2008-05.03.2014 - друкар у ТОВ "НВП "Алькор-Дизайн"; 17.03.2014-07.08.2017 - лаборант на АТ "Лекхім-Харків"; 18.10.2017-01.03.2018 - прибиральниця у ФОП ОСОБА_2 .
Відображені у цій трудовій книжці записи містять посилання на положення Кодексу законів про працю Української Радянської Соціалістичної Республіки та на положення Кодексу законів про працю України.
Звернення заявника з приводу призначення пенсії від 04.12.2023р. за правилом екстериторіальності було передано на вирішення по суті до ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №204650020769 від 06.12.2023 року заявникові було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу не менше 30 років. Зазначено, що страховий стаж заявника складає 22 роки 0 місяців 17 днів, до загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.12.1980 року з 11.12.1980 по 03.12.1982, оскільки запис скріплено нечітким відтиском печатки, неможливо ідентифікувати підприємство, для зарахування даного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку видану підприємством на підставі первинних документів.
Стверджуючи про протиправність рішення органу публічної адміністрації, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Суд вважає, що за загальним правилом відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено, насамперед, на роботодавця, позаяк трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, бо до страхового стажу суб"єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Закарпатській області не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 з 11.12.1980 року по 03.12.1982 року, оскільки запис скріплено нечітким відтиском печатки, неможливо ідентифікувати підприємство.
Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваного періоду записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
На думку суду, сам по собі факт наявності у трудовій книжці печатки підприємства непридатної до візуального сприйняття не робить таку трудову книжку недійсною та не впливає на зміст відомостей про трудову діяльність позивача та не може мати негативні наслідки саме для позивача та впливати на його права та інтереси, а також не може бути підставою вважати такі відомості про трудовий стаж неправдивими.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про період роботи на відповідній посаді і у наведений період часу, що у даному конкретному випадку є належним доказом роботи позивача.
Крім того суд звертає увагу, що факт наявності у трудовій книжці печатки підприємства непридатної до візуального сприйняття (читання, ідентифікації) не спростовує наявність у заявника стажу роботи у конкретний проміжок часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірних періодів є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Окремо суд відзначає, що управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення пенсій у формі правових актів індивідуальної дії (рішень) повинні відповідати критеріям правомірності за ч.2 ст.2 КАС України.
У даному конкретному випадку період трудової діяльності заявника 11.12.1980р.-03.12.1982р. припадає на час існування Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік, а трудова діяльність відбувалась на території Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.
Тому довід суб"єкта владних повноважень про відсутність фізичної змоги ідентифікувати відбиток печатки в окресленому вище випадку слід кваліфікувати у якості юридично неспроможного та штучно вигаданого, бо у даному конкретному випадку суб"єкт владних повноважень не має визначених національним законом України механізмів усунення власних сумнівів у правильності оформлення документів про трудову діяльність у цілях обрахунку показника тривалості страхового стажу.
При цьому, суд зважає, що у даному конкретному випадку сформульоване суб"єктом владних повноважень фактичне судження з приводу окресленого випадку не може бути визнано поза розумним сумнівом обгрутованим, адже наступний за чергою запис про трудову діяльність вчинений у трудовій книжці заявника вже - 15.12.1982р., а зміст трудової функції за цими записами є ідентичним.
Тому суд зауважує, що за даних обставин суб"єкт владних повноважень фактично переклав на позивача відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи з 11.12.1980 року по 03.12.1982 року, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періоду роботи позивача), а відтак, вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення з приводу відмови у призначенні пенсії з цієї причини не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.
Суд наголошує, що за загальним правилом заявник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за недоліки (дефекти, вади), допущені в оформленні документів роботодавцем за виключенням випадку явної, очевидної, беззаперечної недобросовісності власної поведінки громадянина чи виявлення випадку зловживання громадянином правами.
Таким чином, у даному конкретному випадку відповідачем - ГУ ПФУ в Закарпатській області не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу заявника спірного періоду роботи з 11.12.1980р. до 03.12.1982р.
Суд зауважує, що у даному випадку записи трудової книжки заявника між собою пов'язані хронологічно, містять реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду, переведення з посади та звільнення з посади того підприємства, який їх видав, завірені відбитками печаток.
Суд повторно зауважує, що учасник суспільних відносин - найманий працівник не наділений законом відповідними правовими механізмами та важелями впливу на поведінку роботодавця, жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки, а тому не може зазнавати негативних наслідків за окремі несуттєві недоліки у записах трудової книжки.
Натомість, саме суб"єкт владних повноважень згідно з ч.2 ст.2 КАС України обтяжений обов"язком організації виконання власної управлінської функції у такий спосіб, котрий би виключав будь-які сумніви, розбіжності, неузгодженості в оцінці обставин фактичної дійсності, зокрема, шляхом здобуття такого обсягу об"єктивних даних, що б поза розумним сумнівом спростовували факт трудової діяльності громадянина у певний проміжок часу.
Отже, стосовно покладених в основу оскарженого управлінського волевиявлення суджень Відповідача №2 про неналежність оформлення трудової книжки заявника суд вважає, що оскільки ані Закон України "Про пенсійне забезпечення", ані Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не містять жодних окремих застережень з даного приводу, то суб'єкт владних повноважень - терорган системи ПФУ повинен оцінювати як правильність оформлення трудової книжки громадянина у цілому, так і правильність, хронологічну послідовність, змістовну достатність, наявності або відсутність суперечностей відносно кожного окремого запису про конкретний період трудової діяльності громадянина.
Продовжуючи розв'язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст. 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи судом встановлено, що владний суб'єкт - Відповідач №1 не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності оцінив неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам не надав, належної норми закону не застосував, поклав в основу оскарженого управлінського волевиявлення хибне судження про неможливість включення до страхового стажу громадянина періодів трудової діяльності, що підтверджуються чіткими, послідовними, повними, узгодженими між собою записами роботодавців у трудовій книжці найманого працівника.
Тому оскаржений правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень - Відповідача №2 підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір за епізодом обтяження суб'єкта владних повноважень - Відповідача №1 обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення - призначити пенсію із зарахуванням до страхового стажу оскаржуваного періоду роботи, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Звідси слідує, що виконання суб'єктом владних повноважень при вчиненні управлінського волевиявлення всіх визначених законом умов (тобто надання власної юридичної оцінки усім юридично значимим факторам або визнання юридично значимих обставин) та відсутність підстав для застосування свободи адміністративного розсуду (дискреції) призводять до правомірності обтяження органу публічної адміністрації вдатись до прийняття конкретного рішення за матеріалами звернення зацікавленої приватної особи.
Оскільки компетентний на вирішення питання з приводу призначення пенсії адміністративний орган - Відповідач №2 у даному конкретному випадку не виконав усіх управлінських дій, котрі передують прийняттю рішення з приводу призначення або непризначення пенсії, конкретної структури визнаного страхового стажу заявника не навів, об'єктивних даних про обчислення розміру пенсії не вивчав та не оцінював, достатність страхового стажу для призначення заявнику пенсії із врахуванням висновків суду щодо незарахованих періодів роботи не визначив, то суд не знаходить підстав для обтяження пенсійного органу обов'язком вчинити управлінське волевиявлення саме з приводу призначення пенсії.
Допущені суб'єктом владних повноважень недоліки/вади/дефекти в організації виконання управлінської функції спонукають суд до обтяження такого суб'єкта обов'язком повторно вирішити порушене зацікавленою особою питання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Окрім того, стосовно повноважень територіальних органів системи Пенсійного фонду України на вчинення управлінських волевиявлень у формі "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплати пенсії" у випадку застосування правила "екстериторіальності реалізації повноважень" суд, вирішуючи спір за епізодом вимог до Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за віком за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ у Закарпатській області у спосіб прийняття рішення від 06.12.2023р. №204650020769 про відмову у призначенні пенсії.
Під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Суттю правової категорії "перерахунок пенсії" є управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з обчислення нового грошового виражу розміру раніше вже призначеної пенсії.
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Суд зауважує, що у межах даної справи спір склався з приводу призначення пенсії.
За змістом правова категорія "призначення пенсії" поглинає і правову категорію "обчислення страхового стажу" (як обов"язкової передумови для вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії), і правову категорію "обчислення пенсії", а відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії заявника (що поглинає і етап обчислення тривалості страхового стажу, і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу виключної компетенції саме Відповідача №2 - ГУ ПФУ у Закарпатській області як теоргану системи ПФУ, визначеному за правилом "екстериторіальності", а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.
Отже, у межах даного спору вимога заявника до Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області про зобов"язання включити певний період трудової діяльності найманого працівника до страхового стажу, і про призначення пенсії заявнику не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 04.12.2023р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання Відповідача №2 - ГУ ПФУ в Закарпатській області.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 204650020769 від 06.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.12.2023р. про призначення пенсії за віком, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ідентифікаційний код - 20453063; місцезнаходження - пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88008) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко