ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" квітня 2024 р. справа № 300/1029/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2024 за №092650006586;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 15.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до пільгову стажу за Списком №2 періодів роботи згідно з довідкою від 16.10.2023 №06-1332, а саме з 01.03.2017 по 02.03.2023 та з 01.06.2023 по 23.06.2023 та до страхового стажу незараховані періоди, що відображені у трудовій книжці від 18.08.1987 серії НОМЕР_1 , а саме період отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, періоди роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001.
Позовні вимоги мотивовані тим, ОСОБА_1 01.12.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви, прийнято рішення від 20.01.2024 № 092650006586, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що в ОСОБА_1 відсутній пільговий стаж. Відповідачем-2 до страхового стажу позивачки не зараховано періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, оскільки запис про припинення допомоги не завірений підписом відповідальної особи, періоди роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001, позаяк в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про трудові відносини за такий період. Крім того, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно з пільговою довідкою від 16.10.2023 №06-1332, оскільки вказана посада не відповідає зазначеній в трудовій книжці.
Позивачка вважає, що пенсійним органом протиправно застосовано в спірному рішенні норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», адже відповідач мав керуватися нормами пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, яку було відновлено рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
14.02.2024 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, зазначивши при цьому, що до спірних правовідносин слід застосовувати положенням п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Крім того, вказав, що на момент звернення у позивачки був відсутній пільговий стаж, у зв'язку із чим відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Щодо не зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996 представник зазначає, що немає підстав для зарахування такого періоду, оскільки у трудовій книжці позивачки запис про припинення допомоги не завірений підписом відповідальної особи, що суперечить приписам пп. «е» п. 2.18 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» від 29.07.1993 №58, а уточнююча довідка позивачкою до заяви про призначення пенсії не надавалася. Щодо не зарахування періодів роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001, 01.04.2001 по 31.08.2001 представником відповідача-2 вказано, що в індивідуальних відомостях позивача відсутня інформація про перебування в трудових відносинах, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, а тому відсутні підстави для зарахування такого періоду. З урахуванням наведеного представник відповідача-2 просить суд у задоволенні позову відмовити.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 07.03.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача-1 у задоволенні позову просить відмовити. Зазначила, що відповідно до наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивачки склав 37 років 2 місяці 20 днів, стаж роботи за Списком №2 відсутній, вік на дату звернення становить 55 років 3 місяці. Щодо періоду отримання допомоги по безробіттю представницею відповідача-1 зазначено, що період допомоги по безробіттю до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу роботи за записами у трудовій книжці, внесеними органом державної служби зайнятості або на підставі довідки служби зайнятості про період отримання допомоги по безробіттю. У записах трудової книжки серії НОМЕР_1 ВІД 18.08.1987 запис про припинення допомоги не завірений підписом відповідальної особи. Уточнююча довідка позивачкою не надавалася. Що стосується періоду роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001, то такий період на думку представника відповідача-1 не може бути зарахований до страхового стажу позивачки, адже в індивідуальних відомостях відсутня інформація про перебування позивачки у трудових відносинах, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків. Крім того, зазначено, що згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.10.2023 №06-1332 ОСОБА_1 набула пільговий стаж за Списком №2 за період з 01.03.2017 по 02.03.2023 та з 01.06.2023 по 23.06.2023, тобто після 01.04.2015. Станом на 01.04.2015 позивачці виповнилося 46 років, пільговий стаж відсутній, а отже позивачка не могла мати легітимних очікувань щодо виходу на пенсію відповідно до ст.. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-ХІІ. Відтак, рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 в межах спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки свою дію на позивачку не поширює, адже вона станом на 01.04.2015 не мала необхідного пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , у віці 55 років, звернулася із заявою від 15.01.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонд України в Черкаській області від 22.01.2024 №092650006586 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку із відсутністю пільгового стажу (а.с.44).
Зазначеним рішенням до страхового стажу не зараховано:
- період отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, оскільки запис про припинення допомоги не завірений підписом відповідальної особи;
- період роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відсутня інформація про трудові відносини за цей період.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно з пільговою довідкою від 16.10.2023 №06-1332, позаяк вказана посада не відповідає зазначеній в трудовій книжці.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення"від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон №213-VIII,) у статтю 13 Закону №1788 було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом №213-VIII, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (з моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду, вказані закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, страховому стажі роботи не менше 20 років та пільговому сажі не менше 10 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та необхідного віку 55 років, страховому стажі роботи не менше 25 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно із частиною 1 статті 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, доводи відповідачів щодо можливості застосувати виключно положення п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними.
Щодо позовної вимоги зарахувати до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, суд зазначає про таке.
Статтею 62 Закону України №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зі спірного рішення вбачається, що відповідач не врахував до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996.
З приводу цього варто зазначити, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 18.08.1987 містяться записи № 12-13 про те, що ОСОБА_1 у період з 16.11.1995 по 04.03.1996 отримувала виплату по безробіттю (а.с.9-17).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 затверджена «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників» (надалі Інструкція №58).
Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Суд враховує, що записи № 12-13 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.08.1987 містять відомості, передбачені пунктами 2.2, 2.4. Інструкції №58, не містять підчисток, виправлень, формально відповідають вимогам, які висуваються законодавством до ведення трудових книжок.
У свою чергу, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.
Як наслідок, суд вважає, що є наявні підстави для зарахування до страхового стажу позивачки період отримання виплати по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996.
Щодо позовної вимоги - зарахувати періоди роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001, суд зауважує таке.
Згідно з п. 1 та 2 статті 24 Закон № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої - третьої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині першій, третій, десятій статті 20 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини дванадцятої статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з п. 2 частини першої статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 року, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI та виключено положення п. 2 частини першої статті 4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.
Тобто, за змістом вищезазначених норм убачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачки періодів її роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивачки з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи позивачки згідно з довідкою від 16.10.2023 №06-1332, суд виходить з такого.
У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 18.08.1987 наявні записи:
- № 21 про переведення з 01.03.2017 електрослюсарем з ремонту електричних машин четвертого розряду на Бурштинську дільницю електроремонтного цеху, запис внесено на підставі наказу від 01.03.2017 №69-к;
- № 24 від 03.03.2023 про переведення на посаду фахівця Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху, запис внесено на підставі наказу від 02.03.2023 №159-к;
- №25 від 01.06.2023 про переведення електрослюсарем з ремонтно електричних машин четвертого розряду Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху тимчасово по 23.06.2023.
Крім того, пільгових стаж позивачки підтверджено довідкою від 16.10.2023 №06-1332, згідно з якою ОСОБА_1 працювала повний робочий день у Відокремленому підрозділі «ГАЛРЕМЕНЕРГО» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» у період з 01.03.2017 по 02.03.2023 та з 01.06.2023 по 23.06.2023, за посадою електрослюсар, зайнятий обслуговуванням, ремонтом та монтажем котельного, турбінного (парогазотурбінного) устаткування, устаткування подавання палива і пилоприготування, а також засобів вимірювання та автоматики, що забезпечують їх роботу, дана посада передбачена Списком №2, розд. ХІІІ «Електростанції, енергопоїзди, паромилове господарство» (а.с.8).
Крім того у матеріалах справи міститься довідка від 16.10.2023 №06-1333 про правонаступництво, переіменування, та проведення державної реєстрації зміни типу, в кінцевому результаті чого утворився відокремлений підрозділ «ГАЛРЕМЕНЕРГО» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО»(а.с.18).
Наказом від 01.03.2017 №69-к відокремлений підрозділ «ГАЛРЕМЕНЕРГО» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» здійснено переведення працівників ГАЛРЕМЕНЕРГО, а саме п.3 зазначено: перевести з 01.03.2017 працівника турбінно-ремонтного цеху на Бурштинську дільницю електро-ремонтного цеху ОСОБА_1 (а.с.21-22).
