вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.04.2024м. ДніпроСправа № 904/5741/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Фізичної особи-підприємця Павліченка Данила Ігоровича (Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ)
до Фізичної особи-підприємця Фініцького Олександра Григоровича (м. Дніпро)
про стягнення безпідставно набутих коштів
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Фініцький О.Г.;
від відповідача: Гриценко Д.В.
Фізична особа-підприємець Павліченко Данило Ігорович звернувся з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Фініцького Олександра Григоровича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 45054,90грн, з якої: 40000,00грн - основний борг, 3641,20грн - інфляційні втрати, 1413,70грн - 3% річних. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що здійснив перерахування грошових коштів у сумі 40000,00грн на рахунок відповідача помилково та посилаючись на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, вважає, що грошові кошти в сумі 40000,00грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Павліченка Данила Ігоровича залишено без руху на підставі пунктів 3, 5 частини третьої статті 162, частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.
24.11.2023 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла виправлена позовна заява від 16.11.2023 із зазначенням обґрунтованого розрахунку сум, що заявлені до стягнення, надано докази направлення відповідачу копії виправленої позовної заяви. Уточнена позовна заява подана позивачем у визначений ухвалою строк та усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
13.12.2023 відповідач подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що між сторонами велися перемовини щодо придбання товару (дробарки ДР700), у зв'язку з чим, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату комплекту ножів для дробарки ДР700, а після оплати останнім даний товар був виготовлений та готовий до поставки. Відповідач зазначає, що спірні кошти не є помилково перерахованими, а сплачені за виготовлення ножів для дробарки.
02.01.2024 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що між сторонами дійсно відбувалося спілкування з приводу придбання устаткування, але договір укладено не було внаслідок недосягнення згоди по істотним умовам. Також, посилається на постанови Верховного Суду відповідно до змісту яких, для визнання зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
12.01.2024 відповідач подав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив. В своїх запереченнях зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається позивач, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки мають різні підстави для задоволення позовних вимог, а фактичні обставини цієї справи повністю відрізняються від тих, які розглядались Верховним Судом.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 вирішено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/5741/23 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.02.2024. Зобов'язано позивача надати письмові пояснення на заперечення відповідача на відповідь на відзив.
08.02.2024 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення відповідача на відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що грошові кошти були перераховані свідомо, але помилково.
27.02.2024 за результатами судового засідання оголошено перерву та призначено підготовче засідання на 12.03.2024.
11.03.2024 до канцелярії суду засобами електронного зв'язку від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. В наведеній заяві зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Також зазначає, що накладну, копія якої міститься в матеріалах справи, позивач вперше отримав на електронну пошту у травні 2023 року, після неодноразових вимог позивача про повернення грошей і повідомлень про звернення до суду.
Однак, відповідно до акту про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування) №196/24 від 11.03.2024 інспекторів відділу документального забезпечення (канцелярія) вбачається, що під час надходження електронного листа на електронну пошту суду по справі №904/5741/23, який надійшов від ФОП Павліченко Д.І., не виявилося електронного цифрового підпису.
У судове засідання 12.03.2024 позивач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2024.
02.04.2024 до канцелярії суду засобами електронного зв'язку від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. Також, аналогічна заява надійшла до канцелярії суду 03.04.2024 засобами поштового зв'язку.
У судове засідання 09.04.2024 позивач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
У судовому засіданні 09.04.2024 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та його представника, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
19.08.2022 Фізична особа-підприємець Павліченко Данило Ігорович відповідно до платіжної інструкції №129 від 19.08.2022 з рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Райфайзен Банк» перерахував грошові кошти у розмірі 40000,00грн на рахунок Фізичної особи-підприємця Фініцького Олександра Григоровича № НОМЕР_2 в АТ «ПриватБанк» з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку-фактури №71 від 19.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% - 6666,67грн» (а.с. 8 том 1).
Позивач стверджує, що вказані грошові кошти було перераховано відповідачу помилково. У будь-яких договірних відносинах Фізична особа-підприємець Павліченко Данило Ігорович з Фізичною особою-підприємцем Фініцьким Олександром Григоровичем не перебуває.
Таким чином, як зазначає позивач, Фізична особа-підприємець Фініцький О.Г. безпідставно заволодів майном Фізичної особи-підприємця Павліченка Д.І., а саме грошовими коштами у загальному розмірі 40000,00грн.
Позивач зазначає, що 27.09.2023 звернувся до відповідача із претензією, в якій просив повернути помилково перераховані грошові кошти (а.с. 11-13 том 1).
Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідач проти позову заперечує та вказує, що грошові кошти позивачем сплачено на підставі виставленого рахунку, товар було виготовлено та він був готовий до відвантаження. Відповідач стверджує, що між сторонами було укладено договір на поставку комплекту ножів для дробарки ДР-700, а тому підстави для повернення коштів відсутні. В підтвердження наведеного надає докази направлення рахунку №71 від 19.08.2022, видаткової накладної, листа-повідомлення про виконання замовлення на комплект ножів для дробарки ДР-700, відповідь на претензію, а також скрін-шоти листування (а.с. 41-52 том 1).
Враховуючи відмову відповідача щодо повернення грошових коштів, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно перерахованих коштів в сумі 40000,00грн з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю правових підстав для повернення відповідачем отриманих від позивача грошових коштів у загальній сумі 40000,00грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, суд зауважує, що застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.
У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою, аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Позивач в позовній заяві зазначає, що між сторонами були відсутні будь-які господарські правовідносини, тож спірні кошти набуті відповідачем без правових підстав.
Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, відповідач сформував рахунок-фактуру №71 від 19.08.2022 на оплату товару (комплект ножів для дробарки ДР-700) на загальну суму 40000,00грн (а.с. 9 том 1).
Оплата за товар відбулася на підставі платіжної інструкції №129 від 19.08.2022 на суму 40000,00грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку-фактури №71 від 19.08.2022 в т.ч. ПДВ 20% - 6666,67грн» (а.с. 8 том 1).
Слід зазначити, що графа призначення платежу заповнюється саме позивачем.
Відповідно до матеріалів справи, пояснень відповідача, товар був готовий до поставки, у зв'язку з чим, відповідачем було надіслано видаткову накладу, яка складена на підставі рахунку №71 від 19.08.2022, що підтверджується листом відповідача від 16.05.2023 (а.с. 45 том 1).
Позивач в своїх письмових поясненнях не заперечував той факт, що між сторонами велися переговори щодо укладання договору купівлі-продажу устаткування (а.с. 56 том 1).
Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, статті 11 Цивільного кодексу України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини перша та друга статті 639 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 640 та частини другої статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами частини другої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що позивачем не заперечується факт переговорів сторін щодо придбання устаткування, а тому дії позивача з проведення оплати в один день із датою формування рахунку, свідчать, що він прийняв пропозицію відповідача укласти договір купівлі-продажу.
Таким чином, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає недоведеним позивачем те, що спірна сума є безпідставно отриманою відповідачем в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки кошти оплачувались позивачем на підставі рахунку, отриманого від відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих відповідачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції.
Відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 2684,00грн повністю покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Павліченка Данила Ігоровича до Фізичної особи-підприємця Фініцького Олександра Григоровича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 45054,90грн, з якої: 40000,00грн - основний борг, 3641,20грн - інфляційні втрати, 1413,70грн - 3% річних.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 19.04.2024.
Суддя В.О. Татарчук