ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2024Справа № 910/1710/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення 125 359,99 грн.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач) про стягнення 125 359,99 грн., у тому числі: 107 027, 11 грн. - відшкодування витрат, заподіяних позивачеві, 14 356,27 грн. - пеня, 1 276, 11 грн. - 3 % річних та 2 700, 50 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 964/22-Т/ЗП114 від 01.06.2022 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1710/24, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05.03.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформовано відзив на позову заяву, в якому проти позову заперечено з посиланням на те, що 12.06.2023 року Позивач звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з претензією про відшкодування збитків, надавши документи, на підставі яких було проведено розрахунок та виплату страхового відшкодування. Ознайомившись з претензією, ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернулося з проханням надати для огляду відновлений транспортний засіб «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 для переконання, що усі деталі було замінено, а не відновлено ремонтом, однак у такому огляді було відмовлено. Згодом до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» звернувся представник ПрАТ «СК «Уніка» для уточнення обставин (так, як потерпілий ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «Уніка» із повідомленням про нову ДТП з ідентичними пошкодженнями транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 ). Враховуючи те, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» мало сумніви з приводу заміни фари при проведенні відновлювального ремонту транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 та Товариству було відмовлено у огляді відновленого транспортного засобу, відповідач звернувся до ПрАТ «СК «Уніка» з проханням надати згоду на проведення спільного огляду транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 . Отримавши згоду на проведення такого огляду, 14.11.2023 року ТДВ СК «АльфаГарант» було зроблено замовлення у оцінювача Шерстюка О.В. на додатковий огляд транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 та оцінку вартості матеріального збитку, внаслідок ДТП від 10.05.2023 року. Оцінювачем було визначено, що крило переднє праве та облицювання переднього бампера було замінено, проте права фара має сліди відновлювального ремонту корпусу та сліди заміни розсіювача. Враховуючи наведене, відповідач вважає належним доказом вартості матеріального збитку є висновок автотоварознавчого дослідження №ЦВ/23/2370 від 29.11.2023 року, складений оцінювачем Шерстюком О.В.
15.03.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. У якій позивач повідомив, що 31.01.2024 відповідач частково сплатив страхове відшкодування у розмірі 45 263,79 грн. З урахуванням наведеного, просив суд стягнути з відповідача 61 763, 32 грн. - відшкодування витрат, заподіяних позивачеві, 14 356,27 грн. - пеня, 1 276, 11 грн. - 3 % річних та 2 700, 50 грн. - інфляційні втрати.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 964/22-Т/ЗП114 від 01.06.2022 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, у тому числі причепом до нього та всіма видами транспортних засобів спеціального призначення та додатковим обладнанням до нього.
За умовами вказаного договору позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 (п. 5 договору).
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 07.07.2023 у справі №759/10506/23 ОСОБА_3 , визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 850,00 грн.
В межах цієї справи суд встановив, що 10.05.2023 о 09 годині 10 хвилин ОСОБА_3 керуючи автомобілем Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_3 в м. Києві на перехресті Кільцева дорога-вул. Микільська, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги у русі автомобілю марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі та скоїв з ним зіткнення. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п.п.2.3б, 16.11 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.
У матеріалах справи наявна копія протоколу огляду транспортного засобу від 29.05.2023 року, в якому зазначено характер пошкоджень автомобіля «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , завданих під час вищенаведеної ДТП, що відбулася 10.05.2023.
Згідно звіту №182 про оцінку транспортного засобу «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного фізичною-особою підприємцем Завгороднім Р.О. 31.05.2023 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження, з урахуванням ПДВ на запчастини склала 107 027, 11 грн.
Окрім того, відповідно до наряду-замовлення Д-00000018 від 12.06.2023 фізичної особи-підприємця Данілової Н.С. вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 174 989,69 грн.
Відповідно до складеного позивачем страхового акту №006.01525823-1, розрахунку страхового відшкодування від 01.06.2022 позивач визначив суму страхового відшкодування в розмірі 174 989,69 грн., яка підлягає виплаті. Позивачем визначено порядок сплати страхового відшкодування шляхом перерахування зазначених грошових коштів на рахунок Данілової Н.С .
На підставі складеного страхового акту №006.01525823-1 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, перерахував на рахунок Данілової Н.С. грошові кошти в розмірі 174 989,69 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 28492208 від 08.06.2023, (з призначенням платежу: страхова виплата ОСОБА_6 ).
Позивач надіслав відповідачу претензію №120625-854/р від 12.06.2023 про виплату страхового відшкодування, що підтверджується фіскальним чеком від 13.06.2023, копія якого міститься в матеріалах справи.
У письмовому відзиві відповідач зазначив, що отримавши вимогу позивача про виплату страхового відшкодування, ТДВ СК «Альфа-Гарант» зверталося з проханням надати для огляду відновлений транспортний засіб «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 щоб переконатися у тому, що усі деталі було замінено, а не відновлено ремонтом, однак у такому огляді було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що матеріали справи не містять, а суду не надано доказів, що підтверджують зазначені обставини. Відсутні також докази, які підтверджують, що відповідач, отримавши претензію позивача №120625-854/р від 12.06.2023 про виплату страхового відшкодування, повідомив позивача про результати її розгляду.
Як зазначив у відзиві відповідач, враховуючи те, що у відповідача були сумніви, з приводу заміни фари, при проведенні відновлювального ремонту транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» зроблено замовлення у оцінювача - Шерстюка О.В. на додатковий огляд транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 та оцінку вартості матеріального збитку, внаслідок ДТП від 10.05.2023 року.
Згідно звіту № ЦВ/23/2370 від 29.11.2023 року, виконаного за замовленням відповідача фізичною особою-підприємцем Шерстюк О.В., складеного на підставі актів огляду пошкодженого ТЗ «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_2 від 29.05.2023 року та від 23.11.2023 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, внаслідок ДТП від 10.05.2023 року становить 45263,79 грн. з ПДВ на вартість матеріалів та складових.
Відповідачем був складений та підписаний страховий акт №ЦВ/23/2370, відповідно до якого підлягає виплаті страхове відшкодування в сумі 74 540,61 грн., шляхом виплати відповідної суми на користь позивача.
Дослідивши зміст поданих відповідачем доказів, судом встановлено, що наданий звіт № ЦВ/23/2370 від 29.11.2023 року, виконаний оцінювачем Шерстюк О.В. не приймається судом до уваги як належний доказ вартості завданого матеріального збитку автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки складений майже через пів року з дня дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 10.05.2023, що не виключає обставин повторного пошкодження зазначеного транспортного засобу в іншій дорожньо-транспортній пригоді.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_3 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відшкодовується винною особою, яка на законних підставах володіла вказаним транспортним засобом, оскільки зворотного суду не доведено.
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 10.05.2023 суду не надано.
Таким чином, до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі №910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
У цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі №905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка «у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).
За твердженням позовної заяви, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у розмірі 107 027,11 грн. на підставі Звіту №182 про оцінку транспортного засобу «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного фізичною-особою підприємцем Завгороднім Р.О. 31.05.2023 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
За таких обставин, доводи відповідача, наведені у відзиві з приводу того, що позивач поніс витрати за відновлення транспортного засобу на підставі рахунку СТО та акту виконаних робіт без визначення коефіцієнту фізичного зносу, до уваги судом не приймаються.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 року в справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 року в справі № 910/12722/18 Верховний Суд вказав, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до полісу №214384195 цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована відповідачем. Сума франшизи передбачена полісом складає нуль грн, ліміт за шкоду майну - 160 000, 00 грн.
В якості доказів, що підтверджують сплату позивачу частини страхового відшкодування Відповідач до письмового відзиву долучив платіжну інструкцію від 31.01.2024 на суму 45 263,79 грн. Означену частину сплати страхового відшкодування позивач підтвердив, про що зазначив у відповіді на відзив.
Судом встановлено, що відповідач 31.01.2024 частково виконав зобов'язання зі сплати страхового відшкодування у розмірі 45 263,79 грн., тобто до звернення позивача до суду з позовом.
За таких обставин, в частині стягнення страхового відшкодування у розмірі 45 263,79 грн. у позові слід відмовити, оскільки позивач безпідставно звернувся до суду з позовом в означеній частині.
Виходячи з викладеного, невиплачена відповідачем частина суми страхового відшкодування становить 61 763,32 грн. (107 027,11 грн. - 45 263, 79 грн.).
Суд вважає, що надані позивачем докази, в підтвердження позовних вимог є більш вірогідними ніж доводи відповідача не підтверджені жодними доказами. А відтак, відповідачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача суми недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 61 763,32 грн підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 14 356,27 грн. - пені, 1 276, 11 грн. - 3 % річних та 2 700, 50 грн. - інфляційні втрати.
В частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0- 7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Вважаючи, що в даному випадку є безпідставним нарахування штрафних санкцій починаючи з 24.02.2022 року та такі вимоги задоволенню не підлягають
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався відповідач у письмовому відзиві, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже, лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідач не заперечує факт отримання претензії про виплату страхового відшкодування, як і не заперечує початок періоду нарахування штрафних санкцій та компенсаційних втрат.
З огляду на це суд, у відповідності до принципу диспозитивності господарського судочинства, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги та буде здійснювати перевірку нарахованих санкцій та компенсаційних втрат саме з 13.09.2023, як з дати яка є належним початком періоду заборгованості та яка не ставиться під сумнів сторонами.
Враховуючи часткове задоволення вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає частковому задоволенню. За розрахунком суду, до стягнення з відповідача підлягає 3 % річних у розмірі 1 256,13 грн.
Позовна вимога про стягнення 2 700, 50 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованою та такою, що підлягає у заявленому позивачем розміру, оскільки період прострочення визначений ним вересень 2023-січень 2024.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У той же час відповідно до статті 992 ЦК України страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Враховуючи часткове задоволення вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 14 162,38 грн. В іншій частині слід відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, код ЄДРПОУ 33908322) страхове відшкодування у розмірі 61 763 (шістдесят одна тисяча сімост шістдесят три) грн. 32 коп.,2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 50 коп. - інфляційні втрати, 1 256 (одна тисяча двісті п'ятдесят шість) грн. 13 коп. - 3 % річних, 14 162 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят дві) грн. 38 коп. - пені, 1 929 (одна тисяча дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 51 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2024
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА