КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
27 березня 2024 року №320/2642/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача-2 - Васківнюка С.М., представника відповідача-3 - Стретович М.О., розглянувши в місті Києві у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на публічній службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії офісу Генерального прокурора від 18.11.2022 №2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 №2113к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури місті Києва з 15.12.2022;
- стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2022 до дня винесення рішення у справі по суті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 позовну заяву залишено без руху.
До суду 18.04.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року вирішено розглядати цю адміністративну справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку.
На думку позивача, Шістнадцята кадрова комісія не дотримала встановлений порядок проведення співбесіди, не дослідила належним чином матеріали атестації, формально поставилась до з'ясування обставин, що мають значення для прийняття рішення про відповідність позивача вимогам професійної етики, компетентності та доброчесності. У порушення вимог пункту 12 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, результати дослідження матеріалів щодо дотримання позивачем правил професійної етики та доброчесності, рівня професійної компетентності, зокрема, з огляду на результати виконаного позивачем практичного завдання, на співбесіді не обговорювались. Проведення співбесіди зведено до запитань окремих членів кадрової комісії, які свідчили про упереджене, негативне відношення до участі позивача під час Революції Гідності у двох кримінальних провадженнях, у яких розглядались питання застосування запобіжних заходів у вигляді взяття під варту, та намагання довести, що підтримуючи клопотання слідчих, позивач навмисно діяв з порушенням кримінального процесуального законодавства, обов'язків прокурора, чим порушив права та свободи двох осіб - учасників масових протестів. На переконання позивача, участь у кримінальних провадженнях та позиція у справах не може свідчити про невідповідність його, як прокурора, вимогам професійної компетентності, адже жодного нормативно-правового акту, позивач не порушував та діяв згідно з чинним законодавством.
Також позивач наголошує, що кадровою комісією не враховано висновок службового розслідування щодо дотримання законності керівниками прокуратури міста Києва та прокуратур районів, структурних підрозділів апарату та підпорядкованих їм прокурорських працівників, які здійснювали нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях щодо учасників мирних акцій протесту в місті Києві у період з 21.11.2013 по 22.02.2014, затверджений прокурором міста 20 лютого 2015 року. За результатами цього висновку фактів незаконності дій позивача, виконання незаконних вказівок, надходження скарг у зв'язку з участю у кримінальних провадженнях у вказаний період не надходило. До жодного виду юридичної відповідальності за дії та участь у цих кримінальних провадженнях позивач не притягувався.
Офіс Генерального прокурора позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, відповідач вказує, що рішення кадрової комісії від 18.11.2022 № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень. Отже, вказане рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.
Київська міська прокуратура позов не визнала, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, Київська міська прокуратура зазначає, що положеннями п. 19 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури передбачено» передбачено обов'язок керівника прокуратури звільнити прокурора на підставі результатів проведення атестації та прийнятого кадровою комісією рішення про неуспішне проходження. У зв'язку з чим, наказ керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 №2113к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора виданий відповідно до вимог чинного законодавства.
Не погоджуючись з доводами Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора викладеними у відзивах на позов, позивач подав до суду відповідь на відзиви, в якій вказує, що відповідачами у відзивах не наведено жодних доказів, які б спростували доводи позивача, викладені в адміністративному позові. Також позивач зазначає, що комісією проігноровано, що на відповідній стадії кримінального провадження прокурор зобов'язаний, при даних обставинах, погодити клопотання слідчому та передати усі зібрані слідством докази для прийняття слідчим суддею рішення, що позивач і зробив. Вважає, що висновок комісії про невідповідність позивача критеріям доброчесності ґрунтується на необґрунтованих сумнівах, які не підтверджуються та спростовуються доказами, наданими позивачем.
На думку позивача, Комісія, взявши за основу лише два кримінальних провадження, у яких окрім доказів на підтвердження підозри затриманих осіб не було жодних інших, комісія визнала недоброчесним та некомпетентним прокурора із 15-річним стажем роботи на усіх напрямках прокурорсько-слідчої діяльності без єдиного дисциплінарного стягнення та з неодноразовими заохоченнями на роботі.
