65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1632/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» (вх.№ 2-621/24 від 16.04.2024) про забезпечення позову у справі № 916/1632/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» (просп. Перемоги, № 139, оф. 413, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 32428972)
до відповідача: Селянського (фермерського) господарства «Моряк» (68654, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Першотравневе, вул. Суворова, № 2А, код ЄДРПОУ 26134672)
про стягнення 6 582 628,80 грн,
16.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Краншип» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства «Моряк», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики № 30-06/21 від 30.06.2021, № 27-07/21 від 27.07.2021, № 26-08/21 від 26.08.2021, № 29-09/21 від 29.09.2021 та № 13-10/21 від 13.10.2021 у загальному розмірі 166228 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 6 582 628,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вищеперелічених договорів позики в частині повного та своєчасного повернення отриманих грошових коштів.
Разом з позовною заявою від Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» до суду надійшла заява (вх. № 2-621/24) про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти права власності відповідача в межах загального розміру поовних вимог, а саме: грошові кошти СФГ «Моряк», які знаходяться на розрахунковому рахунку, зазначеному позивачем; об'єкт нерухомості під реєстраційним № 1665586251106 - нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Покровська, 130, загальною площею 1264,3 кв.м.
В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Краншип» було зазначено суду, що існують усі передумови для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки датою повернення грошових коштів за усіма договорами позики було встановлено сторонами 31.10.2023, проте за більше ніж 5 місяців, що минули після цієї дати, відповідач не погасив заборгованість. В свою чергу, до цієї дати часткове повернення відбулось лише за договором № 30-06/21 від 30.06.2021, а за іншими угодами заборгованість лишається на початковому рівні та скаладає 6582628,80 грн.
На переконання заявника, дані обставини в сукупності дозволяють дійти висновку про недобросовісність відповідача та його незацікавленість у належному виконанні грошових зобов'язань перед позикодавцем.
Ґрунтуючи подану заяву позивач вказує, що з цих мотивів відповідач може здійснити дії, спрямовані на відчуження належного йому ліквідного майна або іншими способами зробити максимально ускладненим чи навіть неможливим фактичне виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог у даній справі.
З огляду на значний грошовий розмір позовних вимог, на думку позивача, обґрунтованим, доцільним та співмірним (пропорційним) буде забезпечити позов шляхом накладення арешту на відомі йому об'єкти права власності відповідача. Позивач також вважає, що накладенням арешту відповідач жодним чином не буде обмежений в можливості вільно володіти та користуватись об'єктом нерухомості.
Дослідивши текст описаної вище заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» на предмет відповідності нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про її часткове задоволення, виходячи з такого
Так, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Згідно ч.6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення, суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Предметом позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 6 582 628,80 грн.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» про стягнення 6 582 628,80 грн у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Суд звертає увагу на те, що у зв'язку з поданням позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Господарський суд зазначає, що ТОВ «Краншип» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 6 582 628,80 грн, яка виникла з підстав неналежного виконання СФГ «Моряк» зобов'язань за договорами позики, укладеними у 2021 році. Водночас, заявник просить суд забезпечити позов шляхом, зокрема, накладення арешту на грошові кошти, що належать СФГ «Моряк» у межах ціни позову - 6 582 628,80 грн. Наведене дозволяє суду дійти висновку про адекватність обраного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами.
Господарський суд зазначає, що поведінка Селянського (фермерського) господарства «Моряк» у спірних правовідносинах не може вважатись доброчесною, оскільки не було сплачено заборгованість перед заявником. Наведене дозволяє суду зробити висновок, що обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на кошти є адекватним та співмірним із предметом позову.
Слід зазначити про відсутність підстав, які можуть свідчити, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти може перешкоджати господарській діяльності Селянського (фермерського) господарства «Моряк».
З викладених обставин, господарський суд вважає доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать Селянському (фермерському) господарству «Моряк» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.
При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів може бути забезпечений як шляхом накладення на грошові кошти, так і накладенням арешту на майно відповідача. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Однак, частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
В той же час, відповідно до матеріалів заяви про забезпечення позову позивачем жодними доказами не підтверджена наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування даного виду забезпечення позову.
Порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Невиконання відповідачем зобов'язань за договорами стало підставою для звернення позивача до суду і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі.
При цьому суд відзначає, що наявність/відсутність боргу, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеними між сторонами договорами, суд встановлює під час розгляду справи по суті, а тому несплата відповідачем заявленої до стягнення суми коштів є, в першу чергу, свідченням наявності між сторонами спору, а не підставою для забезпечення позову, у зв'язку з можливою загрозою невиконання рішення суду.
Отже, не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у позовній заяві, про ухилення відповідача від виконання зобов'язань за спірними договорами, оскільки на час подання позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову. Крім того, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідачем свої зобов'язання повернення наданих йому ТОВ «Краншип» коштів виконав частково, тому, не можна розглядати твердження заявника як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову, зокрема в сумі, що заявлена до стягнення.
При цьому, позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Крім того, слід зазначити, що застосування арешту на майно можливе у випадку, коли кошти в боржника відсутні, тобто, коли виконання рішення про стягнення коштів є неможливим. Натомість, доказів неможливості виконання рішення про стягнення коштів матеріали справи не містять.
Доводи заявника у даному випадку є лише його оціночними судженнями, побоюваннями, що не підтверджені належними засобами доказування, та не можуть бути прийняті судом як доказ, що свідчить про реальну загрозу невиконання рішення суду по даній справі.
Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відтак, зважаючи на те, що підставою для вжиття заходів забезпечення, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження, що відповідач ухиляється від виконання обов'язку з повернення коштів, може свідчити лише про можливе ухилення позичальника від виконання своїх обов'язків за договором позики, проте будь-яким чином не свідчить про можливість ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд при цьому також відмічає певну суперечливість заяви позивача про забезпечення позову, який зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно за заявою позивача не завдасть значного обмеження відповідачу з огляду на збереження за відповідачем права вільного володіння та користування таким нерухомим майном; разом з тим, позивач у заяві про забезпечення позову одночасно просить також накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах загального розміру позовних вимог, але в цьому випадку позивач і не наводить обґрунтування того, що арешт грошових коштів не завдасть шкоди відповідачу з точку зору неможливості використовувати обігові кошти в поточній господарській діяльності, і не пропонує зустрічне забезпечення у зв'язку з таким арештом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи, що ТОВ «Краншип» звернулось до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 6 582 628,80 грн, які потребуватимуть примусового виконання рішення суду у випадку їх задоволення, господарський суд доходить висновку про існування зв'язку між обраним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав заявника.
При цьому, проаналізувавши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно СФГ «Колос» , суд не вбачає посилань на те, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову та в чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі невжиття судом відповідних заходів.
Наведене, з урахуванням надання ТОВ «Краншип» доказів, які підтверджують, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать СФГ «Колос», є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а також наявністю конкретного зв'язку між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дозволяє суду зробити висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти СФГ «Колос», що належать та знаходяться у нього у межах ціни позову - 6582628,80 грн.
Так, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний «забезпечувальний» характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Окремо суд звертає увагу учасників справи на те, що в ч.6 ст.140 ГПК України передбачена можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.
Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, Селянське (фермерське) господарство «Моряк» не позбавлене права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» (вх. № 2-621/24 від 16.04.2024) про забезпечення позову по справі № 916/1632/24 - задовольнити частково.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Селянському (фермерському) господарству «Моряк» (68654, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Першотравневе, вул. Суворова, № 2А, код ЄДРПОУ 26134672) у межах ціни позову в розмірі 6 582 628 (шість мільйонів п'ятсот вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять вісім) грн 80 коп, які знаходяться на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, до набрання законної сили рішенням суду.
3. В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень та може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
5. Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Краншип» (просп. Перемоги, № 139, оф. 413, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 32428972).
6. Боржником за даною ухвалою є: Селянське (фермерське) господарство «Моряк» (68654, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Першотравневе, вул. Суворова, № 2А, код ЄДРПОУ 26134672).
Ухвала набрала законної сили 18.04.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Цісельський Олег Володимирович