вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
15.04.2024 м. Ужгород Справа № 907/46/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Модуль М», м Ужгород
про стягнення 2 394 885,36 грн
За участю представників:
позивача - Баняс В.Ю. в порядку самопредставництва;
відповідача - Радь І.І., адвокат, ордер серії АО №1113359 від 18.01.2024.
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Модуль М» 2 394 885,36 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору оренди землі від 15.09.2021 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/46/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2024 року.
Ухвалою від 29.01.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 22 лютого 2024 року.
У підготовчому засіданні 22 лютого 2024 року, за участю представника позивача Баняса В.Ю., зважаючи на клопотання відповідача, суд оголосив перерву до 14 березня 2024 року.
За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, ухвалою суду від 14.03.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 09.04.2024 року.
В судовому засіданні 09.04.2024 у зв'язку з заявленим відповідачем клопотанням оголошено перерву до 15.04.2024 року.
Представник позивача в судовому засіданні 15.04.2024 позовні вимоги підтримав з наведених в позовній заяві підстав, надав додаткові пояснення щодо заявлених вимог у даній справі.
Відповідач в судовому засіданні згідно з наданими поясненнями представника заперечує проти задоволення позовних вимог з визначених у відзиві на позов підстав. Крім того, просить суд у випадку доведення підставності вимог про стягнення штрафу зменшити його розмір до 99% від нарахованого.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди землі від 15.09.2021 в частині своєчасної оплати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:23:001:0081 в серпні 2022 року, у зв'язку з чим Орендодавцем в порядку п. 14 Договору оренди нараховано Орендарю штраф в розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, що за підрахунками позивача становить 2 394 885,36 грн, з вимогами про стягнення якого Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради заявлено даний позов до господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 12.02.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог стверджуючи, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем та не надав довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження як представника Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.
Зазначає, що позивачем до позовної заяви додано копію розрахунку заборгованості по орендній платі за Договором яка складена самим Позивачем, а не Стороною Договору, а також не надано жодних платіжних документів, виписок по рахунках, які б давали можливість встановити існуючу заборгованість за Договором який діє з жовтня 2022 року, а розрахунок тільки з вересня 2021 року по серпень 2022 року.
Доводить, що з огляду на те, що земельна ділянка є комунальною власністю то орендна плата за Договором є платою за землю та відноситься до місцевих податків відповідно до ст.ст. 10, 265, 269, 270, 286 та 287 ПК України та за порушення строків сплати орендної плати застосовується відповідальність у вигляді штрафу передбаченого статтею 124 ПК України та пеня у відповідності до Глави 12 ПК України, що суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки до відповідача буде фактично застосовано подвійне стягнення за одне і те саме порушення, а саме за порушення строку сплати орендної плати.
Крім того, акцентує увагу, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, який в частині оренди державної і комунальної власності відповідно до п. 1 ст. 288 ПК України укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, Сторони договору не були вільні у визначені умов договору, він укладається виключно за формою затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі», та відповідно санкції за його порушення фактично встановлені законодавчим актом, що дає підстави для висновку, що встановлений в п. 14 договору штраф є адміністративно-господарською санкцією, яка може застосовуватися лише протягом установлених ст. 250 ГК України строків.
Зауважує, при цьому, що оскільки нарахування штрафу позивачем відбулось за відсутності заборгованості за основним зобов'язанням, відсутністю збитків, відповідач вважає справедливим, у випадку задоволення позову, зменшення розміру штрафу на 99 % від сум які позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідь на відзив.
Позивач у поданій суду відповіді на відзив від 19.02.2024 спростовує аргументи відповідача, що викладені у відзиві на позов та зазначає, що відповідно до пункту 2.1.8 Положення про департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 04.05.2023 № 1265, департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради здійснює від імені міської ради повноваження орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода.
З посиланням на положення ст.ст. 1, 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункти 3.2.20., 3.2.29. Положення про Департамент, доводить, що він як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі земельної ділянки площею 7,1636 га за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бабяка, 15 (кадастровий номер 2110100000:23:001:0081) є належним позивачем щодо стягнення нарахованого штрафу за договором оренди землі від 15.09.2021 року.
Акцентує увагу, що відповідач не подав до суду доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо), а твердження відповідача про можливість зменшення штрафу на 99 % від сум, які позивач просить стягнути з відповідача є необґрунтованим і таким, що суперечать положенням законодавства та умовам договору.
Пояснює, що в спірному випадку, мають місце доведені належними та допустимими доказами обставини щодо невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати у період з вересня 2021 по 01.10.2022, зокрема неповна сплата орендної плати за вересень 2021 у жовтні 2021 та за лютий 2022 у березні 2022 року, а також повна несплата орендної плати за січень, березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2022 року, внаслідок чого станом на 01.10.2022 заборгованість по орендній платі за вищевказаний період становила 1544971,76 грн та департамент при наявності підстав для нарахування та стягнення штрафу за 9 місяців окремо (загальний розмір штрафу у такому випадку становив би 21336251,4 грн.), застосував штрафні санкції у розмірі 100 відсотків річної орендної плати тільки 1 раз, за несплату орендної плати за серпень 2022 року у вересні відповідного року, у зв'язку з чим вважає стягнення штрафу в розмірі 2394885,36 грн адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань.
