Постанова від 17.04.2024 по справі 903/1351/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Справа № 903/1351/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

прокурор: Безпалов А.В.

позивача: не з"явився

відповідача: Тертичний Ю.В. адвокат

третьої особи: Багацький Є.Г.адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 (суддя Дем'як В.М., м.Луцьк, повний текст складено 13.03.2024)

за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідача: Прилісненської сільської ради, с. Прилісне

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської з позовом до Прилісненської сільської ради про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167, площею 6,6761 га.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167, площею 6,6761 га. Стягнуто з Прилісненської сільської ради на користь Волинської обласної прокуратури 2684,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням Прилісненська сільська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської обл. від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що державним підприємством «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га). На підставі даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель внесено відомості до державного земельного кадастру, зокрема, про земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 6,6761га з присвоєнням кадастрового номеру 0723682000:02:001:0167, яка належить до земель сільськогосподарського призначення. Дана технічна документація була погоджена та затверджена відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і визнав, незаконними рішення про затвердження технічної документації.

Відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зміну цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. Проте суд першої інстанції, на підставі припущень вважає, що відбулась зміна цільового призначення, про що й зазначає у мотивувальній частині.

Поряд з цим, відповідач вважає, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братись до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Відповідач зазначає, що рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 «Про клопотання Городоцького держлісгоспу», яким погоджено відведення Городоцькому держлісгопу земельних ділянок площею 20 га та розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 «Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га» є нечинними на підставі Закону. До того ж, необхідно застосувати ст.123 Земельного Кодексу України щодо порядку отримання особою земельної ділянки у користування.

Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано та не застосовано сплив строку позовної давності, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській обл. від 03.12.2020 №9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Прилісненській сільській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), а позов прокурором подано 15.12.2023.

Ухвалою суду від 26.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 та розгляд справи призначено на 17 квітня 2024 року.

12 квітня 2024 року від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшов відзив в якому просить суд апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду, яким позов керівника Камінь - Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Прилісненської сільської ради, третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДСГП «Ліси України» про витребування земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га, без змін.

15 квітня 2024 року від керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури надійшов відзив, в якому просить суд апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі № 903/1351/23 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду, яким позов керівника Камінь - Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Прилісненської сільської ради, третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДСГП «Ліси України» про витребування земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6, 6761 га, без змін.

В судовому засіданні 17.04.2024 представник відповідача заявив усне клопотання про виклик в судове засідання представника Волинської обласної державної адміністрації, обґрунтувавши його лише тим, що в нього є до позивача багато питань.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, відмовила у його задоволенні з підстав необґрунтованості заявленого клопотання.

Після оголошення результатів розгляду судом апеляційної інстанції заявленого представником вищевказаного усного клопотання представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення Господарського суду Волинської обл. від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні 17.04.2024 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 без змін.

В судовому засіданні 17.04.2024 представник ДСГП «Ліси України» заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 без змін.

В судове засідання 17.04.2024 Волинська обласна державна (військова) адміністрації свого представника не направила, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Волинської обласної державної адміністрації.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи в судовому засіданні 17.04.2024, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 № 11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу”, розглянувши клопотання Городоцького держлісгоспу від 16.03.2004 вирішено погодити відведення земельних ділянок площею 20 га Городоцькому держлісгопу для створення лісових культур на малопродуктивних угіддях земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту (а.с. 234-236 т.1). Із плану здійсненої висадки лісу та проекту висадки лісових культур на весну 2004 року на вказаній земельній ділянці здійснено планову висадку лісу. Конфігурація та площа земельної ділянки площею 6, 6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 згідно долученої схеми відповідає параметрам земельної ділянки.

Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 27.11.2023 №686/01.30 вбачається, що у перевірених протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Городоцької сільської ради Маневицького району за 2004-2006 роки (далі не надходили) рішення від 29.03.2004 року №11/15 та рішень про внесення змін до наданого рішення, рішень про скасування наданого рішення не виявлено (а.с. 233 т.1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 передана ДП “Городоцьке ЛГ” на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 “Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок”. Пунктом 1 даного розпорядження надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради. Підставою для прийняття уповноваженим органом влади відповідного розпорядження стало рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 № 11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу” та клопотання від 12.05.2004 директора Городоцького держлісгоспу голові Маневицької районної державної адміністрації (а.с. 229 т.1).

