ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2024Справа № 910/18533/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент";
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта";
про внесення змін до договору.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача: Олексієнко М.Г., адвокат, довіреність № 01/01/20-22/Д від 10.01.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить змінити договір купівлі-продажу товарів №09/03/1152-МТР від 26.09.2022 та викласти п. 6.10 цього договору в наступній редакції: "У разі несвоєчасної або неповної оплати Товару відповідно до умов, визначених цим Договором, Покупець несе відповідальність - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Нарахування та стягнення пені здійснюється протягом трьох років з моменту, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконано зобов'язаною стороною. Строки позовної давності щодо стягнення пені збільшується до трьох років. Умови зміненої редакції договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з моменту укладення договору".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/18533/23, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.01.2024.
12.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" подало до господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представників.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" 25.12.2023 подало до господарського суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
02.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" подало до господарського суду відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало 05.01.2024 до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/18533/23 до судового розгляду по суті.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.04.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
У судове засідання 09.04.2024 представник позивача не з'явився, проте 27.03.2024 подав заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
09.04.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати продукцію (товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених додатками, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу договору.
У додатку № 1 до договору визначено умови оплати товару, а саме по факту поставки партії товару протягом 30 календарних днів.
Згідно з п. 6.10. договору, у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов, визначених цим договором, покупець несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022 поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 988 160,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-01785 від 10.10.2022. За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 164 693,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12429УГ23 від 17.03.2023. Заборгованість за отриманий товар складає 823 467,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок істотного порушення відповідачем договору купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022 позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору, оскільки позивач не отримав оплату за поставлений товар у визначений договором строк. Наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, виражена у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерплій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Сума невиконаного відповідачем зобов'язання складає 85% від суми отриманого відповідачем товару і є істотною різницею між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона могла отримати.
Позивач вказує, що договір передбачає штрафні санкції для продавця, проте не передбачає жодної для покупця, окрім ст. 625 Цивільного кодексу України, тоді як справедливим буде встановлення відповідальності у договорі для обох сторін.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 05.10.2023 № 1152/1169/23-1 про внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди, доповнивши його забезпеченням виконання зобов'язання з боку покупця пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Вказана пропозиція залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що закупівля вищевказаного товару проводилась через платформу комерційних закупівель "Smart Tender" (https://smarttender.biz/), на якій було розміщено документацію відкритих торгів ПАТ "Укрнафта" на закупівлю, до складу якої входив проект договору купівлі-продажу.
Також відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022 було укладено після ознайомлення ТОВ "Технохімреагент" з документацією відкритих торгів, у тому числі з проектом договору купівлі-продажу;
При цьому відповідач звертає увагу, що договір купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022 містить пункт 6.10., за умовами якого у разі несвоєчасної або неповної оплати товару, відповідно до умов визначених цим договором, покупець несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України;
Таким чином, на думку відповідача, ТОВ "Технохімреагент" погодилось з такими положеннями договору, що призвело до підписання сторонами договору купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Спір у справі стосується внесенням змін до договору купівлі-продажу № 09/03/1152-МТР від 26.09.2022, згоди про які сторонами досягнуто не було.
Суд зазначає, що до предмету доказування у даному спорі входить наявність у позивача права на односторонню зміну умов договору та у зв'язку з цим існує ключове питання спору: чи довів позивач наявність підстав для внесення змін до договору за рішенням суду.
Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;
- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 Цивільного кодексу України), суть якої розкрита у ст. 627 Цивільного кодексу України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо. Одним і проявів свободи договору є не лише вільне укладення договору, а й розірвання та зміна його умов за їх згодою.
Таким чином, зміна умов договору є правом сторони, яке є елементом прояву свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Застосування такого правового наслідку, як зміна умов договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Отже, на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору чи його розірвання не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Суд звертається до правових висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 651 Цивільного кодексу України, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, які є загальними для такої категорії спорів.
Звертаючись із даним позовом, позивач обґрунтовував необхідність внесення змін у договір істотним порушенням відповідачем його умов, а саме: несплатою заборгованості за поставлений товар у визначений договором строк, внаслідок чого позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору; наявністю шкоди у вигляді реальних збитків; наявністю упущеної вигоди, розмір якої не дозволяє позивачу отримати очікуване при укладенні договору; не встановленням у договорі санкцій для відповідача за порушення виконання зобов'язання.
Так, підставою позову позивач вказує істотне порушення відповідачем умов договору, позбавлення позивача того, на що останній розраховував при його укладенні, однак, позивач не обґрунтовує та документально не підтверджує настання для позивача будь-яких негативних матеріальних наслідків, з огляду на неналежне виконання відповідачем договору, або щодо понесення позивачем будь-яких збитків, які виникли у зв'язку з порушенням договору з боку відповідача, як не доводить і наявності шкоди, завданої йому відповідачем порушенням умов договору, не доводить істотної різниці між тим, на що розраховував позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він міг отримати та наскільки позивач позбавився того, на що розраховував при укладанні договору.
Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, урахувавши положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, надавши оцінку умовам спірного договору, доводам обох сторін, суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтовує та документально не підтверджує позов критеріями істотного порушення договору, про які зазначено вище.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що позивач задля здійснення ним господарської діяльності, укладаючи договір діяв згідно власного волевиявлення та був ознайомлений з умовами такого договору, тому підписання позивачем договору без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його змісту свідчить про його погодження з умовами відповідно укладеного правочину.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про внесення змін до договору не підлягають задоволенню.
З огляду на наведене, судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.04.2024.
Суддя О.В. Мандриченко