Також позивач у додаткових поясненнях від 13.11.2023 зауважує, що постановою Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 640/906/20, за подібних фактичних обставин, як у справі, що розглядається, залишено у силі рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Позивач наголошує, що у справі № 640/906/20 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт виконання позивачем у 2014 році своїх службових обов'язків під час роботи на посаді прокурора у прокуратурі Дарницького району м. Києва не може тлумачитись як брак незалежності та самостійності у прийнятті прокурором процесуальних рішень, без належного мотивування з посиланням на конкретні докази та обставини. Отже, сама лише констатація факту перебування прокурора у складі групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12014100000000417 не дають можливості визначити, на чому ґрунтувались «обґрунтовані сумніви» членів Кадрової комісії під час прийняття спірного рішення.
Крім того, до суду надано копію відеозапису проведення кадровою комісією співбесіди з ОСОБА_1 , яку було досліджено судом.
У чергове судове засідання, яке призначене у справі на 27.03.2024, з'явилися уповноважені представники Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури, які заперечили щодо задоволення позову та просили відмовити у його задоволенні. Позивач у судовому засіданні підтримав свої вимоги щодо позовних вимог.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, оглянувши електронний доказ (відеозапис), суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в органах прокуратури працював з серпня 2008 року. До березня 2015 року - помічником прокурора району, старшим прокурором Дарницької прокуратури м. Києва. З березня 2015 року по січень 2016 року - старшим слідчим слідчого відділу прокуратури м. Києва. З січня 2016 року по 10 вересня 2020 року та з 11 вересня 2020 року по 14 грудня 2022 року - прокурором відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва.
ОСОБА_1 02.03.2020 успішно пройдено два етапи атестації, проведення якої передбачено Законом України №113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”.
За результатами проведення третього етапу атестації - співбесіди Восьмою кадровою комісією 14.07.2020 прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 9 вересня 2020 року №1872к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18933/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2022 року, вказані рішення Восьмої кадрової комісії та наказ керівника Київської міської прокуратури від 9 вересня 2020 №1872к визнано протиправними та скасовано.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 07.09.2022 позивача поновлено на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва.
У подальшому, Шістнадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Шістнадцята кадрова комісія, Комісія) за результатами співбесіди прийнято рішення № 2 від 18.11.2022 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II « Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
Позивач, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, запроваджено реформування системи органів прокуратури (далі - Закон № 113-ІХ).
Згідно з п. 6 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
За приписами п. 7 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 12 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.
Нормами п. п. 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
На виконання п. 9, п. 10, пп. пп. 7, 8 п. 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Генеральним прокурором видано накази від 03.10.2019 № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (далі - Порядок № 221) та від 17.10.2019 № 233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій» (далі - Порядок № 233), які в установленому порядку 04.10.2019 та 18.10.2019 відповідно оприлюднені державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України та з цієї дати набрали чинності.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у п. 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в місцевій прокуратурі та про намір пройти атестацію.
З огляду на це, позивачем надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Така згода є усвідомленням наслідків неуспішного проходження атестації.
За таких умов, подання заяви це право прокурора, а не обов'язок, а при її поданні прокурор діяв у межах закону з дотриманням вимог Порядку проходження прокурорами атестації у рамках реформування органів прокуратури.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.10.2021 № 280/25298/19. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що позивач, подаючи заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-ІХ. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого ним не зроблено.
Згідно з п. 5 розд. І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Згідно з п. 13 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Пунктом 13 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено таку обов'язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Згідно з п. 17 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 8 розд. І Порядку № 221 кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 16 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди.
Пунктом 9 розд. ІV Порядку № 221 та пунктом 15 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.
Пунктом 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами комісії.
Відповідно до пунктів 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда складається з певних етапів, серед яких є послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності.
Виходячи із змісту пп. 3 п. 15 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 9 розд. IV Порядку № 221 критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є - відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.
Пунктами 15, 16 розд. IV Порядку № 221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора № 233 (далі - Порядок № 233), рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Як визначено статтею 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (далі також - Кодекс), при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.
Відповідно до ст. 18 Кодексу працівнику прокуратури слід не допускати дій і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Судом встановлено, що позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
За результатами співбесіди членами Комісії прийнято рішення від 14.07.2021 №19 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 09.09.2021 № 1872к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №640/18933/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022, визнано протиправним та скасовано рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №19 про неуспішне проходження атестації, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1872к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури та поновлено ОСОБА_1 в прокуратурі міста Києва на вказаній посаді з 11.09.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022.
Станом на час вирішення справи, яка розглядається, касаційний розгляд справи №640/18933/20 не закінчено.
Наказом керівника прокуратури м. Києва від 07.09.2022 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора прокуратури м. Києва.
Відповідно до підпункту 4 п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ положення щодо проходження атестації поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Згідно з положеннями пункту 32 розділу V Порядку № 221, у випадку прийняття судом рішення про поновлення прокурора на посаді такий прокурор допускається до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Проходження атестації особами, вказаними у підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому прийнято рішення про неуспішне проходження ним атестації.
За результатами проходження співбесіди 18.11.2022 Шістнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалила рішення № 2 про неуспішне проходження прокурором атестації.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Комісією з'ясовано обставини, які свідчать про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності.
Зокрема, рішення Комісією обґрунтовано наступними фактами.
« 3. Обставини, що свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності.
На підставі дослідження матеріалів атестаціях, у тому числі отриманих пояснень, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики.
Так, під час проходження співбесіди Комісією було встановлено, що ОСОБА_1 під час подій Революції Гідності, які відбувалися в Україні впродовж 2013-2014 років, брав участь у підтриманні в суді без достатніх для цього підстав клопотань слідчих органів внутрішніх справ про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до осіб - учасників масових протестів, шо відбулося за таких обставин.
3.1. справа № 753/1428/14-к.
ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшого прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва. 21.01.2014 підтримував клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб стосовно підозрюваного ОСОБА_2 у Дарницькому районному суді м. Києва. Зазначене клопотання слідчим суддею зазначеного суду ОСОБА_3 того ж дня було задоволено, внаслідок чого підозрюваний ОСОБА_2 був взятий під варту.
Прокурор безпосередньо під час співбесіди пояснив, що мав достатні підстави підтримувати відповідне клопотання у повному обсязі, вказавши на наявність переконливих доказів, які на його думку підтверджували обґрунтованість пред'явленої підозри, а також на наявність ризиків, передбачених п.п. 1. 3. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, то унеможливлювало застосування до підозрюваного будь-якого іншого, менш суворого запобіжного заходу, не пов'язаного з обмеженням свободи. При цьому, прокурор неодноразово звертав увагу на те, шо підозрюваний ОСОБА_2 відмовився від давання показань на підставі положень ст.63 Конституції України, шо не давало змоги перевірити доводи останнього щодо його непричетності до інкримінованих подій.
Аналіз Комісією відкритих джерел інформації, зокрема, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, дозволив встановити наступне.
Події, пов'язані із затриманням ОСОБА_2 та застосуванням до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100070000020 від 05.02.2014 за фактами неправомірних дій працівників органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо учасників мирних акцій протесту в січні- лютому 2014 року, що призвело до необґрунтованого притягнення їх обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.
Так, з ухвали Печерського районного міста Києва від 25 квітня 2016 року у справі №757/17340/16-к вбачається, що 19 січня 2014 року на перехресті вулиць Грушевського і Петропавлівська в місті Києві військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, працівники ПМОП "Беркут ”, перевищуючи надану владу та службові повноваження, незаконно затримали ОСОБА_2 , помістили до спецавтомобіля та доставши до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві.
20 січня 2014 року слідчими Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві вищевказану особу затримано в порядку ст. 208 КПК України, в подальшому йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КПК України.
21 січня 2014 року постановою прокурора м. Києва у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 за фактом організації невідомими особами 19.01.2014 масових заворушень по вулиці Грушевського в м. Києві визначено місце (територіальну підслідність) проведення досудового розслідування кримінального правопорушення за Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Того ж дня до Дарницького районного суду м. Києва слідчим Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві за погодженням з прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва внесено клопотання про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За наслідками розгляду вказаного клопотання 21.01.2014 слідчим суддею Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. у справі №753/1428/14-к (провадження 1-кс/753/89/14) відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19.06.2017, залишеним без змін рішенням Вищої ради правосуддя від 06.02.2018 суддю Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягненнях виді подання про звільнення її з посади судді з підстав допущення порушень закону, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, зокрема, під час розгляду 21.01.2014 клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_2 в межах справи № 753/1428/14-к.
