18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 727/9926/23
провадження № 51-2045 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року, ОСОБА_5 засуджено до покарання:
за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;
за ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою. Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з моменту фактичного затримання, а саме з 26 липня 2023 року.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 06 червня 2023 року, близько 22 год, перебуваючи на площі Пресвятої Марії в м. Чернівці, діючи умисно, повторно, шляхом обману потерпілого ОСОБА_6 , під приводом здійснення дзвінка з мобільного телефону, скористався відсутністю уваги останнього та заволодів його телефоном марки «POCCO X4 GT» вартістю 15 999 грн.
В момент, коли ОСОБА_5 намагався покинути місце вчинення злочину, його протиправні дії були викриті потерпілим, однак переслідуючи корисливу мету, спрямовану на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, зник з місця вчинення правопорушення із викраденим майном, чим спричинив ОСОБА_6 шкоду на вказану суму.
Крім цього, 24 липня 2023 року, в період часу з 17 год 20 хв. по 17 год 50 хв., ОСОБА_5 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1 , переслідуючи корисливу мету, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу таємно викрав із вказаної квартири чуже майно, а саме гаманець червоного кольору, що належав ОСОБА_7 , в якому знаходилися грошові кошти в сумі 5 000 грн, та мобільний телефон марки «Sigma X-style 31 pover black», вартістю 465 грн, який належав ОСОБА_8 , чим спричинив матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_7 в розмірі 5 000 гр., а потерпілому ОСОБА_8 - на суму 465 грн.
Пізніше, 26 липня 2023 року, приблизно о 16 год 45 хв., ОСОБА_5 , перебуваючи в ліфті під'їзду АДРЕСА_2 , переслідуючи корисливу мету, діючи відкрито, повторно, в умовах воєнного стану, шляхом ривка з шиї ОСОБА_9 заволодів ланцюжком та хрестиком з сірого металу, після чого зник з місця вчинення злочину, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 2 621, 17 грн.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити ОСОБА_5 покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі. В обґрунтування доводів вказує, що призначене ОСОБА_5 судом першої інстанції та залишене без змін апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є надто суворим й таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі винного. На її думку, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, у зв'язку з чим обвинуваченому не було призначено більш м'яке покарання ніж передбачене санкціями вказаних правових норм. Зокрема, стверджує, що обставинами, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, є визнання вини, щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
Враховуючи вищевказане, захисник просить застосувати ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому судові рішення в цій частині не перевіряються.
Стосовно доводів захисника ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів касаційного суду, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, не працює, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та часткове відшкодування завданих збитків, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкціями ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК України.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила змінити рішення місцевого суду та пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання, шляхом застосування до нього приписів ст. 69 КК України. За результатами розгляду вказаної скарги суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, належним чином мотивувавши своє рішення.
В обґрунтування апеляційний суд вказав, що призначаючи ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував всі обставини, на які посилається сторона захисту, та з огляду на фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, беручи до уваги особу обвинуваченого, вважав, що виправлення останнього можливе лише протягом визначеного судом строку в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначене судом першої інстанції покарання є справедливим.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінальних правопорушень) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом'якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК України. Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
На переконання колегії суддів касаційного суду, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність двох обставин, які пом'якшують покарання, однак відсутні підстави вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. 414 КПК України, у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, відповідно до приписів ст. 69 КК України. На думку Суду, за встановлених обставин справи та враховуючи особу засудженого, призначене ОСОБА_5 покарання не можна вважати невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, визначення порядку його відбування та справедливості обраного йому заходу примусу, захисником у касаційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3