19 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 569/18778/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Кондратової І.Д.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сушко Дениса Володимировича
на рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Романюк Р.В.)
від 29.11.2023
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Василишин А.Р., судді - Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б.)
від 06.03.2024
у справі за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця Сушко Дениса Володимировича
про розірвання договору та стягнення коштів
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Сушко Дениса Володимировича (далі - відповідач) в якому просив: розірвати договір № 001 про надання інформаційно - технологічних послуг від 14.02.2018, укладений між позивачем та відповідачем(далі - договір); стягнути внесену оплату за договором у розмірі 240 295,32 грн та пеню в розмірі 32 039,37 грн.
2. Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язання за договором, оскільки роботи не виконані та не передані актом здачі-приймання послуг відповідно до пункту 2.2 договору.
3. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.03.2023 позов задоволено частково.
4. Постановою Рівненського апеляційного суду від 03.08.2023 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.03.2023 скасовано, провадження у справі закрито, повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.
5. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05.09.2023 клопотання ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю задоволено, справу № 569/18778/20 передано на розгляд Господарському суду Рівненської області.
6. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.11.2023, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, позов задоволено частково, розірвано спірний договір, стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 240 295,32 грн та 3 083, 61 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
7. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що:
- обставини, які б могли свідчити про належне виконання відповідачем умов договору не встановлено;
- станом на день ухвалення рішення, послуги в повному обсязі не надані, кінцевий продукт - не створено;
- згідно з висновком експерта в галузі дослідження комп'ютерної техніки та програмних продуктів, у виконаних відповідачем продуктах більшість функцій, передбачених технічним завданням додатку № 1 до договору, не реалізовані, що свідчить про істотне порушення договору з боку останнього, тому позовні вимоги про розірвання договору в порядку статті 651 Цивільного кодексу України та стягнення 240 295, 32 грн сплачених позивачем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
- щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, встановлених статтею 267 Цивільного кодексу України, то до вимог про розірвання договору та стягнення коштів, встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка на день звернення позивача до суду не спливла;
- посилання відповідача про неукладеність оспорюваного правочину, як на підставу для відмови у позові не приймаються, оскільки сторони укладаючи договір у встановленому законом порядку досягли згоди щодо усіх істотних умов необхідних для такого виду правочину та вчиняли дії, які свідчать про його схвалення, тобто вказаний правочин є таким, що відбувся та міг бути виконаним, за умови належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань;
- у стягненні пені, нарахованої у зв'язку з простроченням взятих на себе відповідачем зобов'язань, слід відмовити в зв'язку зі спливом строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення у справі.
8. 01.04.2024 відповідач подав до Верховного Суду через систему "Електронний Суд" касаційну скаргу, в якій просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
9. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
10. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
11. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
12. Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
13. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
14. У касаційній скарзі скаржник визначив, що підставою касаційного оскарження судового рішення є наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
15. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.
16. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).
17. Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
18. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
19. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
20. В обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- частини другої статті 628, частини першої статті 849, статей 837, 901 Цивільного кодексу України, під час вирішення цієї справи суди не застосували до спірних правовідносин положення глави 61 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини, пов'язані з договором підряду, щодо визначення правової природи спірного договору, і не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 914/2137/21, від 12.01.2022 у справі № 903/4/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, що договори, предметом яких являється саме розробка різноманітного програмного забезпечення, є саме змішаними, та з переважаючими елементами договору підряду;
- частини четвертої статті 849, статті 858, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивач скористався своїм правом на розірвання договору, проте у подальшому обрав невірний спосіб захисту, так як єдиною правильною вимогою являлася б саме вимога про витребування майна, у нашому випадку коштів, як безпідставно набутого, і суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу відповідно до вимог статті 1212 вказаного Кодексу.
21. Натомість скаржник не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свої висновки, що не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
22. У касаційній скарзі скаржник також посилається на неправильне застосування судами норм статей 257, 267, 863 Цивільного кодексу України щодо пропуску строку позовної давності, оскільки вважає, що спірний договір відноситься до категорії договорів підряду, до яких застосовується позовна давність в один рік; та статей 638, 1107, 1112 Цивільного кодексу України щодо укладення договорів та додатків до нього виключно у письмовій формі. Однак в цих частинах касаційного оскарження скаржник не наводить висновки щодо їх застосування у постанові/постановах Верховного Суду та не зазначає дату її/їх прийняття та номер справи/справ, що не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та визначеній скаржником підставі касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що також є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
23. Таким чином, скаржнику слід навести висновки щодо застосування зазначених норм права у постанові/постановах Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номер справи, та/або визначити підставу касаційного оскарження щодо застосування цих норм права.
24. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
25. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
26. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись нормами статей 174, 234, 288, пункту 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сушко Дениса Володимировича на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.11.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 569/18778/20 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:
- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 20-21, 22-23 цієї ухвали;
- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, надіслати відповідачу, надавши суду докази з урахуванням положень статті 42 ГПК України.
3. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Кондратова