19 березня 2024 рокуСправа №160/3356/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
06 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії №046850014249 від 21.12.2023р. ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Тернівським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 29.01.1998р.; адреса: : АДРЕСА_2 ).
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області переглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Тернівським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 29.01.1998р.; адреса: : АДРЕСА_2 ) про призначення пенсії по інвалідності 3 групи від 19.12.2023р. з урахуванням спірних періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 : з 29.09.1986 по 23.11.1990 роки; з 15.04.1998 по 28.02.1999 роки.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності, яка за принципом територіальності розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області. За результатами розгляду заяви головним управлінням ПФУ в Сумській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтовано не зарахуванням періодів роботи, не достатність страхового стажу для призначення пенсії, з чим позивач не погоджується.
Ухвалою від 09 лютого 2024 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області надало до суду відзив на позовну заяву, де зазначило, що розгляд документів, наданих до заяв для призначення пенсії позивачці провадився за принципом екстериторіальності головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято рішення про відсутність належно підтвердженого страхового стажу та відмовлено у призначенні пенсії, тому, на думку відповідача, дії останнього є правомірними та такими, що ґрунтуються на Законах України. У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України ця справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 19.12.2023 року звернулась до Головного управління в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності 3 групи.
Заява за принципом екстериторіальності відпрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
За результатами розгляду заяви Гголовне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення № 046850014249 від 21.12.2023 року про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтовало тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, а саме:
- з 29.09.1986 року по 23.11.1990 року, оскільки номер наказу на звільнення виправлений;
- з 15.04.1998 року по 28.02.1999 року, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком з підстав не зарахування періодів роботи та відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно із ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно з відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 , позивач працювала:
- з 29.09.1986 року по 23.11.1990 року працювала на Дніпропетровській макаронній фабриці комірницею складу готової продукції;
- з 15.04.1998 року по 28.02.1999 року працювала на Дніпропетровській макаронній фабриці комірницею складу готової продукції.
Судом встановлено, що відповідач не зарахував вищенаведені періоди роботи позивача до її страхового стажу з підстав порушення вимог ведення трудових книжок працівників.
На час заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно із пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Згідно із пунктом 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» передбачен, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Разом з тим обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Як слідує з матеріалів справи, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року(далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Суд зазначає, що незарахування страхового стажу ОСОБА_1 суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Виправлення номеру наказу про звільненя та непроставлена печатка в трудовій книжці не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У цьому випадку суд звертає увагу, що непроставлена печатка на даті звільнення та виправлення у даті номері наказу про звільнення не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідач суду не надав, а тому їх безпідставно не взяв до уваги відповідач при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення №046850014249 від 21.12.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ - 21108013) щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.08.2022 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 29.09.1986 року по 23.11.1990 року; з 15.04.1998 року по 28.02.1999 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні стосовно страхового стажу позивача.
Згідно із вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд зробив висновок про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує положення ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, що судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією № 91 від 31.01.2024 року.
Отже, оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії №046850014249 від 21.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області та головне управління в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періодів роботи з 29.09.1986 року по 23.11.1990 року; з 15.04.1998 року по 28.02.1999 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням позиції викладеної у цьому рішенні стосовно страхового стажу позивача.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового зборуу розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ріщення складено 19.04.2024 року.
Суддя С.В. Ніколайчук