Залишаючи в силі вказані рішення Вищої ради правосуддя та її Другої дисциплінарної палати. Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 07.06.2018 у справі № 11-272сап18 були встановлені факти та обставини, які свідчать про невмотивованість та безпідставність поданого слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_2 строком на шістдесят днів, яке підтримував у суді прокурор ОСОБА_1 .
Зокрема, Великою Палатою зазначено, що з клопотання про обрання ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою його вина у вчиненні інкримінованого злочину підтверджувалася протоколом пред'явлення особи до впізнання за фотознімками та показаннями свідка, який був співробітником міліції.
У цьому клопотанні також зазначено, що ОСОБА_2 , діючи спільно з невстановленими особами, застосовували проти працівників міліції предмети, які використовувались ними як зброя, а саме: ножі, гумові палиці, біти, пневматичні пістолети, ціпки, газові балончики тощо вчинили опір представникам влади, і під час указаних протиправних дій ОСОБА_2 було затримано. При цьому, в протоколі затримання від 20 січня 2014 року у підозрюваного під час обшуку не виявлено жодного предмету з переліку в повідомленні про підозру від 20 січня 2014 року, шо нібито використовувалися ним як зброя проти працівників міліції.
Також, Великою Палатою Верховного Суду констатовано, що у клопотанні слідчого було зазначено лише про можливість здійснення підозрюваним дій передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, без надання належного обґрунтування, що виключало необхідність у обмеженні права особи на свободу, гарантованого Кримінальним процесуальним кодексом України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті зазначеного кримінального провадження.
З наведених висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що підтримуване прокурором ОСОБА_1 у Дарницькому районному суді м. Києва клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 не містило ані достатніх доказів, якими б підтверджувалася обґрунтованість пред'явленої підозри, ані належного обґрунтування необхідності застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу, що було також підтверджено ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2014 року, якою скасовано ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2014 року у справі № 753/1428/14-к та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово.
У свою чергу, як вбачається зі змісту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року у справі № 753/3059/14-к, прокурором ОСОБА_1 до цього суду 17.02.2014 було направлене клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 № 737-V11, проте у задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено, оскільки на момент його розгляду існувала постанова заступника прокурора Дарницького району м. Києва Телешецького О.І. від 26.02.2014 про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.1 та ч. 3 ст. 284 КПК України (відсутність складу кримінального правопорушення в діях підозрюваного).
3.2. справа № 753/1705/14-к.
ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшого Дарницького району міста Києва, 25.01.2014 підтримував клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб стосовного підозрюваного ОСОБА_4 у Дарницькому районному суді м. Києва. Зазначене клопотання слідчим суддею зазначеного суду ОСОБА_5 того ж дня було задоволено, внаслідок чого підозрюваний ОСОБА_4 був взятий під варту.
ОСОБА_1 безпосередньо під час співбесіди надав пояснення, аналогічні до тих, які він надавав щодо ОСОБА_2 .. а саме, шо він як прокурор мав достатні підстави підтримувати відповідне клопотання у повному обсязі, вказавши на наявність переконливих доказів, які на його думку підтверджували обґрунтованість пред'явленої підозри, а також на наявність ризиків, передбачених п.п. 1. 3. 5 ч. І ст. 177 КПК України, що унеможливлювало застосування до підозрюваного будь-якого іншого, менш суворого запобіжного заходу, не пов'язаного з обмеженням свободи.
Так само, як і в попередньому випадку, прокурор звертав увагу на те, шо підозрюваний ОСОБА_4 відмовився від давання показань на підставі положень ст.63 Конституції України, шо не давало змоги перевірити доводи останнього щодо його непричетності до інкримінованих подій.
Аналіз Комісією відкритих джерел інформації, зокрема, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, дозволив встановити наступне.
Події, пов'язані із затриманням ОСОБА_4 та застосуванням до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100070000020 від 05.02.2014 за фактами неправомірних дій працівників органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо учасників мирних акцій протесту в січні- лютому 2014 року, шо призвело до необґрунтованого притягнення їх до кримінальної відповідальності та обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.
Так, з ухвали Печерського районного міста Києва від 23 червня 2017 року у справі №757/35581/17-к вбачається, шо 23.01.2014у період часу з 03 годин 00 хвилин до 05 години 00 хвилин на вулиці Щорса та Кріпосному провулку в місті Києві працівники оперативних рот №1 та №2 ПМОП «Беркут» при ГУМВС України в м. Києві, перевищуючи надану їм владу, незаконно затримали із застосуванням насильства та заподіянням тілесних ушкоджень учасників громадських рухів «Автомайдан» і «Євромайдан», включно з ОСОБА_4 помістили їх до службового автобуса, яким доставили до Дарницького та Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві і склали неправдиві рапорти та дали показання в якості свідків про вчинення указаними особами хуліганських дій. на підставі чого їх затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КПК України.
24 січня 2014 підозру, повідомлену ОСОБА_4 та іншим затриманим особам, було змінено на ч. 3 ст. 296 КК України, після чого слідчими Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві за погодженням з прокурорами прокуратури Дарницького району м. Києва були подані клопотання про обрання зазначеним особам, включно з ОСОБА_4 , запобіжних заходів у виді тримання під вартою.
За наслідками розгляду відповідного клопотання 25.01.2014 слідчим суддею Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. у справі №757/1705/14к (провадження 1-кс/753/101/14) відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
Рішенням Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16.11.2017, залишеним без змін рішенням Вищої ради правосуддя від 17.04.2018 суддю Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_5 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді з підстав допущення порушень закону, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, зокрема, під час розгляду 25.01.2014 клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 в межах справи № 753/1705/14-к.
Залишаючи в силі вказані рішення Вищої ради правосуддя та її Першої дисциплінарної палати, Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2019у справі № 11-585сапі8 були встановлені факти та обставини, які свідчать про невмотивованість та безпідставність поданого слідчим СВ
Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 строком на шістдесят днів, яке підтримував у суді прокурор ОСОБА_6 та які в узагальненому вигляді є наступними:
у клопотанні слідчого не було зазначено, якими доказами підтверджується підозрах вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення;
у матеріалах справи містилася копія рапорта командира роти "Берку " на ім'я начальника Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві, у якому зазначено про затримання шести осіб, включаючи ОСОБА_4 у зв'язку з бійкою, влаштованою ним та іншими особами біля лікарні № 17 у пров. Лабораторному. 12 у м. Києві, під час якої було помічено ножі та предмет, схожий на пістолет. При цьому предметами, що були вилучені у затриманих, у рапорті значаться: документи, мобільні телефони, ключі (у тому числі від автомобілів), фотоапарат. У ОСОБА_4 при затриманні не було вилучено нічого. Зазначене свідчить про суперечливість доводів, якими обґрунтовувалося клопотання слідчого, та вказує на їхню невідповідність матеріалам, доданим до клопотання;
ОСОБА_4 у судовому засіданні при обранні міри запобіжного заходу мав явні ознаки побиття, серед іншого, на обличчі, зазначав про поганий стан здоров'я і необхідність тривалого лікування, стверджував, що тілесні ушкодження йому були заподіяні працівниками міліції. Зазначені обставини також підтверджувалися медичною довідкою від 23.01.2014;
основним доказом у цій справі були показання свідків та потерпілих, серед яких практично всі були працівниками ПМОП «Беркут», у клопотанні слідчого зазначено лише про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, без надання їм належного обґрунтування.
З наведених висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що підтримуване прокурором ОСОБА_1 у Дарницькому районному суді м. Києва клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 не містило ані достатніх доказів, якими б підтверджувалася обґрунтованість пред'явленої підозри, ані належного обґрунтування необхідності застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу.
У подальшому, 07.02.2014 слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва було постановлено ухвалу про задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4 на підставі ст. 201 КПК України на домашній арешт. При цьому, підставою для зміни запобіжного заходу слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва в ухвалі від 07.02.2014 зазначив стан здоров'я підозрюваного, який потребував тривалого стаціонарного лікування, та інші зазначені вище пом'якшуючі обставини.
3.3. Мотиви Комісії
Проаналізовані Комісією відомості, одержані шляхом вивчення змісту зазначених вище судових рішень, у своїй сукупності дають підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності прокурора ОСОБА_7 критеріям доброчесності та відповідності вимогам професійної етики з огляду на таке.
Комісія вважає, що кожен прокурор повинен дотримуватися високих стандартів професійної підготовки та етичної поведінки як під час виконання службових обов'язків, так і у повсякденному житті. Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов'язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від них додержуватись та поважати вимоги закону.
