м. Вінниця
19 квітня 2024 р. Справа № 120/10557/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому при звільненні з військової служби грошового забезпечення в повному обсязі
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Даною ухвалою також витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії документів, які підтверджують здійснення нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги на вирішення матеріально-побутових питань за 2022 рік, за 4 місяці грошового забезпечення та додаткової винагороди, надбавки за вислугу років ОСОБА_1 .
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує щодо задоволення позовних вимог, зокрема зазначає, що після звільнення з військової служби продовжувалося службове розслідування щодо самовільного залишення позивачем військової частини, а тому, грошове забезпечення йому не підлягало виплаті. Окрім того, представник відповідача звертає увагу, що позивач не звертався з рапортом щодо виплати йому допомог для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань. На підставі вказаного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
07.09.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій вона наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача, викладених у відзиві.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2022 року №276 позивача звільнено з військової служби в запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено за списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Як зазначає позивач, при звільненні йому не виплачено грошове изабезпечення в повному обсязі, грошову допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина 4 статті 9 вказаного вище Закону).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до п.15 Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Згідно з п.5 Розділу ХІV «Преміювання» Порядку №260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Відповідно до пункту 144-1 Положення №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 144-2 Положення №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
При цьому, пунктом 144-6 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Судом встановлено, що у спірному випадку підставою для призупинення нарахування і виплати позивачеві основного грошового забезпечення в повному обсязі з 01.08.2022 року по 23.08.2022 року та з 09.10.2022 року по 14.11.2022 року став той факт, що у вказаний період у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 вважався таким, що самовільно залишив військову частину, у зв'язку з чим було розпочато службове розслідування.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2023 року вищезазначене службове розслідування завершено та визнано позивача таким, що самовільно залишив військову частину з 01.08.2022 року по 23.08.2022 року та з 09.10.2022 року по 14.11.2022 року.
В контексті вказаного, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 407 КК України, визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Так, ч.ч. 1-5 ст. 407 КК України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Разом з тим, стаття 2 КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.
Отже, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв'язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення є передчасними.
Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної відповідальності.
Таким чином, станом на час ухвалення рішення, факт самовільного залишення військової частини позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 є передчасним.
Крім того, суд зазначає, що призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пунктів 14-15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, оскільки факт самовільного залишення позивачем військової частини не знайшов належного підтвердження, а тому, вимоги щодо виплати грошового забезпечення та надбавки за вислугу років підлягають задоволенню.
На підставі вищезазначеного, суд приходить до переконання про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі, а тому, слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу основного грошового забезпечення в повному обсязі з 01.08.2022 року по 23.08.2022 року та з 09.10.2022 року по 14.11.2022 року та надбавку за вислугу років, враховуючи вже виплачені суми такої.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, суд зазначає наступне.
Виплата грошової допомоги для оздоровлення встановлена розділом XXIII Порядку №260, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відтак, грошова допомога для оздоровлення належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та надається військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, на підставі наказу командира військової частини.
При цьому грошова допомога на оздоровлення може надаватися військовослужбовцю без вибуття у відпустку. Саме в такому випадку грошова допомога на оздоровлення надається за рапортом військовослужбовця протягом поточного року.
Крім того, Порядком № 260 чітко визначається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, який мав право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримав її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Такий наказ є підставою для нарахування грошової допомоги фінансовим органом військової частини.
Зі змісту наявного в матеріалах справи витягу із наказу №276 командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2022 року вбачається, що позивача з 03.12.2022 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік позивачем не отримувалась.
В цьому випадку відповідач, виключивши позивача зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення 03.12.2022 року на підставі наказу №276, не виплатив йому грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, хоча повинен це зробити на виконання вимог пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, відповідно до приписів Порядку № 260.
Продовжуючи розгляд спору в частині епізоду стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає, що згідно з п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 керівникам державних органів, у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право установлювати надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, прямо визначеною п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 кваліфікуючою умовою для призначення як матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення) є наявність виділених асигнувань.
Правила виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань деталізовані приписами Розділу ХХIV Порядку №260.
Пунктом 7 Розділу ХХIV Порядку №260 визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Відповідно до п.9 Розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, суд звертає увагу, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за місцем служби згідно з рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира, а командиру - наказу вищого командира за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
У рапорті на ім'я командира військової частини вказується причина звернення та додаються документи, що її підтверджують.
Суд зазначає, що позивач не надав суду доказів про те, що він звертався до відповідача із відповідною заявою (рапортом) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо під час звільнення чи під час проходження військової служби.
Посилання представника позивача на заяву від 09.03.2023 року суд не приймає до уваги, оскільки в ній не ставилося питання щодо виплати позивачу грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, з прохальної частини вказаної заяви вбачається, що позивачем було здійснено запит лише щодо виплати йому грошового забезпечення з серпня 2022 року по листопад 2022 року.
Між тим, об'єктивних даних про обсяг та структуру асигнувань на утримання суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах матеріали справи не містять.
Враховуючи факт того, що позивач з відповідним рапортом не звертався, у відповідача не виникло обов'язку здійснювати виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду матеріальної допомоги належить виключно військовослужбовцю за наявності підстав передбачених рішенням Міністра оборони України від 01.02.2023 року № 2683/з, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
За таких обставин, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи відсутність судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 основного грошового забезпечення в повному обсязі з 01.08.2022 року по 23.08.2022 року та з 09.10.2022 року по 14.11.2022 року та надбавку за вислугу років, враховуючи вже виплачені суми.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 )
Суддя Чернюк Алла Юріївна