Згідно інформації архівного відділу Камінь-Каширської районної військової адміністрації від 09.10.2023 №01-30 вбачається, що відміток на розпорядженні голови Маневицької районної державної адміністрації від 07 червня 2004 року №157 « Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок» про внесення змін або скасування на розпорядженні немає (а.с. 228 т.1).

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 №495 “Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району” затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (а.с. 201 на звороті т.1).

Пунктом 8 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Городоцьку сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області” входить до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради та зазначено загальну площу земель 223,1011 га. (а.с. 188-198, 200 на звороті т.1).

Серед вказаних земельних ділянок на території Городоцької сільської ради (на даний час - Прилісненської сільської ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 6,6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 зареєстрована у вказаному кадастрі 19.10.2013 із зазначенням її цільового призначення - землі запасу та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення (а.с. 237-238 т.1).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 708-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області” Городоцька сільська рада увійшла до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради.

Рішенням Прилісненської сільської ради від 23.12.2016 №1/10 “Про реорганізацію сільських рад, що увійшли до складу Прилісненської об'єднаної громади” Городоцька сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Прилісненської сільської ради.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано Прилісненській територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2406,2313 га, які розташовані за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (а.с. 81 т.1).

Відповідно до п. 16 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 6,6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 передано у комунальну власність Прилісненської сільської ради (а.с. 82-88 т.1).

Рішенням Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 “Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради” вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 16 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування) (а.с. 80 т.1).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Меркуловою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55807096 від 18.12.2020, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Прилісненська сільська рада (а.с. 61-62 т.1).

Поряд з цим, як зазначає прокурор, згідно Плану лісонасаджень Городоцького лісництва Державного підприємства “Городоцький лісгосп”, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства “Городоцьке лісове господарство”, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (а.с. 99-175 т.1).

Протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 11.05.2012 з метою необхідності проведення базового лісовпорядкування зумовлена змінами в лісовому фонді лісогосподарських підприємств та закінчення ревізійного періоду ухвалено провести в 2012 році польові лісовпорядні роботи спеціалістами чотирьох лісовпорядних експедицій ВО «Укрдержліспроект» на площі 506,9 тис. га за 1 розрядом лісовпорядкування, зокрема в ДП «Городоцький лісгосп» (а.с.111-117 т.1).

Протоколом другої лісовпорядної наради від 07.08.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Городоцьке ЛГ", затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Городоцькому лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований (а.с. 132-172 т.1).

Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект” у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект (а.с.111-117 т.1).

З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 22.11.2021 надіслано лист №51/1-1186вих-21 на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект” Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 01.12.2021 №1056 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 до державного лісового фонду, а також додано фрагмент із публічної кадастрової карти України (а.с.69-72 т.1).

У відповіді від 05.10.2023 №04-985 на лист окружної прокуратури від 02.10.2023 ВО “Укрдержліспроект” підтверджено факт накладення земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 на землі держлісфонду, до якої додано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами земельної ділянки лісового фонду (а.с. 73-76 т.1).

При цьому, відведені земельні ділянки кадастровими номерами 0723682000:02:001:0166, 0723682000:02:001:0167, 0723682000:02:001:0168 та 0723682000:02:001:0169 розташовані в одному лісовому масиві, який становить цілісну екосистему.

Згідно інформації філії “Городоцьке ЛГ” ДСГП “Ліси України вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 знаходиться в кварталі 19 виділу 16 Городоцького лісництва ДП “Городоцьке ЛГ” на даний час філія “Городоцьке ЛГ” ДСГП “Ліси України” (а.с.92-95 т.1).

Крім цього, в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 29.08.2023 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП «Городоцьке ЛГ» з'ясовано, що на земельній ділянці у кварталі 19 виділ 16 (0723682000:02:001:0167) площею 6,6761 га наявні лісові насадження віком 19 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду (а.с 176-184 т.1).

З аналізу зазначених розпорядження та наказу органів державної влади прокурор дійшов висновку, що дії Маневицької районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури 02.10.2023 з урахуванням приписів ч.8 ст.122, ч.9. ст.149 Земельного кодексу України та керуючись ст.23 Закону України звернувся до Кабінету Міністрів України з листом №51/1-1484ВИХ-23 в якому повідомив, що згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, щ о земельна ділянка площею 6,6761 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель комунальної форми власності, право власності на яку зареєстровано за Прилісненською сільською радою 15.12.2021. Вказану земельну ділянку органом місцевого самоврядування отримано 03.12.2020 від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на підставі акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність. Разом із цим , філія ДП «Городоцьке лісове господарство» ДСГП « Ліси України » повідомляє про факт накладання вищевказаної земельної ділянки на землі державного лісового фонду, а саме - на територію кварталу 19 виділу 16 Городоцького лісництва, щ о знаходяться у користуванні підприємства на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року. Згідно інформації лісогосподарського підприємства встановлено, що вказана земельна ділянка у 2004 році надана ДП «Городоцьке ЛГ » (правонаступником якого є філія «Городоцьке ЛГ » ДСГП «Ліси України») на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 № 157. Українське державне проектного лісовпорядне виробниче об'єднання ВО «Укрдержліспроект» також підтверджує, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель державного лісового фонду. Окрім того, прокурор просив надати інформацію щодо прийнятих рішень (розпоряджень) відносно вилучення земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення площею 6, 6761 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0167, місце розташування - квартал 19 виділу 16 Городоцького лісництва ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час - філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» ) із долученням належним чином завірених копій відповідних документів (а.с.66-67 т.1).

У відповідь на вказаний лист Секретаріат Кабінету Міністрів України листом №25583/0/2-23 від 04.10.2023 повідомило Камінь-Каширську окружну прокуратуру, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення із користування філії 'Городоцьке лісове господарство” Державного спеціалізованого господарського підприємства ''Ліси України” земельної ділянки із зазначеним у запиті кадастровим номером не приймалося (а.с.68 т.1).

Поряд з цим, листом №51/1-1476ВИХ-23 від 02.10.2023 Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури звернувся до Волинської обласної державної адміністрації в якому повідомив, що згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка площею 6,6761 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель комунальної форми власності, право власності на яку зареєстровано за Прилісненською сільською радою 15.12.2021. Разом із цим, філія ДП «Городоцьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» повідомляє про факт накладання вищевказаної земельної ділянки на землі державного лісового фонду, а саме - на територію кварталу 19 виділу 16 Городоцького лісництва, що знаходяться у користуванні підприємства на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року. Згідно інформації лісогосподарського підприємства встановлено, що вказана земельна ділянка у 2004 ропі надана ДП «Городоцьке ЛГ» (правонаступником якого є філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» ) на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157. Поряд з цим, прокурор посилаючись на приписи ч.5 ст.122 ЗК України зазначив, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 відноситься до земель державної форми власності лісогосподарського призначення, право на розпорядження даною земельною ділянкою належить Волинській обласній військовій (державній) адміністрації. Прокурор зазначив, що вищевказані порушення вимагають негайного реагування шляхом звернення до суду із відповідним позовом про витребування у власність держави земельної ділянки площею 6,6761 га кадастровим номером 0723682000:02:001:0167.

Крім того, прокурор у вказаному листі, керуючись ст.23 Закону України "Про прокуратуру" просив не пізніше 13.10.2023 надати до Камінь-Каширської окружної прокуратури інформацію про те, чи планує Волинська обласна військова (державна) адміністрація звертатися до суду із відповідною позовною заявою, якщо так, необхідно вказати орієнтовний термін такого звернення (а.с.63-64 т.1).

У відповідь на вказаний лист Волинська обласна державна адміністрація листом №1155/01-19/2-23 від 04.10.2023 повідомила Камінь-Каширську окружну прокуратуру про те, що у разі виявлення прокуратурою порушень чинного законодавства щодо законності використання земель лісового фонду на території Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області облдержадміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах. Одночасно повідомила, що обласна державна адміністрація обмежена в коштах на сплату судових втрат (а.с.65 т.1).

23 листопада 2023 року Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до Волинської обласної військової адміністрації з повідомленням про заявлення позову №51/1-1777ВИХ-23 від 23.11.2023 в якому зазначив, що Камінь - Каширською окружною прокуратурою ініційовано пред'явлення позову до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» до Прилісненської сільської ради про витребування у власність держави земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень до суду.

Отже, оскільки Волинська обласна державна адміністрація не звернулась до суду із позовом з метою захисту порушених інтересів держави, то Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської з позовом до Прилісненської сільської ради про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167, площею 6,6761 га.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Системне тлумачення положень частин 3 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Згідно з попередньою редакцією ч.8 ст.122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.