Це зумовлюється статусом прокурора та необхідністю сприяти підвищенню авторитету прокуратури у суспільстві. Згідно з пунктом 51 Висновку Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018) повага до верховенства права зумовлює високі етичні стандарти у поведінці прокурорів та суддів, як під час, так і за межами виконання службових обов'язків, що дозволяє створити у суспільстві довіру до правосуддя. Прокурори діють від імені людей і в інтересах суспільства. Тому вони повинні завжди підтримувати особисту доброчесність і діяти відповідно до закону.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру” прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017року, передбачено, що прокурор при виконанні службових обов'язків має бути незалежним від будь- якого впливу, тиску чи втручання в його професійну діяльність, зобов'язаний активно, у визначений законодавством спосіб протистояти спробам посягання на його незалежність. У прийнятті конкретних рішень він повинен бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів, політичного впливу, тиску з боку; громадськості та засобів масової інформації (ст. 7).
При виконанні службових обов'язків прокурор має поважати права та свободи людини і громадянина відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм, усвідомлюючи, що людина. її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 6).
Прокурор повинен ставитися до людей справедливо, уважно, доброзичливо, згідно із загальнолюдськими принципами моралі, не допускаючи дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стан-, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч.2 ст.6).
З проаналізованої Комісією інформації, встановленої на підставі низки судових рішень, щодо обставин звернення до суду із клопотаннями про обрання запобіжних заходів у виді тримання під вартою щодо громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , вбачається, що прокурор Салков Р.В.. підтримуючі такі клопотання перед слідчим суддею та наполягаючи на їхньому задоволенні, не пересвідчився у відповідності їхнього змісту вимогам закону (зокрема, ст.184 КПК України), що у подальшому призвело до істотного порушення прав, передбачених статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, прокурором ОСОБА_9 під час підтримання відповідних клопотань у суді не було перевірено наявність достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість підозри, не перевірено наявність обґрунтованих підстав стверджувати про наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, не розглянуто можливість застосування до підозрюваних менш тяжких запобіжних заходів, не пов'язаних з позбавленням осіб свободи.
У свою чергу, проаналізованих Комісією рішеннях Великої Палати Верховного Суду, наголошувалося, що згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді й суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії. передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, Комісія вважає, що за описаних у цьому рішенні обставин існує достатньо підстав вважати дії прокурора ОСОБА_1 які виразилися у підтриманні перед судом очевидно необґрунтованих клопотань про обрання найсуворіших запобіжних заходів стосовно учасників масових протестів під час подій Революції Гідності, такими, що не відповідають високим стандартам прокурорської діяльності та із значним ступенем вірогідності призвели до завдання істотної шкоди авторитету прокуратури як такої.».
Суд зауважує, що із рішення від 18.11.2022 № 2 вбачається, що першою підставою щодо неуспішного проходження атестації стало дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, а також наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності і професійної етики у частині підтримання в суді необґрунтованого клопотання слідчого про вжиття запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні за статтею 294 КК України стосовно затриманих, які були учасниками масових акцій протесту у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року.
Наслідком цього стало взяття під варту зазначених осіб. На думку Комісії, ці дії прокурора свідчать про незабезпечення вимог закону щодо дотримання у професійній діяльності принципів законності, незалежності та самостійності у прийнятті процесуальних рішень, а також сприяли підриву авторитету прокуратури і довірі громадян до неї.
Так, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2014 у справі № 753/1428/14-к задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30.01.2014 ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2014 у справі № 753/1428/14-к скасовано.
Крім цього, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2014 у справі №753/1705/14-к від 25.01.2014 задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 закрито апеляційне провадження №753/1705/14-к за скаргою захисника в інтересах підозрюваного.
У рамках кримінального провадження 753/1428/14-к Апеляційним судом міста Києва було скасовано ухвалу суду, якою задоволено клопотання позивача про застосування запобіжного заходу, а у рамках кримінального провадження №753/1705/14-к захисник підозрюваного відмовилися від апеляційної скарги.
Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у справі № 160/12019/20, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі №800/527/14, зазначив, що слід ураховувати ту негативну роль, яку відіграли силові структури в гострій політичній та соціальній кризі, яка виникла за часів президенства ОСОБА_10 та завершилася Революцією Гідності у листопаді 2013 року - лютому 2014 року, а також супроводжувалася трагічними подіями (такі обставини встановлені як у рішенні ЄСПЛ «Полях та інші проти України», так і в рішенні ЄСПЛ «Шморгунов та інші проти України»).
Також Верховний Суд у цій постанові зазначив, що «атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідний Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов'язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором.
Урахування відомостей про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи прокурора. Ці відомості наче «повідомляють», чи може обіймати посаду прокурора особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом прокурора.
Відтак можна стверджувати, що процедура атестації не є процедурою повторного притягнення прокурора до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, а рішення відповідачів про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності і звільнення відповідає вимогам чинного законодавства».
Крім того, Верховний Суд у вказаній постанові виклав позицію, що дії прокурора під час затримання активістів та безпосередньої участі в обранні їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в подальшому визнаного судом незаконним, свідчить про недостатню професійну компетентність прокурора.
Вчинення працівником прокуратури дій такого роду є ознакою недоброчесності, дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Верховний Суд зазначив, що сукупність усіх викладених у оскаржуваному рішенні Кадрової комісії обставин призвела до виникнення обґрунтованих сумнів у членів Кадрової комісії щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності. В той же час, таке рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації не є формою притягнення до відповідальності.
Отже, наведені факти як окремо, так і в сукупності дали Комісії обґрунтовані підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
У зв'язку з цим, Комісія вирішила, що прокурор відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури м. Києва ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію.
Обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено. Тому, доводи позову про недостатню вмотивованість цього рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Суд наголошує, що рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації та наданих позивачем пояснень.
Відповідно до п. 12 Порядку роботи кадрових комісій рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Положеннями пункту 7 та 8 розділу І Порядку № 221 визначено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 640/19492/20 дійшов таких висновків. «Оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX) - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого. Кадрові комісії встановлюють відповідність прокурорів критеріям того, щоб визначити хто з них гідний продовжувати роботу у реформованих органах прокуратури. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора».
Суд наголошує, що у разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов'язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів.
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких саме по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
У постанові від 21.12.2022 (справа № 640/33526/20) Верховний Суд зазначив наступне: «Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів; запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обоє 'язків.
Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.
Чинне законодавство не містить визначення поняття “доброчесність”, яке використовується у процедурі атестації прокурорів.
Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.»
Вказаний висновок також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.11.2022 у справі № 600/1450/20-а.
Велика Палата Верховного Суду 03.02.2021 у справі № 9901/229/19 зауважила, що «поняття «правила прокурорської етики» очевидно не обмежується розміщеними в розділі IV Кодексу вимогами щодо взаємовідносин прокурора з колегами, іншими органами державної влади й посадовими особами, громадянами та засобами масової інформації, а є значно ширшим за змістом. Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії.»
Також суд зазначає, що з огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв'язку із цим відповідного рішення, суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20 зазначив про те, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати його відповідність цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. У той же час суд перевіряє дотримання стороною відповідної процедури та встановлених законодавством вимог при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення (п.88).
За таких умов, оскаржуване рішення відповідає вимогам, встановленим Порядком № 221, зокрема, типовій формі, містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування. У зв'язку з цим рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно, тому підстави для його скасування відсутні.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 №2113к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Як зазначалось, Шістнадцятою кадровою комісією прийнято рішення від 18.11.2022 № 2 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Тому, факт наявності чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою звільнення такого прокурора на підставі пп. 2 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ.
Рішення кадрової комісії не є рекомендаційним для суб'єкта звільнення, а є беззаперечною та остаточною підставою для видання керівником відповідного органу прокуратури, зокрема, наказу про звільнення прокурора згідно з положеннями Закону № 113-ІХ.
На підставі вказаного рішення кадрової комісії, наказом від 14.12.2022 №2113к керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва.
Отже, вказаним наказом ОСОБА_1 правомірно звільнено з посади, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцевих і перехідних положень» Закону № 113-ІХ, у зв'язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, тому підстави для скасування такого наказу відсутні.
Оскільки вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, ці вимоги також не підлягають задоволенню.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Приписами ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Виходячи з викладеного та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 17 квітня 2024 р.