19 квітня 2024 р. Справа № 160/9888/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
16.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, в якому позивач просить:
- визнати протиправною дію, яка полягає у відмові Криворізької міської Ради, щодо поновлення (подовження) договору оренди земельної ділянки на земельну ділянку на пр-ті 200-річчя Кривого Рогу для розміщення тимчасової споруди торговельно-зупиночного комплексу «Ясень»;
- зобов'язати Криворізьку міську Раду прийняти рішення про поновлення (подовження) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) договору оренди землі на земельну ділянку на пр-ті 200-річчя Кривого Рогу для розміщення тимчасової споруди торговельно-зупиночного комплексу «Ясень».
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває (або не набуває) речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Так, з позовних матеріалів вбачається, що позивач звернулась до суду з позовом на захист свого інтересу, який полягає у поновленні договору оренди земельної ділянки на новий строк.
З моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування виникають договірні відносини, основні та похідні вимоги з яких розглядаються у приватноправовому спорі судами цивільної чи господарської юрисдикції.
Відповідно до норм ст.ст.116, 122, 124 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання врегулювання земельних відносин щодо надання в користування земельних ділянок комунальної власності є виключною компетенцією міських рад.
Строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 12.03.2024 року. Орендар звернулась до Виконавчого комітету Криворізької міської ради із заявою на його поновлення, при цьому рішенням Криворізької міської ради від 22.03.2024 року №2662 відмовлено позивачу в поновленні (продовженні договору оренди на пр-ті 200-річчя Кривого Рогу для розміщення тимчасової споруди торговельно-зупиночного комплексу «Ясень».
Частиною 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 1 п. 2 ч. 1ст. 4 КАС України).
Таким чином, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За правилами ч. 1ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, спір стосується поновлення дії договору оренди земельної ділянки відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», який укладався позивачем як фізичною особою-підприємцем з орендодавцем Криворізькою міською радою. В основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваного рішення відповідача покладено не порушення порядку та процедури його прийняття, а порушення оскаржуваним рішенням прав позивача на користування земельною ділянкою у зв'язку із відмовою у поновленні договору оренди землі на новий строк.
Зміст ст. 33 Закону дає підстави для висновку, що вказаними нормами визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
Тобто, предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах.
З моменту укладення договору оренди земельної ділянки адміністративні відносини між землекористувачем і органом місцевого самоврядування припиняються і виникають договірні відносини, які не притаманні адміністративним правовідносинам. З урахуванням суб'єктного складу даний спір може бути предметом судового розгляду у суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За умовами договору оренди, що було укладено позивачем та термін дії якого він прагне поновити, орендодавець надав орендареві в користування земельну ділянку житлової та громадської забудови для розміщення тимчасової споруди торговельного павільйону в складі зупиночного комплексу.
Отже, до укладенню договору оренди земельної ділянки позивача спонукала його господарська діяльність, як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статтях25, 26цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.10.2019 року у справі №903/129/18 зазначила, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на зайняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оскільки правовідносини, що склались між сторонами, мають господарський характер, а використання земельної ділянки здійснювалось як фізичною особою - підприємцем, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що такий спір має вирішуватись у порядку господарського судочинства.
Аналогічна позиція наведена також у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №668/5841/14-а.
Враховуючи, що позов позивача, яка є стороною договору у статусі фізичної особи-підприємця, у даній справі направлено на поновлення її прав як орендаря у сфері земельних договірних відносин, у зв'язку з чим цей спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу землекористування, а тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, у зв'язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судом за правилами господарського судочинства.
Враховуючи вищевикладене, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, про відмову у відкритті провадження по справі.
При цьому, на виконання положень частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого суду в порядку господарського судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 248 КАС України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовними матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Суддя М.В. Дєєв