ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.04.2024Справа № 910/1217/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
до Фізичної особи Опейди Олександра Ігоровича
про стягнення 22 173,87 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи Опейди Олександра Ігоровича (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 22 173,87 грн., з яких: 14 238,67 грн. - заборгованість за кредитом, 7 935,20 грн. - заборгованість за процентами.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, Товариство посилалося на те, що Опейда Олександр Ігорович у порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем (як фізичною особою-підприємцем) 08.06.2021 року договору про надання кредиту № 328806-КС-001 належним чином не виконав свій обов'язок з повернення кредиту та сплати процентів за його користування кредитом, заборгувавши таким чином Товариству грошові кошти у вищевказаних розмірах.
При цьому, у позовній заяві позивач вказував відповідача як фізичну особу, яка фактично припинила господарську діяльність.
Суд врахував, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність Фізичної особи-підприємця Опейди Олександра Ігоровича станом на час подання Товариством позову припинена.
Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Зі змісту наведених норм вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, за якою право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Разом із тим, за наявними у матеріалах справи документами, договір про надання кредиту від 08.06.2021 року № 328806-КС-001 був укладений відповідачем саме як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 року в справі № 127/23144/18.
Ухвалою від 05.02.2023 господарський суд міста Києва залишив позовну заяву Товариства без руху з одночасним встановленням останньому строку та способу усунення її недоліків.
07.02.2023 року через систему «Електронний суд» надійшла заява Товариства про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 12.02.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/1217/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Крім того, суд витребував у Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» інформацію щодо випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім'я Опейди Олександра Ігоровича (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), виписку про рух коштів по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 08.06.2021 року по 25.01.2024 року.
05.03.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшла запитувана судом інформація стосовно відповідача.
Частинами 5, 8 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 12.02.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/1217/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на зареєстровану адресу місця проживання Опейди Олександра Ігоровича , зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: АДРЕСА_1 .
Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0600249594013 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення Опейди Олександра Ігоровича про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
08.06.2021 року Товариство направило Фізичній особі-підприємцю Опейді Олександру Ігоровичу пропозицію (оферту) укласти договір № 328806-КС-001 про надання кредиту.
08.06.2021 року Опейда Олександр Ігорович прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 328806-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою, шляхом направлення через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача одноразового ідентифікатора G-4750 (направленого відповідачу на номер 380 (96) 553-08-69, що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті).
08.06.2021 року між Товариством (кредитодавець) та Фізичною особою-підприємцем Опейдою Олександром Ігоровичем (позичальник) шляхом обміну електронними повідомленнями укладено договір про надання кредиту № 328806-КС-001 (далі - Договір), за умовами якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
З матеріалів справи вбачається, що Договір містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором ідентифікатора G-4750 08.06.2021 року 12:12:13».
У пункті 1 Договору його сторони домовились про таке: тип кредиту - кредит; строк кредиту - 16 тижнів; процентна ставка - в день 0,99516289 %, фіксована; комісія за надання кредиту - 3 000,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 20 000,00 грн.; термін дії договору - до 28.09.2021 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 39 040,00 грн.
Згідно з пунктом 2 Договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахування дня видачі кредиту та дня повернення його згідно з Графіком платежів.
У пункті 3 Договору його сторони погодили Графік платежів (з 22.06.2021 року по 28.09.2021 року).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач 08.06.2021 року надав відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на його банківську картку кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позичальника та копією відповідного платіжного доручення від 08.06.2021 року № 28806 на суму 20 000,00 грн.
Перерахування коштів на банківську картку відповідача та приналежність цієї банківської картки саме відповідачеві підтверджується доказами, наданими Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2024 року.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не здійснив повного та своєчасного повернення наданих йому Товариством кредитних коштів, а також сплату процентів за користування кредитом, заборгувавши таким чином позивачу станом на 25.01.2024 року 14 238,67 грн. основного боргу за кредитом і 7 935,20 грн. заборгованості за процентами.
Зважаючи на викладене, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням такого.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Також, приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, 08.06.2021 року відповідач здійснив вхід до особистого кабінету на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» www.my.bizpozyka.com, використавши свій номер телефону.
Як було зазначено вище, 08.06.2021 року між Товариством та Фізичною особою-підприємцем Опейдою Олександром Ігоровичем укладено Договір, підписаний одноразовим ідентифікатором G-4750 у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За умовами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як було вказано вище, у пункті 3 Договору його сторони погодили Графік платежів. Зокрема, останній платіж мав бути здійснений відповідачем у строк до 28.09.2021 року.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Проте, судом встановлено, що відповідач повернув Товариству кредитні кошти не у повному обсязі, оплативши позивачу лише 5 761,33 грн. та заборгувавши таким чином останньому кредитні кошти у розмірі 14 238,67 грн. Доказів повернення відповідачем на користь Товариства кредиту в сумі 14 238,67 грн. матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 14 238,67 грн.
Крім того, з наданого Товариством розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано відповідачу проценти за користування кредитом у розмірі 7 935,20 грн. із застосуванням передбаченої Договором процентної ставки. При цьому, судом встановлено, що позивач нарахував відповідачу проценти по 28.09.2021 року, що свідчить про те, що позивач не нараховував проценти поза межами строку кредитування.
Перевіривши розрахунок процентів за користування кредитом, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак з відповідача на користь Товариства стягненню підлягає заборгованість за процентами у розмірі 7 935,20 грн.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження добровільної сплати заявленої Товариством до стягнення суми грошових коштів.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також зважаючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов'язків за Договором, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача, у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи Опейди Олександра Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239) 14 238 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 67 коп. заборгованості за кредитом, 7 935 (сім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 20 коп. заборгованості за процентами, а також 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 19.04.2024 року.
Суддя В.С. Ломака