На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021. г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності та навіть після зміни законодавства продовжують залишатись у власності держави.

Чинна на даний час редакція ч.5 ст.122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Незважаючи на існування права постійного користування земельною ділянкою, право власності є незмінним та належить державі, у зв'язку з чим прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, як представника власника спірної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, наведено наступні правові висновки:

«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Вказаного правового висновку також притримується Верховний Суд у постанові від 16.08.2021 року у справі №910/21377/17.

З матеріалів справи вбачається, що листування прокурора з Волинською обласною державною адміністрацією з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га, тривало із жовтня 2023 року, однак Волинська обласна державна адміністрація не вживала дій щодо витребування вказаної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16.08.2021 року у справі №910/21377/17, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з Волинською обласною державною адміністрацією з дотриманням процедури встановленої ч.ч. 3,4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення Волинською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ,та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.(ст.19 ЗК України).

Згідно ст.5 ЛК України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Приписами ст.55 ЗК України встановлено до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 ЗК України, ч.1 ст.17 ЛК України).

Згідно ч.2 ст.1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст.7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст.8 ЛК України, у державній власності, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.(ст.9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-ІV визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст.6).

Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради (на даний час - Прилісненської сільської ради).

Крім того, із 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Отже, враховуючи викладене, земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності.

Згідно приписів статей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісо-господарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої 11.12.1986 Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, що правильно зробив суд першої інстанції.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі №367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 08.02.2018 у справі №910/9256/16.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 висловила наступну правову позицію щодо цільового призначення земельної ділянки (розділ 1.2 Постанови, п. 33-43):

" 33. Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

34. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

35. Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

36. За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

37. Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

38. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

39. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

40. Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі N 6-224цс14).

41. Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

42. Суди встановили, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство" (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою (Т. 1, а. с. 213-215); протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року (Т. 1, а. с. 217); лист ДП "Новомосковське лісове господарство" за вих. N 46 від 28 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі ДП "Новомосковське лісове господарство", належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення (Т. 1, а. с. 216).

43. Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства. А тому аргументи касаційної скарги щодо встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів Велика Палата Верховного Суду вважає немотивованими."

З матеріалів справи вбачається, що згідно Плану лісонасаджень Городоцького лісництва Державного підприємства “Городоцький лісгосп”, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства “Городоцьке лісове господарство”, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (а.с. 99-175 т.1).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб'єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об'єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі №6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а14, саме планово-картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являлись основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Вказані висновки також застосовано і у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №911/3685/17.

Твердження Прилісненської сільської ради про неможливість застосування пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (в редакції чинній до 16.01.2020) не заслуговує на увагу, так як усі правові висновки Верховного Суду, викладені як у постановах від 30.01.2018 у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі №278/1735/15-ц, від 24.12.2014 №6-212цс14, від 25.01.2015 у справі №6-224цс14, від 23.12.201. №6-377цс15; Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справ №278/1735/15-ц, від 12.04.2022 у справі №373/468/20, від 06.07.2022 у справ №372/1688/17 та Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справ №183/1617/16; від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц враховані прокурором при підготовці матеріалів до заявлення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка за кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га перебуває у постійному користуванні Городоцького лісництва ДП «Городоцьке ЛГ» на даний час філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.

Щодо обґрунтування незаконності рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 20 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 №495) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно ч.1 ст. 55 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 ЛК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) встановлено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування, відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Частиною 2 статті 84 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 №495) встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами частин 4, 8 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації.

Відповідно до ч.5 ст.149 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Частиною 9 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) встановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Таким чином, рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог статей 6,19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавались розпорядження від 18.12.2013 № 495 не містять жодних відомостей щодо відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Прилісненської сільської ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Поряд з цим, з листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №25583/0/2-23 від 04.10.2023 вбачається, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення із користування філії 'Городоцьке лісове господарство” Державного спеціалізованого господарського підприємства ''Ліси України” земельної ділянки за кадастровим номером 0723682000:02:001:0167, площею 6,6761 га не приймалося.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Прилісненській сільській раді.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Прийняття розпорядження Маневицькою районною державною адміністрацією від 18.12.2013 №495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому стало підставою для її передачі до комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради".

В той же час, такі розпорядження, наказ та рішення були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, що судом першої інстанції не досліджено розроблену державним підприємством «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Внесення відомостей про земельну ділянку лише до Державного земельного кадастру та виготовлення проектною організацією технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення не визначає категорії земельної ділянки.

Відповідно у ст.20 Земельного кодексу України в редакції станом на дату внесення таких відомостей (2004 та 2013 роки) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

При цьому, розпорядження від 18.12.2013 №495 про затвердження такої документації прийняла Маневицька районна державна адміністрація, яка станом на грудень 2013 року не була розпорядником земель сільськогосподарського призначення, оскільки у відповідності до ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України такі повноваження належали Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області.

Відтак доводи відповідача, що матеріали технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області підтверджує категорію землі не заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що на час виготовлення матеріалів технічної документації на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 у 2013 році даною ділянку правомірно користувався ДП "Городоцьке ЛГ" та на вказаній земельній ділянці уже 19 років ріс ліс.

Однак, при виготовленні матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сілської ради Маневицького району Волинської області землевпорядною організацією не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством. З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, а саме до земель запасу, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Ні про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Городоцьке лісове господарство", ні факт наявності на ній лісових насаджень, ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, не зазначено у вказаних матеріалах інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сілської ради Маневицького району Волинської області (а.с.188-198 т.1).

Поряд з цим, Законом України "Про землеустрій", чітко визначено відображення таких даних при проведенні робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Таким чином, на момент інвентаризації спірної земельної ділянки з подальшим присвоєнням кадастрового номера 0723682000:02:001:0167 за матеріалами лісовпорядкування вона вже належала на праві постійного користування ДП "Городоцьке ЛГ", як земля лісогосподарського призначення. При цьому, як установлено судами жодних рішень про її вилучення із земель лісогосподарського призначення уповноваженим органом не приймалося.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 №495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району», наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради" прийняті з порушенням вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не могли передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак такі акти органів державної влади, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача, що такі акти є чинними, суд вказує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14- 125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов'язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, так як такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Твердження відповідача про те, спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення, так як рішення про зміну її цільового призначення не приймалося, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

За змістом ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (абз. 2 ст. 5 ЛК України).

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції в ході проведеного обстеження лісових масивів, що здійснено 29.08.2023 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП «Городоцьке ЛГ» з'ясовано, що на земельній ділянці у кварталі 19 виділ 16 (0723682000:02:001:0167) площею 6,6761 га наявні лісові насадження віком 19 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду (а.с 176-184 т.1).

Вказане підтверджує, що у зв'язку із малопродуктивністю угідь - земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту Городоцької сільської ради (на даний час Прилісненської сільської ради), рішенням Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу", правонаступником якої є відповідач у справі, розглянуто клопотання Городоцького держлісгоспу від 16.03.2004 та вирішено погодити відведення земельних ділянок площею 20 га, даному лісогосподарському підприємству для створення лісових культур. У межах вказаної площі знаходиться незаконно сформована у 2013 році спірна земельну ділянку, якій у подальшому присвоєно, кадастровий номер 0723682000:02:001:0167.

Після чого, дана земельна ділянка, на підставі рішення уповноваженого органу - розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок", пунктом 1 якого надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради, передана у користування ДП "Городоцьке ЛГ".

Таким чином, підставою для прийняття уповноваженим органом влади відповідного розпорядження стало рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу" та клопотання від 12.05.2004 директора Городоцького держлісгоспу голові Маневицької районної державної адміністрації.

В даному випадку Маневицька районна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції станом на 01.01.2004.

Тобто, до 07.06.2004 спірна земельна ділянка, як про це зазначає відповідач, відносилася до земель сільськогосподарського призначення. Однак, для створення лісових культур, у встановлений на той час спосіб, дану ділянку передано ДП "Городоцьке ЛГ", правонаступником якого на даний час є філія "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України".

Таким чином, після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії.

При цьому, враховуючи вищенаведене, як вбачається із плану здійсненої висадки лісу та проекту висадки лісових культур на весну 2004 року на вказаній земельній ділянці здійснено планову висадку лісу. Конфігурація та площа земельної ділянки 6,6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 згідно долученої схеми відповідає параметрам земельної ділянки, на яку Прилісненською сільською радою протиправно виготовлено технічну документацію та зареєстровано в подальшому право власності (а.с. 109 т.1).