Необґрунтованим вважає також твердження відповідача про те, що штраф про стягнення якого подано позов, є адміністративно-господарським, оскільки відповідний штраф застосований не за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а за порушення умов договору оренди землі.
Заперечення.
Відповідачем не подано суду заперечення в розумінні ст. 167 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
15 вересня 2021 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому зі зміненим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» найменуванням - Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Приватним акціонерним товариством «Модуль М», як Орендарем укладено Договір оренди землі (надалі - Договір).
Вказаний договір був укладений на підставі рішення ІX cесії VIІI скликання Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за № 406 строком на 5 років.
Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:23:001:0081 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Миколи Бобяка, 15.
У п. 2 Договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7,1636 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: будівлі та споруди.
Згідно з Актом прийняття-передачі земельної ділянки від 15.09.2021 на виконання умов Договору земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:23:001:0081 передана в оренду відповідачу.
Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2021 рік становить 72 572 282,52 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного Управління Держгеокадастру в Закарпатській області №489/0/419-21 від 08.09.2021 року.
Згідно з п. 10 Договору орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової-оцінки землі у грошовій формі та складає 2 177 168,48 грн на рік.
Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 181 430,71 грн (п. 11 Договору).
Відповідно до п. 12 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 13 Договору оренди визначено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;
- зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України;
- інших випадках, передбачених законом.
Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків визначених абзацом 1 пункту 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. (п. 33 Договору).
Так, пунктом 27 Договору, зокрема, унормовано право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень.
У пункті 30 Договору визначені обов'язки Орендаря, зокрема, самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.
В пункті 8 Договору сторонами визначено, що строк його дії становить 5 років. Крім того у п. 40 Договору Сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.12.2022 у справі №907/680/22, яке набрало законної сили у встановленому порядку задоволено позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Модуль М» та стягнуто з останнього 1 544 968,77 грн заборгованості по сплаті орендної плати за Договором, що за позицією позивача підтверджує неналежне виконання відповідачем як Орендарем за Договором зобов'язань з своєчасної та повної сплати орендної плати.
Також, в ході розгляду справи №907/680/22 Господарським судом Закарпатської області в рішенні від 20.12.2022 встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом № 30.01-12/399 від 23.02.2022 року з повідомленням про перегляд орендної плати в односторонньому порядку та відповідно до якого Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради пропонував відповідачу у двотижневий строк з'явитися з новим витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі.
Під час розгляду справи №907/680/22 судом було встановлено також, що зі зміною нормативної грошової оцінки землі, розмір орендної плати за Договором за 2022 рік змінюється з 181 430,71 грн в місяць на 199 574,31 грн, що відповідає розміру встановленої в п. 10 Договору орендної плати - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:23:001:0081 (79 829 725,68 грн), визначеної відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №2699/221-22 від 27.01.2022.
У даній справі позивач стверджує, що Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, а саме не сплачував у повному обсязі у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою, що встановлено Господарським судом Закарпатської області під час розгляду справи №907/680/22, у зв'язку з чим Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 14. Договору нараховано Приватному акціонерному товариству «Модуль М» штраф в розмірі 2 394 885,36 грн за несвоєчасну сплату орендної плати за серпень 2022 року, стягнення якого є предметом заявлених позовних вимог в даній справі.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 13 Закону «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Згідно зі статтею 21 Закону «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Отже, нормами Податкового кодексу України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Зміна нормативної грошової оцінки внаслідок індексації є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено у постановах від 30.03.2018 у справі № 916/3236/16, від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 19.12.2019 у справі № 922/1137/19, від 16.03.2020 у справі №922/1658/19.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України.
Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Тобто, чинне законодавство не встановлює конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
Під час розгляду Господарським судом Закарпатської області справи №907/680/22 в рішенні від 20.12.2022 встановлені наступні обставини, які є преюдиційними для даної справи:
- Орендодавець звертався до Орендаря з листом № 30.01-12/399 від 23.02.2022 року, відповідно до якої повідомив, що розмір місячної орендної плати за Договором з січня 2022 року становитиме 199 574,31 грн;
- розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Модуль М» за Договором оренди землі від 15.09.2021 за період з 07.09.2021 по серпень 2022 року становить 1 544 968,77 грн.
Встановлений під час розгляду справи №907/680/22 розмір заборгованості в цілому відповідає поданому під час розгляду даної справи розрахунку заборгованості ПрАТ «Модуль М» за період з вересня 2021 року по серпень 2022 року включно, у зв'язку з чим суд вважає доведеною позивачем обставину неналежного виконання умов Договору відповідачем в частині своєчасної сплати орендної плати за Договором в серпні 2022 року, що не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.
Як встановлено судом, згідно з п. 14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.
Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов договору оренди землі від 15.09.2021 неналежно виконувалися обов'язки в частині оплати за користування земельною ділянкою за період користування земельною ділянкою (з вересня 2021 року по серпень 2022 року включно), у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/680/22 від 20.12.2022 стягнуто з Орендаря за Договором 1 544 968,77 грн заборгованості за цей період.
Позатим, згідно з поясненнями представників сторін та відповідно до поданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість з орендної плати за Договором за визначений в рішенні Господарського суду Закарпатської області у справі №907/680/22 період, в тому числі й за серпень 2022 року сплачена відповідачем 22.06.2023 року.
При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право Орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 14 Договору штрафу.
Проаналізувавши поданий позивачем у розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 2 394 885,36 грн, який нараховано позивачем за порушення строків сплати орендної плати за серпень 2022 року в сумі 199 573,78 грн, суд, з огляду на встановлену вище зміну розміру орендної плати за Договором в 2022 році, дійшов висновку, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним.
Відхиляються судом, при цьому, аргументи відповідача з посиланням на те, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем у даній справі, позаяк відповідно до п. 1.1. Положення про департамент міського господарства (на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради” змінено назву на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) є виконавчим органом Ужгородської міської ради, утворюється міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до п.п. 2.1.8. 3.2.20. Положення про департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі-Положення), затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 04.05.2023 № 1265, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради здійснює від імені міської ради повноваження орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода, виступає орендодавцем за договорами оренди земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3.2.29 Положення департамент перевіряє виконання умов договорів купівлі-продажу, оренди майна та оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста і контролює стан надходження коштів до міського бюджету від надання майна в оренду, приватизації, здійснює контроль за надходженням коштів від оренди земельних ділянок у порядку, визначеному чинним законодавством, проводить претензійну та позовну роботу.
З урахуванням наведеного, суд погоджується з аргументами позивача, що Департамент як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі земельної ділянки площею 7,1636 га за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бабяка, 15 (кадастровий номер 2110100000:23:001:0081) є належним позивачем щодо стягнення нарахованого штрафу за договором оренди землі від 15.09.2021 року.
Критично оцінюються судом також й посилання відповідача на положення податкового законодавства, позаяк положення глави 12 ПК України (на зміст яких посилається відповідач у відзиві на позов як підставу для неможливості бути двічі притягнутим до відповідальності), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суб'єктом нарахування пені за нормами глави 12 ПК України є контролюючий орган податкового зобов'язання (до якого позивач не належить), а спірні правовідносини сторін виникли саме з виконання господарських зобов'язань, а не з застосуванням податкового законодавства.
За схожих підстав відхиляються судом також твердження відповідача про те, що визначений в п. 14 Договору штраф є адміністративно-господарською санкцією, позаяк такий штраф застосовано позивачем не за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (ст. 238 ГК України), а за порушення умов господарського зобов'язання, яке виникло між сторонами у справі на підставі договору оренди землі.
Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, суд, з урахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення його розміру, враховує наступне.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
Як встановлено судом, штраф в сумі 2 394 885,36 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 14 Договору, виходячи з суми простроченого зобов'язання зі сплати орендної плати за серпень 2022 року, розмір якого (простроченого зобов'язання) становить 199 573,78 грн.
При цьому, означену суму заборгованості по сплаті орендної плати за серпень 2022 року відповідачем добровільно оплачено 22.06.2023, що підтверджується сторонами у справі та вбачається з поданого позивачем розрахунку заборгованості за період з вересня 2021 року по серпень 2022 року включно, а позивачем, в свою чергу, не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов'язаних з простроченням виконання зобов'язань відповідачем зі сплати орендної плати за серпень 2022 року.
З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 12 разів перевищує розмір простроченого зобов'язання та стягнення якого в повному обсязі a priori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов Договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов'язання Орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов'язання боржником.
Відхиляються судом в даному контексті доводи позивача, що за наявності підстав для нарахування та стягнення штрафу за 9 місяців окремо Департамент застосував штрафні санкції у розмірі 100 відсотків річної орендної плати тільки 1 раз, позаяк предметом доведення у даній справі є наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, нарахованого позивачем за порушення зобов'язань зі своєчасної сплати орендної плати саме за серпень 2022 року, тоді як у випадку наявності підстав для нарахування неустойки за прострочення зобов'язань зі сплати орендної плати за інші періоди позивач в будь-якому разі не позбавлений можливості скористатися правом на таке нарахування, що, в свою чергу, не охоплюється предметом доведення в даній справі.
При вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право Орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов'язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.
Суд вкотре зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на сплату відповідачем 22.06.2023 порушеного основного зобов'язання (орендної плати за серпень 2022 року), відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов'язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір пені до 50% від суми простроченого відповідачем зобов'язання зі сплати нарахованої позивачем орендної плати за серпень 2022 року (199 573,78 грн), що за підрахунками суду становить 99 786,89 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі.
В той же час, зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 0,02 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Модуль М” (88000, м. Ужгород, вул. Баб'яка, буд. 15, код ЄДРПОУ 05795783) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, площа Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36541721) 99 786,89 грн (дев'яносто дев'ять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 89 копійок) штрафу та 35 923,28 грн (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять три гривні 28 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 19 квітня 2024 року.
Суддя Лучко Р.М.