Провадження № 11-кп/803/1631/24 Справа № 229/3300/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 квітня 2024 року м.Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальні провадження №42022052100001667 від 30.10.2022 року, №42023052100000408 від 11.02.2023 року за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2024 року, якою
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Сєверодонецьк, Луганської області, громадянину України, військовослужбовцю військової служби за контрактом, начальнику штабу-першому заступнику командира 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , майору, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку ч.5 ст.615 КПК України, до наступної дати судового засідання, але не більше ніж на шістдесят днів, тобтодо 20.05.2024 року включно;
в провадженні районного Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на розгляді перебувають кримінальні провадження №42022052100001667 від 30.10.2022 року, №42023052100000408 від 11.02.2023 року стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.4 ст.191 КК України.
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2024 року продовжено термін тримання під вартою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 191 КК України, до наступної дати судового засідання, але не більше ніж на шістдесят днів, тобто до 20 травня 2024 року включно. Зазначена ухвала винесена в порядку ч.5 ст.615 КПК України.
На зазначене рішення захисником адвокатом ОСОБА_7 , діючим в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вищевказану ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, перевести обвинуваченого з ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » до гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що 21.03.2024 року ним в порядку ст.75 КПК України було заявлено відвід судді Дружківського міського суду Донецької області. Наступного дня через електронну пошту захисником отримано повідомлення про призначення заяви про відвід на 28.03.2024 року.
Зауважує, що 25.03.2024 року електронною поштою захисником адвокатом ОСОБА_7 отримано ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 22.03.2024 року про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 до 20.05.2024 року, при цьому, зазначена ухвала винесена після заяви захисника про відвід судді, без повідомлення та без виклику сторін, коли справа перебувала у провадженні іншого судді для розгляду заяви адвоката ОСОБА_7 про відвід.
Наголошує, що з 24.03.2024 року обвинувачений ОСОБА_8 незаконно перебуває під вартою внаслідок ухвали, винесеної незаконним складом суду у непередбачений законом спосіб.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу місцевого суду скасувати та застосувати до останнього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, прокурора ОСОБА_6 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення частково апеляційної скарги за таких підстав.
Під час апеляційного розгляду було встановлено наявність процесуальних порушень судом першої інстанції стосовно процедури розгляду питання про продовження строку тримання під вартою в порядку ст.615 КПК України.
Так, відповідно до ч.5 ст.615 КПК України у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці.
Однак, в порушення вимог ст.615 КПК України місцевий суд вирішив питання щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, ухвала Дружківського міського суду Донецької області від 22.03.2024 року винесена в порядку ч.5 ст.615 КПК України, в аргументування того, що з технічних причин здійснення судом розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 у спосіб визначений КПК неможливо через відсутність електропостачання та інтернет зв'язку, а також те, що строк дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою спливає 24.03.2024 року, а останній робочий день - 22.03.2024 року.
Втім, у вказаній ухвалі, місцевий суд зазначає про задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому, в ані в мотивувальній, ані в описовій частині ухвали, судом не розглядалося вказане питання та не робились будь-які висновки стосовно цього.
Зазначені порушення є істотними, оскільки перешкоджали суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, відповідно до ст.412 КПК України. При таких обставинах, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня находження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства».
У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Як вбачається з наявних матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.368 та ч.4 ст.191 КК України, які полягають у вимаганні та одержані службової особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням службового становища, за який законом України про кримінальну відповідальність, зокрема, передбачено покарання у виді позбавлення волі до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Колегією суддів апеляційного суду, відповідно до вимог ст.ст. 197, 199 КПК України враховано середній вік та нормальний стан здоров'я обвинуваченого, його соціальні зв'язки за місцем мешкання; відсутність повідомлень про підозру у інших кримінальних провадженнях, та беручи до уваги тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, міру покарання, яка передбачена за нього, встановлено вірне визначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційним судом у відповідності до вимог ст.ст. 177, 178 КПК України враховано, що в даному випадку існує обґрунтований ризик того, що ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за скоєне, також інший запобіжний захід не може в повній мірі забезпечити неможливість впливу на свідків. На даний час суд перебуває на стадії підготовчого провадження, свідки за кримінальним провадженням не допитані, тому існує ризик незаконного впливу на свідків.
Таким чином, єдиний запобіжний захід, що застосований та може бути застосований, на теперішній час за наведених обставин, до ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч.3 ст.368 та ч.4 ст.191 КК України - тримання під вартою.
Так відповідно до ч.3 ст.315 під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. В клопотанні прокурора ставиться питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, таким чином, клопотання прокурора відповідає вимогам ст.315 КПК України.
Суд апеляційної інстанції приймає рішення в межах дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв'язку з чим, обґрунтовано продовжує дію запобіжного заходу, а не обирає запобіжний захід, який вже був обраний.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесят днів.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Колегія суддів вважає, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
На даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, у зв'язку з чим зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження і врахував при цьому практику ЄСПЛ,.
З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , задовольнити частково, ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2024 року скасувати, постановити нову, якою продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , задовольнити частково.
Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2024 року, якою продовжено в порядку ч.5 ст.615 КПК України строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , скасувати.
Клопотання прокурора ОСОБА_6 від 19 березня 2024 року про застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 20 травня 2024 року включно, з альтернативою внесення раніше визначеної застави у розмірі 2 080 000 (два мільйони вісімдесят тисяч) гривень.
В разі внесення застави, звільнити обвинуваченого з-під варти, зобов'язавши виконувати обов'язки, передбачені ст.194 КПК України. У разі невиконання покладених обов'язків обвинуваченим, наступають наслідки передбачені КПК України.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді