Ухвала
іменем України
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 642/5256/21
провадження № 51-605ск24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2024 року,
встановив:
За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого, засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Судом також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого не оскаржуються у касаційному порядку.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 квітня 2024 року відмовлено засудженому ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2024 року.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
16 червня 2021 року близько 23 години ОСОБА_7 разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , перебуваючи на четвертій платформі вокзалу «ХАРКІВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де знаходилась раніше їм незнайома ОСОБА_8 , яка відпочивала в положенні лежачи на лавочці при очікуванні електропотягу, та поклала свою сумку і пакет з харчами під голову, з метою збагачення, діючи відповідно до розподілених між собою ролей із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, за попередньою змовою групою осіб, підійшли до лавочки, на якій відпочивала потерпіла ОСОБА_8 . Першим до потерпілої підійшов ОСОБА_7 та витягнув пакет з харчами з-під голови потерпілої, після чого потерпіла встала з лавочки та намагалась забрати у ОСОБА_7 вказаний пакет. В цей момент ОСОБА_7 схопив сумку чорного кольору марки «Vito Torelli», яка знаходилася на лавочці. В ході намагань потерпілої забрати своє майно ОСОБА_7 з метою подолання спротиву потерпілої штовхнув її, від чого потерпіла присіла на лавочку, не випускаючи з рук своє майно. Далі до потерпілої підійшов ОСОБА_6 , який схопив потерпілу за шию та з положення сидячи силою перевів її в положення лежачи на спину та почав її тримати, щоб вона не ворушилась. Після цього до потерпілої підійшов ОСОБА_5 з метою заволодіти сумкою, яка перебувала в руках потерпілої ОСОБА_8 , та шляхом ривка вирвав сумку з рук потерпілої, тим самим відкрито заволодів сумкою чорного кольору марки «Vito Torelli» вартістю 931 грн, в якій знаходився гаманець чорного кольору вартістю 107,20 грн, гаманець бежевого кольору вартістю 29,50 грн, та грошові кошти в сумі 300 гривень. Загальна вартість викраденого майна складає 1367 грн. 70 коп. Після чого ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зникли з місця вчинення злочину, розпорядилися викраденим майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_8 матеріальний збиток на суму 1367,70 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2024 року вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року щодо засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_5 в частині призначеного покарання та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст.75 КК.
Подану касаційну скаргу обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не була надана належна оцінка даним про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який має тяжкі захворювання та потребує лікування, яке не може йому бути надано в умовах ізоляції. Також, на думку захисника, судом не було взято до уваги і позицію потерпілої, яка втратила інтерес до справи, цивільний позов не заявляла та не наполягала на суворому покаранні.
Крім того вказує на те, що вирок суду та ухвала суду апеляційної інстанції взагалі не містять будь-якої мотивації щодо неможливості застосування норм ст. 75 КК до обвинуваченого ОСОБА_5 та звільнення його від відбування з випробуванням, що є порушенням п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК.
При цьому просить звернути увагу на те, що її підзахисний раніше не судимий, вів нормальний спосіб життя, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував спричинену шкоду, вперше вчинив тяжкий злочин.
З огляду на зазначене, вважає, що судами йому призначено занадто суворе покарання.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного її підзахисному покарання внаслідок суворості та можливості призначення менш суворого покарання є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень,суд першої інстанції, при призначенні виду та розміру покаранняОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше в силу вимог ст. 89 КК - не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має хронічні захворювання.
Також, місцевий суд обставиною, що пом'якшує покарання засудженого ОСОБА_5 , визнав його щире каяття, та не встановив обставин, що його обтяжують.
З урахуванням вищевикладених обставин, виходячи із принципів індивідуалізації і співмірності заходу примусу, характеру вчинених дій, суд вирішив, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК.
Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК,оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, даним про особу обвинуваченого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені в апеляційних скаргах обвинувачених та їх захисників, дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК дотримався вимог кримінального закону, врахував особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_5 на підставі ст. 89 КК є не судимим, наявність обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Переглядаючи вирок районного суду, апеляційний суд додатково врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що кримінальне правопорушення вчинене групою осіб, які діяли щодо потерпілої відкрито в громадському місці, що вказує на їх суспільну небезпечність.
Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні акцентував увагу на тому, що наявність у обвинувачених родин, їх стан здоров'я, визнання вини разом із щирим каяттям не зменшують суспільну небезпечність обвинувачених та є недостатніми підставами для звільнення обвинувачених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК у зв'язку з чим, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 має бути призначене покарання з реальним його відбуванням в умовах виправної установи.
На думку колегії суддів, покарання, призначене ОСОБА_5 в повній мірі відповідає вимогам кримінального законодавства, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Доводи захисника щодо неврахування судом позиції потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, не свідчить про наявність підстав для зміни судових рішень, оскільки така думка при призначенні покарання хоча і береться судом до уваги, однак не є вирішальною.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Суд не знаходить підстав для зміни оскаржуваних судових рішень внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_5 , та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_5 покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою, поданою в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3