25 грудня 2023 рокуСправа №160/25113/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
02.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно ненадання направлення до ВЛК неправомірною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати направлення до ВЛК відповідно до наказу 402 Міністерства оборони України.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 проявляється у тому, що остання у порушення наказу № НОМЕР_2 Міністра оборони України не надає направлення на ВЛК та відмовляється отримати рапорт про направлення на ВЛК.
Ухвалою від 06.10.2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 23.10.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
22.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач наголосив, що позивач мав звернутися до свого безпосереднього начальника з рапортом щодо направлення його на проходження військово-лікарської експертизу. Крім того, позивач проходив військово-лікарську експертизу, про що свідчить копія Довідки ВЛК №839 від 23.08.2023 року, відповідно до висновку якої позивача визнано придатним до військової служби. Враховуючи, що позивач не надав достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Зі змісту військового квитка серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 , встановлено, що 25.02.2022 року на підставі Указу Президента України №69 від 24.02.2022 року ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України за мобілізацією. Місце проходження служби - Військова частина НОМЕР_1 , командир взводу, наказ №41 від 25.02.2022 року, водій - наказ №172 від 06.07.2022 року.
Вважаючи протиправною бездіяльності в/ч щодо неприйняття рапорту позивача та не направлення його на ВЛК, позивача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України та діє на момент розгляду цієї справи.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі -Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Як видно з матеріалів справи, позивач не надав до позовної заяви як копії рапортів, з якими звертався до відвідача про його направлення на військово-лікарську комісію, так і доказів отримання відповідачем цих рапортів або направлення таких рапортів відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, у зв'язку з чим у суду відсутня можливість перевірки наявності/відсутності бездіяльності відповідача щодо розгляду рапортів позивача.
Так, по тексту позовної заяви позивач вказує, що звертався до в/ч, проте остання відмовлялася приймати рапорти. Суд вказує, що доказів такого матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу позивача, що хоча на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не виконання ним такого обов'язку не звільняє позивача від обов'язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 року по справі № 640/16224/19 зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року №9.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.11.2018 року у справі №607/6092/18, від 05.06.2019 року у справі №607/6865/18, від 11.06.2019 року у справі №917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі №800/301/16).
Відсутність спору на день звернення позивача до суду, у свою чергу, взагалі виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
Отже, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу направлення на ВЛК, зважаючи на відсутність доказів звернення позивачем з даного приводу до в/ч з рапортом.
Як наслідок не підлягає задоволенню і вимога про зобов'язання відповідача надати направлення на ВЛК.
Таким чином, за результатами розгляду справи судом не встановлено порушень законодавства військовою частиною НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частин 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи зазначене, на момент ухвалення рішення, позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності бездіяльності відповідача щодо не направлення позивача на проходження ВЛК.
Таким чином, за результатами розгляду справи судом не встановлено порушень законодавства військовою частиною НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється.
Керуючись ст. 241-246,250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко