Справа № 346/2510/23
Провадження № 22-ц/4808/532/24
Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.
Суддя-доповідач Томин
10 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Луганської В.М.,
за участю секретаря Ігнатюк І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2024 року, ухвалене в складі судді Калинюка О.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 09.01.2018 року по 20.07.2022 року. Спільних дітей у сторін немає. Після реєстрації шлюбу у них були хороші відносини, однак з часом погіршилися, що призвело до розпаду сім'ї. 17.02.2022 року сторони припинили спільне проживання. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14.06.2022 року шлюб між ними розірвано за позовом ОСОБА_1
Вказувала, що протягом 2020-2021 років, тобто в період спільного проживання та перебування сторін в шлюбі, на поточному банківському рахунку відповідача накопичилися грошові кошти в розмірі понад 70000 грн., які були спільним майном подружжя. Зокрема, це пенсія відповідача та соціальні виплати. Оскільки вказані кошти були спільними заощадженнями сторін, то сторони восени 2021 року вони вирішили отримати від них проценти шляхом укладення строкового договору депозитного вкладу.
Так, у вересні 2021 року ОСОБА_2 , перебуваючи з позивачкою у шлюбі, уклав з АТ КБ «ПриватБанк» строковий договір депозитного вкладу терміном на 6 місяців. Згідно із вказаним договором вніс на депозитний рахунок, відкритий на його ім'я, вказані грошові кошти. Проценти по цьому депозитному вкладу АТ КБ «Приват Банк» щомісячно перераховувало на поточний банківський рахунок відповідача (картку для виплат), і ці кошти останній використовував.
Позивачці відомо, що після закінчення терміну вказаного договору депозитного вкладу (в період 25-30 березня 2022 року) такий не був пролонгований, депозитний рахунок був закритий, а кошти, які були на ньому, перераховані (внесені) на поточний рахунок відповідача (картку для виплат). Вона мала доступ в її онлайн-банкінгу до інформації щодо руху коштів на картці для виплат чоловіка.
Однак в подальшому відповідач відкликав доступ до перегляду його рахунку, його картка заблокована у відображенні онлайн-банкінгу позивачки, і на даний час їй не відомо, які саме суми коштів наявні на рахунках ОСОБА_2 . У скріншоті його картки для виплат № НОМЕР_1 вказана наявність коштів в сумі 70563,35 грн. станом на 02.04.2022 року, тобто вже після припинення сторонами спільного проживання і подачі позивачкою позову про розірвання шлюбу.
Вважає, що має право на поділ цих коштів та визнання за нею права власності на 1/2 їх частину цих коштів, тобто 35281,68 грн.
Також зазначала, що якщо відповідач зняв зі своїх рахунків спірні кошти після припинення ними спільного проживання, то він використав їх в особистих інтересах, оскільки 12.03.2023 року вона виїхала за межі України та з того часу проживає в іншій державі.
Враховуючи зазначене, просила визнати за нею право власності на грошові кошти в розмірі 35281,68 грн., які знаходяться на рахунку, відкритому на ім'я відповідача у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», а якщо такі зняті відповідачем з його рахунку, то стягнути їх з останнього на її користь. А також стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 на вказане рішення суду подала апеляційну скаргу.
Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що суд належним чином не дослідив всіх обставин справи і зробив неправильний висновок про те, що спірні грошові кошти є особистою власністю відповідача, оскільки надійшли від фізичних осіб як благодійна допомога на його лікування.
Зазначає, що спірні грошові кошти - це розміщений депозит (послуга банку) під назвою «Стандарт безподатковий», який носить спеціальний характер, що означає, що на такий можливе внесення коштів лише з пенсії, заробітної плати, соціальної чи матеріальної допомоги, тобто тих видів поступлень коштів, які вже були оподатковані. Також цей депозит можливо було поповнювати лише на ту суму, яка складає розмір пенсії, заробітної плати, соціальної чи матеріальної допомоги. В свою чергу «Стандарт безподатковий» не підлягав оподаткуванню нарахованих відсотків.
Зазначає, що її пояснення стосовно депозиту суд не взяв до уваги і в судовому рішенні не відобразив. Стверджує, що вона не заявляла позовних вимог щодо розподілу коштів, які надходили до відповідача як «благодійна допомога», оскільки кошти, які надходили від благодійників йшли на оперативне втручання, медичне устаткування та реабілітацію ОСОБА_2 . Спору про такі кошти в цій справі немає. Тому залучення свідків не могло жодним чином вплинути на вирішення цього спору.
На думку апелянта відносно виписки з банківських рахунків відповідача, суд належним чином не встановив дійсного походження коштів по депозиту «Стандарт безподатковий». А представник відповідача - адвокат Бакай Л.О. безпідставно стверджувала, що доказами того, що кошти є особистою власністю відповідача, являються скріншоти соцмережі «Facebook», відеоматеріали телерадіокомпанії «НТК» про збір коштів для ОСОБА_2 на реабілітацію та лікування, та що виписка з банківських рахунків відповідача не має братися до уваги, оскільки кошти були отримані від благодійників, а депозит відкритий з благодійних коштів для отримання відсотків, щоб сплачувати комунальні послуги, бо інших доходів в сім'ї не було.
Апелянт вважає, що суд також не взяв до уваги її пояснення від 29.01.2024 року стосовно того, що вона теж отримувала щомісячну соціальну допомогу, аліменти на двох дітей, а також грошима та продуктами їх частково забезпечувала її родина, оскільки її батько проживає в селі та веде домашнє господарство.
Вказує, що з 12.03.2022 року вона з її двома малолітніми дітьми виїхали до Німеччини, де знаходяться до цього часу. А спірні кошти відповідач отримав на свій рахунок і витратив на власний розсуд. В період з 12.03.2022 року по 01.08.2022 року жодної реабілітації чи лікування він не проходив. Більше того, у виписках вказано, що він 28.03.2022 року отримав два зарахування в розмірах 69487,32 грн. (сума основного депозиту) та 427,87 грн. (відсотки по депозиту) на особистий рахунок, внаслідок закінчення строку депозиту «Стандарт безподатковий».
Підрахувавши поповнення депозиту з внесків соціальних виплат та відсотків за користування депозитом в лютому та березні, відповідач отримав 70301 грн. 66 коп., які є спільним майном подружжя, і ці кошти були перераховані в день закінчення строку депозиту на його іншу банківську картку (угода №00012137704 від 28.03.2022 року о 08:44 год.). А 28.03.2022 року о 10:48 год. ним було здійснено оплату за юридичні послуги адвокату Чеботарю В. в розмірі 7000 грн., оплачено борги по комунальних платежах квартири, яка є власністю ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_3 і знаходиться в АДРЕСА_1 , придбано планшет за 10338 грн. та інше, що підтверджує, що кошти відповідач витратив на власний розсуд.
Вважає, що суд порушив вимоги ст.ст. 60, 70 СК України, ст. 372 ЦК України, оскільки існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, і яка може бути спростована, однак тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того, хто її спростовує. На її думку відповідач не довів належними доказами, що ці кошти є його особистою власністю.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Вважає, що позов подано для стягнення з нього відшкодування за догляд після отриманої травми, про що позивачка писала йому у телеграмі. А саме, що він повинен оплатити їй те, що вона, будучи його дружиною, доглядала його після отриманої травми, хоча таке суперечить будь-яким моральним засадам суспільства та принципам інституту сім'ї загалом.
Зазначає, що він у 2020 році звернувся до депутата міської ради Віктора Будзінського про надання грошової допомоги на лікування та реабілітацію, який, в свою чергу, подав відповідне звернення до Коломийської міської ради та органу соціального захисту населення, за рішеннями яких відповідач отримав матеріальну допомогу у зазначених позивачкою розмірах. Вказана грошова допомога, з урахуванням природи її походження - на лікування та реабілітацію, визначає індивідуалізацію таких коштів та є його особистою власністю. Тому вважає безпідставними доводи апелянта про те, що кошти в розмірі 15000 грн., 7000 грн., 8103 грн., 17000 грн. та 10000 грн., які надійшли на його рахунок в порядку процедури надання адресної допомоги на лікування та реабілітацію, є спільною сумісною власністю подружжя.
Щодо вказаних в апеляційній скарзі сум пенсійних надходжень на його рахунок, то зазначає, що такі кошти використовувались подружжям за час спільного проживання. Зокрема, із виписки по рахунку вбачається, що його карткою неодноразово оплачувались продукти харчування, комунальні та телекомунікаційні послуги, здійснювались покупки в різних магазинах тощо, що свідчить про використання коштів за час спільного проживання в інтересах сім'ї.
Також зазначає, що у рішенні суду від 14.06.2022 року, яким шлюб між сторонами розірвано, зазначено про відсутність між ними спору про поділ майна подружжя, і таке має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Апелянт в судове засідання не прибула, хоча повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином, зокрема, через підсистему «Електронний суд», оскільки саме таким способом вона подала апеляційну скаргу, вказавши у ній, що проживає у Німеччині. Причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача - адвокат Бакай Л.О. в судове засідання також не з'явилася, подала клопотання про його відкладення у зв'язку з її відпусткою.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.01.2018 року сторони уклали шлюб, який розірвано на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду від 14.06.2022 року, яке набрало законної сили 21.07.2022 року (а.с. 6-7).
Отже, сторони перебували в шлюбі з 09.01.2018 року по 20.07.2022 року включно.
Із наданої 01.06.2023 року на вимогу суду інформації ПАТ КБ «Приват Банк» щодо відкритих в цьому банку рахунків, судом встановлено, що ОСОБА_2 за період з 28.11.2014 року по 28.02.2022 року відкрито 5 рахунків. Вказана інформація надана станом на 23.05.2023 року (а.с. 28).
У виписці по картці відповідача № НОМЕР_2 (угода №SAMDNWFC00012137704 від 28.11.2014 року) відображено банківські операції за період з 01.01.2020 року по 23.05.2023 року (а.с. 50-53). Станом на 23.05.2023 року залишок коштів на цьому рахунку становив 93128,15 грн. (а.с. 53). Остання операція під час перебування сторін у шлюбі здійснена 18.07.2022 року, після неї залишок коштів був 79242,90 грн. (а.с. 52).
Відповідно до даних виписки по картках відповідача (угода №SAMDNWF00019278913 від 14.08.2015 року) за період з 01.01.2020 року по 23.05.2023 року залишок коштів на 23.05.2023 року становив 13999,08 грн. (а.с. 30-49). Остання операція під час перебування сторін у шлюбі здійснена 17.07.2022 року, після неї залишок коштів був 11146,18 грн. (а.с. 38).
У виписці по картці відповідача № НОМЕР_3 (угода №SAMDNWFD007163137000 від 09.07.2017 року відображено банківські операції за період з 10.07.2017 року по 23.05.2023 року. На 23.05.2023 року залишок коштів на цьому рахунку складав 1,03 грн. (а.с. 54-56). Остання операція під час перебування сторін у шлюбі здійснена 16.04.2022 року, після неї залишок коштів був 0,98 грн. (а.с. 56).
У виписці по картці відповідача № НОМЕР_4 (угода №SAMDNFF000523128525 від 28.02.2022 року вказано, що на 23.05.2023 року залишок коштів на цьому рахунку складав 1000 грн. (виплата 15.03.2022 року за програмою «єПідтримка») (а.с. 29 (зворот)).
По одному із п'яти рахунків, відкритих на ім'я відповідача, банківські операції за період з 01.01.2020 року по 23.05.2023 року не здійснювалися (а.с. 29).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 заявила вимогу про поділ грошових коштів, які накопичилися на одному з рахунків відповідача, а саме на карті №( НОМЕР_1 ), відкритій на підставі вище вказаної угоди від 14.08.2015 року, посилаючись на долучені копії скріншотів (а.с. 8, 9), на яких вказано зазначений номер картки. Загальна сума грошових коштів на цьому рахунку станом на 02.04.2022 року складала 70563,35 грн. При цьому, у позовній заяві вказано, що джерелом надходження таких коштів були лише виплачувані ОСОБА_2 пенсія та соціальні виплати. Отже, позивачка не заявляла вимог про поділ грошових коштів, які надходили на рахунок відповідача після 02.04.2022 року та з інших джерел.
Відповідно до долучених до відзиву на позовну заяву копій медичних документів, а також Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №225711 ОСОБА_2 з 19.09.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» з приводу важкої закритої травми хребта та спинного мозку, а з 14.12.2020 року по 01.01.2024 року йому встановлено першу «А» групу інвалідності загального захворювання (а.с. 73-75).
У зв'язку із вказаним захворюванням відповідач протягом 2020-2023 років періодично проходив обстеження та реабілітаційне лікування, що стверджується копіями відповідних медичних документів.
У вищевказаній виписці по картках відповідача (угода №SAMDNWF00019278913 від 14.08.2015 року, рахунок № НОМЕР_5 та рахунок № НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2020 року по 23.05.2023 року вказано, що на 28.03.2022 року, тобто на дату здійснення банківської операції, яка є найбільш близькою до 02.04.2022 року, залишок коштів складав 70176,88 грн. (а.с. 37). Вказана сума також є найбільш наближеною до вказаною позивачкою.
Проаналізувавши джерела надходження грошових коштів, суд дійшов висновку, що такими були перекази фізичних осіб на картку відповідача, а також соціальні виплати. Зокрема: 22.03.2022 року ОСОБА_4 переказав 1000 грн.; 17.03.2022 року ОСОБА_5 переказала 500 грн.; 16.03.2022 року ОСОБА_6 переказав 200 грн.; 16.03.2022 року ОСОБА_7 переказала 100 грн.; 16.03.2022 року ОСОБА_8 переказала 2000 грн.; 16.03.2022 року ОСОБА_9 переказала 300 грн.; 15.03.2022 року ОСОБА_10 переказала 200 грн.; 15.03.2022 року ОСОБА_11 переказала 1000 грн.; 15.03.2022 року ОСОБА_12 переказав 100 грн.; 15.03.2022 року ОСОБА_13 переказала 100 грн.; 23.12.2021 року. ОСОБА_14 переказав 3000 грн.; 19.11.2021 року ОСОБА_15 переказав 500 грн.; 19.11.2021 року ОСОБА_16 переказав 200 грн.; 18.11.2021 року - зарахування переказу на карту (не вказано відправника) - 995 грн.; 17.11.2021 року ОСОБА_17 переказала 200 грн. (в коментарі до платежу зазначено: «Благодійність»); 17.11.2021 року ОСОБА_5 переказала 500 грн.; 17.11.2021 року ОСОБА_18 переказала 500 грн. (в коментарі до платежу зазначено: «Благодійна допомога»); 16.11.2021 року ОСОБА_19 переказала 300 грн. (в коментарі до платежу зазначено: «Благодійна допомога»); 16.11.2021 року ОСОБА_20 переказала 1000 грн. (в коментарі до платежу зазначено: «Благодійність»); 16.11.2021 року ОСОБА_13 переказала 100 грн. (в коментарі до платежу зазначено: «Благодійність») (усі вказані перекази відображені на а.с. 37, 36-зворот, 35, 34-зворот) та велика кількість переказів від інших осіб на вказаний рахунок відповідача.
Судом встановлено, що загальна сума, яку перерахували інші особи за період з 19.09.2020 року (час отримання вищевказаної травми відповідачем) по 02.04.2022 року (саме на цю дату сторона позивачки визначила спірну суму) становить 60660,18 грн.
Допитані в судових засіданнях свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 пояснили, що вони, будучи обізнаними про важкий стан здоров'я відповідача та про необхідність значних коштів на його лікування, переказували на його банківську картку певні суми грошових коштів саме в якості пожертви виключно на лікування відповідача і дані кошти не призначалися для його сім'ї.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що джерелами спірних коштів були фізичні особи, які переказували грошові кошти на картку ОСОБА_2 , а також соціальні виплати. Встановленими у справі обставинами спростовано доводи сторони позивачки, що станом на 02.04.2022 року на вказаній карті відповідача були акумульовані грошові кошти в розмірі кошти в сумі 70563,35 грн. При цьому, суд вважав також, що стороною позивачки не спростовано заперечень відповідача, що спірні грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, адже у позовній заяві вказано, що відносини та спільне проживання сторін припинилися в лютому 2022 року.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Згідно роз'яснень у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
При вирішенні спорів про поділ майна подружжя враховується час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя. При цьому тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі статті 60 СК України (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі №452/1914/16-ц (провадження №61-28891св18)).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійна діяльність - це добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.
Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах. Згідно Закону однією із сфер благодійної діяльності є охорона здоров'я.
Частиною 1 ст. 7 Закону передбачено, що публічним збором благодійних пожертв визнається добровільний збір цільової допомоги у формі коштів або майна серед невизначеного кола осіб, зокрема, з використанням засобів електронних комунікацій, у тому числі благодійного електронно-комунікаційного повідомлення, для досягнення цілей, визначених цим Законом.
Судом першої інстанції всебічно та об'єктивно проаналізовано виписки з банківських рахунків, наявні в матеріалах справи, та надано їм оцінку у взаємозв'язку з доводами сторін та іншими доказами.
Врахувавши вищевказані норми матеріального права та встановлені обставини справи, суд правильно вважав, що грошові кошти, які перераховувалися на карту відповідача третіми особами, загальний розмір яких склав 60660,18 грн., є особистою власністю відповідача, оскільки перераховувалися йому без вимоги їх повернення чи передачі взамін чогось іншого. При цьому суд вірно встановив, що більшість таких коштів переказувалася на іншу картку відповідача (№ НОМЕР_5 ), а не № НОМЕР_1 , як стверджувала сторона позивачки в позовній заяві. Щодо даних по належній відповідачу карті № НОМЕР_1 , на яку посилалася позивачка та долучила копії скріншотів щодо відображення балансу на ній, то у вказаній вище виписці відсутні відомості про спірну суму, а останніми (до 02.04.2022 року) відомостями по цій карті вказано дату «23.02.2022» та суму «0,86 грн.» (а.с. 36 (зворот)).
Відтак позивачем не доведено наявність коштів в сумі 70563,35 грн. на картці відповідача для виплат № НОМЕР_1 станом на час припинення ними спільного проживання і розірвання шлюбу.
З виписок банку по даній картці вбачається, що нею активно користувалися і витрачали кошти на придбання продуктів харчування, одягу, ліків та інших товарів та послуг до 23.02.2022 року (тобто під час спільного проживання сторін на ведення спільного господарства з позивачем).
А з долученого ОСОБА_1 до позову скріншоту картки № НОМЕР_1 не вбачається, що такі кошти на ній наявні саме станом на 02.04.2022 року, як стверджує позивачка. На ньому вказано «понеділок 07:05», тоді як 02.04.2022 року була субота.
Що стосується доводів апелянта про те, що суд належним чином не встановив дійсного походження коштів по депозиту «Стандарт безподатковий», то такі також не спростовують вказаних висновків суду, оскільки не доводять, що такі кошти не були акумульовані з благодійних внесків відповідачу. Вказана сума була на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_5 , на який попередньо й надходили численні благодійні внески.
А посилання на те, що відповідач з 12.03.2022 року по 01.08.2022 року (після закінчення строку дії депозиту) не проходив реабілітації чи лікування не стосуються джерел надходження коштів на його рахунок.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані і бездоказові доводи апеляційної скарги про те, що суд необ'єктивно та однобічно дослідив надані виписки та дійшов хибних висновків про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
В.М. Луганська
Повний текст постанови складено 19 квітня 2024 року.