Відповідно до наказу від 02.03.2023 №159-к відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» ОСОБА_1 переведено електрослюсаря з ремонту електричних машин 4 розряду Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху, з 03.03.2023 на посаду фахівця Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху (а.с.20).
Згідно з наказом від 30.05.2023 №357-к ОСОБА_1 переведено з фахівця Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху з 01.06.2023 по 23.06.2023 електрослюсарем з ремонту електричних машин 4 розряду Бурштинської дільниці електро-ремонтного цеху (а.с.19).
Крім того, у матеріалах справи містяться докази про проведення атестації робочих місць та затверджено перелік робочих місць, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема, наказом від 02.11.2011 №192 ПАТ «ЗАХІДЕНЕРГО» відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО», наказ від 04.10.2012 №176 відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», додаток 1 до наказу №176 від 04.10.2012 про затвердження переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій, посад по Бурштинській дільниці відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ'ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», працівники яких згідно атестації робочих місць за умовами праці мають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком№2, яке передбачене законодавством, наказ від 06.02.2017 №17 відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», лист Головного управління Держпраці у Львівській області від 07.07.2020 №8804/4/04-09, наказ від 03.10.2017 №126 відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», додаток 1 до наказу від 03.10.2017 №126, наказ від 31.01.2022 №16 відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», висновок №3133 експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці та встановлення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, наказ від 03.10.2022 №104 відокремленого підрозділу «ГАЛРЕМЕНЕРГО» ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», додаток 1 до наказу від 03.10.2022 №104, (перелік)(а.с.23-40).
Згідно з постановою КМУ «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 24.06.2016 №461, розділу XIII. Електростанції, енергопоїзди, паросилове господарство» підрозділу 1. Підземні теплові електростанції передбачено, що до Списку №2 віднесені слюсарі та електрослюсарі, зайняті обслуговуванням і ремонтом котельного, турбінного (парогазотурбінного) устаткування, устаткування подавання палива, засобів вимірювання та автоматики, що забезпечують їх роботу, а також допоміжного підземного устаткування.
Отже, суд виснує, що позивачка працювала повний робочий день на посаді в періоди роботи з 01.03.2017 по 02.03.2023, з 01.06.2023 по 23.06.2023, віднесеній до посад, що передбачені Списком № 2 відповідно до постанови КМУ «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 24.06.2016 №461.
Доводи відповідачів, що вказана посада у довідці від 16.10.2023 №06-1332 не відповідає зазначеній в трудовій книжці є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як зазначено судом вище, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії.
Щодо позовної вимоги - зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 15.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Із системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом з'ясовано, що позивачка 15.01.2024 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у віці 55 років. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці мають право на призначення пенсії на пільгових умовах. В ході розгляду справи судом встановлено, що таке право ОСОБА_1 шляхом зарахування вищевказаного пільгового стажу та наявності достатнього страхового стажу підлягає відновленню.
Враховуючи викладене, позивачці слід призначити пенсію з дня подання нею такої заяви, тобто з 15.01.2024.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2024 №092650006586 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (за місцем знаходження пенсійної справи) призначити ОСОБА_1 з 15.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи згідно з довідкою від 16.10.2023 №06-1332, а саме з 01.03.2017 по 02.03.2023 та з 01.06.2023 по 23.06.2023 та до страхового стажу незараховані періоди, що відображені у трудовій книжці від 18.08.1987 серії НОМЕР_1 , а саме період отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, періоди роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким винесене оскаржуване рішення, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 09.02.2024, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2024 за №092650006586.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 15.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до пільгову стажу за Списком №2 періодів роботи згідно з довідкою від 16.10.2023 №06-1332, а саме з 01.03.2017 по 02.03.2023 та з 01.06.2023 по 23.06.2023 та до страхового стажу незараховані періоди, що відображені у трудовій книжці від 18.08.1987 серії НОМЕР_1 , а саме період отримання допомоги по безробіттю з 16.11.1995 по 04.03.1996, періоди роботи з 01.07.2000 по 28.08.2001 та з 01.04.2001 по 31.08.2001.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, 18000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.