Отже, в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України ст. 5 та п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Твердження відповідача, що рішення Городоцької сільської ради від 29.03.2004 №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу", яким погоджено відведення земельних ділянок лісогосподарському підприємству та розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 07.06.2004 №157 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок" під заліснення площею 20 га є нечинним на підставі п. 3 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 №509-VІ, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка ніколи не належала до земель забудови та для вказаних цілей у постійне користування лісогосподарському підприємству не надавалася. У зв'язку із вказаним, вимоги даного Закону до даних правовідносин не можуть бути застосовані.

Колегія суддів відзначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або не законним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від стягнення з цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який зважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у користуванні Городоцького лісництва ДП «Городоцьке ЛГ» на даний час ДСГП «Ліси України» в особі філії «Городоцьке ЛГ», земельної ділянки площею 6,6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 на підставі базового лісовпорядкування, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави, в особі Волинської ОДА з незаконного володіння Прилісненської сільської ради.

Щодо доводів Прилісненської сільської ради про необхідність застосування положень ЦК України про сплив позовної давності у відповідності до ч. 4 ст, 267 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву в якому відповідач заявив про застосування спливу позовної давності, останній не наводить обставин та не вказує дату з якої на його думку починається відлік строку позовної давності (а.с.1-4 т.2).

Колегія суддів вважає, що насамперед варто звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.96 за заявами N 22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так, прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №911/2191/16).

Так, відповідач в апеляційній скарзі в обґрунтування спливу позовної давності зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській обл. від 03.12.2020 №9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Прилісненській сільській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га). Вищезазначеним наказом, відповідно до п.15 додатку до акту приймання-передачі було передано земельну ділянку площею 6,6761га з присвоєнням кадастрового номеру 0723682000:02:001:0167, яка належить до земель сільськогосподарського призначення у комунальну власність Прилісненської сільської ради. Таким чином відповідач вважає, що строк позовної давності сплив ще 03.12.2023, а позов прокурором подано 15.12.2023.

Прокурор в свою чергу, заявляє, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6,6761 га зареєстровано 15.12.2020. Позовна заява прокуратури зареєстрована 14.12.2023 за вихідним №51/1-1875 вих-23. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ч. 2 ст. 255 ЦК України). Це з урахуванням тих обставин, що прокуратура не відразу дізналася та могла дізнатися про вказану незаконну реєстрацію. Про факт порушення інтересів держави внаслідок незаконної реєстрації прокуратура дізналася із листа Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.12.2021 № 08-10/842, про ці ж порушення позивач (Волинська ОДА) дізнався лише з листа прокуратури від 02.10.2023 №51/1-1476 вих-23. Відтак, дана позовна заява скерована до суду 14.12.2023 без порушення строків позовної давності. З огляду на вказане, вимоги ч. 4 ст. 267 ЦПК України не можуть бути застосованими у даному випадку.

Колегія суддів враховуючи, те що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зазначає наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6.6761 га зареєстровано 15.12.2020. У зв'язку із чим, строк позовної давності встановлено до 15.12.2023.

Таким чином, держава могла довідатися про порушення свого права з моменту реєстрації право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6.6761 га у Державного реєстру речових прав.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява надіслана прокурором до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку 15.12.2023, що підтверджується поштовим конвертом наявним в матеріалах справи (а.с.256 т.1), тобто без порушення строків позовної давності.

Твердження відповідача про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, в даному випадку колегія суддів не бере до уваги, оскільки в питанні застосування строків позовної давності досліджується питання коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

За наслідками розгляду справи N 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 N 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 29.08.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор у даній справі у будь-якому випадку звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ч. 4 ст. 267 ЦПК України не можуть бути застосованими у даному випадку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 площею 6, 6761 га.

Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги Прилісненської сільської ради та скасування або зміни рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2024 у справі №903/1351/23 без змін.

2. Справу №903/1351/23 повернути Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "19" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Попередній документ

118481101

Наступний документ

118481103

Інформація про рішення:

№ рішення:	118481102
№ справи:	903/1351/23
Дата рішення:	17.04.2024
Дата публікації:	22.04.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання права власності на земельну ділянку

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.03.2024)
Дата надходження:	29.12.2023
Предмет позову:	витребування земельної ділянки

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

07.02.2024 10:00	Господарський суд Волинської області
04.03.2024 10:30	Господарський суд Волинської області
17.04.2024 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд